Похід до терапевта з гаманцем грошей
В державі запроваджують платну медицину. Кожен із нас має укласти угоду з обраним лікарем (і – медзакладом) про медичне обслуговування.
Верховна Рада ухвалила в першому читанні проект Закону «Про додаткові фінансові гарантії надання медичних послуг та лікарських засобів». «За» проголосували 227 народних депутатів, тобто, якби хоч два депутати утрималися б, проект було б відхилено.
Депутати, які голосували «проти», звинуватили опонентів у «кнопкодавстві» й вимагали поставити проект закону на переголосування, та спікер парламенту Андрій Парубій це робити навідріз відмовився.
Проект закону розробили та рекламували в Міністерстві охорони здоров’я, він був схвалений урядом Гройсмана, а промоутером його прийняття в парламенті виступили фракції БПП, «Нарфронту» та «прімкнувшей к нім» «Самопомочі». Особливо активно підтримували урядовий законопроект депутати Сергій Березенко (БПП), Максим Бурбак («НФ») і Олег Березюк («Самопоміч»).
З резонно різкою критикою урядових «новацій» у сфері охорони здоров’я виступили народні депутати Людмила Денисова, Віктор Галасюк, Олег Мусій, Сергій Соболєв, Ігор Шурма та багато інших політиків. Однак їхні аргументи «проти» й заклики не голосувати за вельми сумнівний проект закону виявилися гласом волаючого в пустелі.
Щоправда, ініціатори закону отримали у свою діжку з медом і ложку дьогтю. Оскільки частина депутатів із коаліції, певно, забули, що має бути проголосовано ще один «медичний» проект – про внесення змін до Бюджетного кодексу щодо реформування медицини, й майже відразу після «перемоги» вже мирно смакували каву в кав’ярні готелю «Київ» (це сім хвилин пішки від ВР), тож скільки бідолашний пан Парубій не закликав колег по коаліції «зібратися» (і в сесійній залі, і з духом), але цей проект і з другої спроби набрав тільки 175 голосів.
Відтак він вважається відхиленим і по закону має бути розглянутим тільки після літніх вакацій.
Вартість новацій МОЗу
Загалом проект закону – дуже сирий і зовсім неконкретний. Він, власне, визначає тільки основні принципи, за якими працюватимуть медичні заклади.
Отже, коли закон набуде чинності, за якими «правилами» нас прийматимуть терапевти?
Найперше – повністю змінюється система фінансування медзакладів. Якщо зараз їм виділяють кошти згідно зі штатним росписом та в залежності від потужності медзакладу, то закон передбачає, що фінансуватися будуть обсяги реально наданих медичних послуг і виписаних лікарських препаратів (за програмою часткового відшкодування їхньої вартості).
Яким чином?
Згідно із Законом «Про дадаткові…» кожен із нас має укласти угоду з обраним лікарем (і – медзакладом) про медичне обслуговування.
Таким чином, медпрацівники отримуватимуть зарплату не за тарифною сіткою та ставкою, як зараз, а залежно від кількості пацієнтів, яких вони реально обслуговують.
Це – позитивні зрушення. Але, здається, єдині.
Найголовніша новація – часткова або повна оплата всіх медичних послуг.
Яким чином це відбуватиметься?
Закон надає певні гарантії на отримання безкоштовних медичних послуг. Не будуть заглядати у ваш гаманець лікарі швидкої допомоги, під час деяких поліклінічних послуг (яких саме, закон не визначає) та коли ви помиратимете й вам буде потрібна певна медична підтримка.
Усі інші послуги мають бути оплачені на певних «солідарних» умовах. Текст закону, повторимося, дуже неконкретний, отож, з нього можна зрозуміти таке. Якщо послуга недорога, за неї лікарю та медзакладу заплатить держава (з бюджетних коштів). За дорожчі послуги як на первинному рівні меддопомоги, так і на вторинному (спеціалізованому) частину вартості роботи лікаря та медзакладу покриватимуть із бюджету, а половину вартості має сплатити сам пацієнт. А певний набір послуг ми будемо змушені оплачувати повністю.
