Борщівник Сосновського: зелена біда під кожне село (+відео)
Ці триметрові велети окупували обіччя більшості доріг, запрудили береги водойм, витіснили пасовища. Від них небезпека людям. Де вони взялися, і хто їх завіз до України?
Часто мандруючи Україною, насамперед західними і північними регіонами, подумки згадуєш шизофренію Савелія Крамарова з відомого радянського кінофільму: «А уздовж дороги мертві з косами стоять…»
Нині лякають не покійники, а екзотичні зарості диких велетенських зонтичних рослин, котрі прийшли до нас, немовби з інших світів, перетворили узбіччя шляхів на дивовижні, страхітливі, непрохідні хащі, котрі щодалі невгамовно розширюються, загарбують довколишні території. Ті, хто знають, що це за дивні представники новоявленої флори, наче пришельці з казки жахів, застерігають: не заходьте до їхніх нетрів, це небезпечно.
Ці високі, подекуди до трьох метрів, уночі начебто рукаті велети, що окупували наші шляхи, луки, яри, вибалки, береги водойм і лісосмуги, – отруйні багаторічні рослини, які все більше поширюються теренами України. Вони належать до так званих, мовою науковців, інвазійних видів живого, як колорадські жуки, розповсюдження котрих майже неможливо припинити. Ця флорозараза має своє ім’я – борщівник Сосновського.
Походить борщівник загалом із Кавказу. У давні часи очищене від шкірки листя молодих (до появи цвіту) рослин горці використовували для перших обідніх страв – овочевих супів і нібито навіть для борщу.
Звідси, власне, походить ця дивна назва екзота. Його куштував колись і Коба – параноїк Сталін. Коли у повоєнні часи в СРСР, у колгоспах і радгоспах Прибалтики та Білорусії, був величезний падіж худоби через нестачу кормів, вусатий Джугашвілі порекомендував: сійте борщівник. Він так росте, як ніяка інша рослина. Мовляв, якщо його їли люди, то піде на харч і тваринам.
У Країні Рад було так: що сказано в Москві – виконується блискавично. Литовці, латиші, естонці, білоруси, буквально наввипередки одні перед іншими позасівали поля і дуже швидко пошкодували.
Лікарі невдовзі мали клопоти з ураженими від опіків людьми: варто соку рослини потрапити на шкіру, як за кілька діб рана перетворюється на виразку, немов отриману від сильного вогню. Як правило, травми шкіри кваліфікуються опіками першого ступеня. Худоба відмовлялася поїдати такий корм.
Тому рослину тут же нарекли «помстою Сталіна». До речі, уже того часу борщівник Сосновського повсюдно в країнах капіталу був оголошений карантинною рослиною, а на рівні фахівців колгоспів та радгоспів у СРСР цього просто не знали: країна жила за «залізною завісою».
Із літа 1983 року я працював завідувачем відділу сільського господарства газети «Сільські вісті», яка тоді видавалася накладом понад 2,5 млн примірників і йшла практично в кожну хату. Якось, перебуваючи у відрядженні в Житомирській області, почув таку бувальщину.
Молодий голова колгоспу, бажаючи виділитись у так званому соціалістичному змаганні за якнайбільше заповнення кормових дворів силосом, привіз звідкілясь із Росії насіння дивної, швидко ростучої культури. Розростається блискавично, майже як бамбук, дає величезну зелену масу.
Спершу в господарстві дуже раділи тому, що в сусідів кормів на зиму ще й у кошіль не назбирали, а тут усі силосні траншеї забиті. Однак худоба споживала, сказати б так, гастрономічну новинку з великим небажанням.
А молоко від тамтешніх корів за тиждень-другий після годівлі тварин борщівником геть згіркло, втратило продуктивну якість і від нього почали відмовлятися переробники. Як розповідав мені один з київських учених, на генному рівні у корів від тривалого вживання борщівника Сосновського відбувається мутація, в результаті якої вони втрачають природну здатність бути годувальницями людей.
А тут іще одна оказія трапилася, яка буквальна потрясла всіх. Їхало трасою через колгоспні поля авто. Якраз повз лан із борщівником. Водія так наразі припекло з випорожненням, що він і чкурнув у зарості, та ще й без газетки. А через дві доби його зад став вогнистим струпом… Тут і кормозаготівельники колгоспу потяглися до лікарень.
Варто соку борщівника потрапити на шкіру, як там же утворювалася величезна опікова рана. Одне слово, в село привезли біду, і вже тридцять літ ніхто не знає, як побороти ту заразу. Всі узбіччя, переліски, яруги заросли гігантськими велетами, навіть наближатися до яких небезпечно.
Вітри, повені, птахи рознесли насіння «зеленого колорадського жука», як в народі називають цю рослину, на десятки, сотні кілометрів.
Підозрюю, що подібних до житомирського хитрого голови колгоспу, який тоді контору колгоспу пообвішував червоними прапорами й грамотами парткомів за вдалу заготівлю силосу, в різних краях виявилося чимало.
Ось, скажімо, в межах села Сівка Войналівська Калуського району Івано-Франківщини (офіційні дані) зарослі цієї потворної рослини склали вже 20 гектарів, сусіднього села Новиця – 12 га. Буквально дикий ліс із цих страшних гігантів виріс уздовж тамтешніх річок Лімниця та Чечва.
Стоїть стогін від наступу цієї страшної рослинності і на Львівщині, де вона уже займає тисячі гектарів.
Бюджетним рядком держави передбачено чималі кошти на розвиток Фітосанітарної служби України, а, отже, і на боротьбу проти подібної біди. А от організувати її, поставити на європейський рівень немає кому. Уже тривалий час Кабмін не знайде достойного очільника на це місце. Давно не було і немає в цій службі першого заступника голови: ніяк не домовляться вожді-правителі, кого поставити на це дохідне місце.
До недавніх пір заступником голови Державної ветеринарної і Фітосанітарної служби України працював Олександр Вержиховський, тривалий час будучи єдиним у всіх керівних іпостасях. Але в кінці нинішнього липня Кабмін і його звільнив з роботи. Тепер фітосанітари взагалі «безгоспні».
І це тоді, пані й панове, коли кожен кілограм яблук, груш, не кажучи вже про всяку заморську всячину – апельсини, мандарини, в том числі саджанці, квіти і таке інше, мають свою «ліву ціну» подолання прикордонного бар’єра…
Чи буде хто тут звертати увагу на боротьбу з такою прогресуючою болячкою, як борщівник-гігант? У відомстві за старим звичаєм у всьому орієнтуються на Росію. А там, щоб було зрозуміло, ще до 2012 року фінансувалися державою наукові розробки з масового підвищення врожайності цієї… кормової культури.
Олександр ГОРОБЕЦЬ, журналіст, письменник
