“Вегето-судинної дистонії” не існує, це “великий совєтський міф” – Супрун

У міжнародній медицині не існує діагнозу “вегето-судинна дистонія”. Це “великий совєтський міф”, який народився за відсутності доступу до бази джерел доказової медицини. Про це повідомляє в.о. міністра охорони здоров’я Уляна Супрун.

“Якщо колись вам або вашим близьким записали в медичній картці ці три загадкові літери – ВСД – забудьте про них. Проте зітхати з полегшенням також не поспішайте”, – пише американська реформаторка у Фейсбуку і пояснює, що ж таке ВСД насправді.

Вегето-судинна дистонія (дисфункція вегетативної нервової системи, нейроциркуляторна дистонія) – не діагноз, а синдром, що використовують при комплексі різноманітних скарг і симптомів у пацієнта. Під ним ховається цілий комплекс симптомів. Найчастіше його ставлять, коли пацієнт:

  • відчуває тривогу та неспокій, має проблеми зі сном, відчуття нестачі повітря та “клубку в горлі”, тремтять руки;
  • скаржиться на прискорене серцебиття, коливання тиску, біль у ділянці серця і при цьому має нормальну ЕКГ;
  • має дискомфорт у животі, закреп, пронос, метеоризм або печію;
  • має запаморочення, підвищену температуру, при цьому обстеження показують, що запальних процесів в організмі немає;
  • Ці симптоми можуть зустрічатися в різних комбінаціях і необов’язково всі одночасно.

“Насправді вони можуть говорити про кілька різних хвороб, які потрібно виявити після низки ґрунтовних обстежень. Проте якщо лікар натомість пише пацієнту у медичній картці “ВСД” та відправляє пити вітаміни й легкі заспокійливі, це означає, що буквально “зливає” справжню проблему.

“Річ у тому, що дисфункція вегетативної нервової системи не може бути захворюванням сама по собі. Вона виникає вторинно, як наслідок іншої хвороби, яку потрібно лікувати. І виявити її неможливо, просто поставивши діагноз ВСД та відправивши пацієнта додому”, – вважає Супрун.

Тож, якщо на прийом до лікаря приходить пацієнт з цими симптомами або ж з уже поставленим діагнозом ВСД, це означає тільки одне – його потрібно дообстежити та знайти справжню причину захворювання. Перелік додаткових методів обстеження має включати:

  • загальний аналіз крові та сечі;
  • біохімічний аналіз крові;
  • ЕКГ, іноді – добовий моніторинг ЕКГ чи ЕхоКГ;
  • за потреби УЗД органів черевної порожнини;
  • рентгенографія грудної клітки;
  • у деяких випадках МРТ головного мозку;
  • консультації кардіолога, гастроентеролога, ендокринолога, невролога.

Якщо ж об’єктивно немає підстав вважати пацієнта хворим, а він продовжує скаржитись – варто направити його на прийом до психолога або психіатра.

Рост

Журналіст “Українського репортера”


Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.