Чи будуть платними послуги для дітей та підлітків? Чи платитимуть за все студенти? Чи будуть хоч якісь преференції для жінок, які мають народжувати? Як фінансуватиметься психіатрична допомога? Що робити в «нових умовах» пенсіонерам, у 70 відсотків з яких пенсія не перевищує 1600 гривень? Та й ті пенсіонери, які отримують дві-три тисячі, певно ж, далі терапевта не дійдуть, тож чи передбачені хоч якісь пільги для цих людей?
На всі ці та багато інших питань закон відповіді не дає.
У коментарях на ТБ представники БПП говорили, що для малозабезпечених верств населення будуть передбачені «медичні субсидії» – такі ж, які ще діють щодо квартплати. Можливо, така норма буде введена в текст закону під час другого читання. Ухвалений текст закону про медичні субсидії нічого не говорить.
Нарешті, головне для всіх питання: скільки ж кожному з нас коштуватиме візит до лікаря чи, не приведи Господи, місце-ліжко в лікарні?
Конкретної відповіді на ці питання закон не дає. Судячи з його тексту, протягом місяця з часу прийняття закону Кабмін має розробити й затвердити тарифи на всі медичні послуги (єдині для всієї країни, але з деякими коригуючими поправками під певні випадки). Поки що немає навіть методики розробки тарифів, бо її, згідно з текстом закону, має зробити Національна служба здоров’я України – нова структура в «чреві» МОЗу, яку… створять тільки після того, як закон набере чинності.
Отже, поки що немає навіть прогнозних цін на медичні послуги. Єдине, що відомо – тарифи будуть двох типів: «тарифи покриття» і «тарифи співоплати».
За першим всі послуги оплатить бюджет, за другим – половину вартості послуги або й усю її вартість має оплатити сам пацієнт (або інші «джерела» фінансування). Судячи з тексту закону, тарифи не будуть сталими. Вартість послуг кожного року буде перезатверджуватися Кабміном (читай – ціна послуг увесь час ростиме вгору).
Хоча вартість послуг все ще в МОЗівському тумані, але вже зараз варто звернути увагу на те, що за рахунок бюджетних коштів оплачуватиметься тільки «мінімальний обсяг медичних послуг і лікарських засобів» (так званий «гарантований державою пакет послуг»).
Весь інший обсяг послуг і препаратів має бути оплачений. Із будь-яких, «не заборонених законом джерел», головне з яких, зрозуміло, – наш гаманець і наші заощадження на «чорний день».
Дивні діла твої, Господе!
Коли депутати з БПП носили комсомольські значки й підпрацьовували пропагандистами й агітаторами, то переконували всіх і кожного, що комунізм – це коли все безкоштовно.
Зараз вони нас «лікують» по-іншому: комунізм – це коли платити треба за все, навіть за кожен чих, не кажучи вже про зроблений в поліклініці аналіз сечі.
Про одне пікантне місце закону
У пункті 7 розділу IV (Перехідні положення) закону читаємо: «Фінансування державних і комунальних закладів охорони здоров’я (…) за рахунок коштів Державного бюджету України, крім коштів державного солідарного медичного страхування, після 1 січня 2019 року не здійснюється».
Отже, що на нас чекає з січня 2019 року?
На перший погляд, нічого страшного, просто медзаклади перейдуть на фінансування з коштів «державного солідарного страхування».
Дійсно, по тексту закону, ніби дрібний бісер, розсипані фрази про це страхування. Ба, більше, говориться, що воно (судячи з тексту, медичне загальнообов’язкове) розпочнеться з «другої половини 2017 року». Через півмісяця!
Але ж ніхто в Раді, здається, не чув про проект закону про введення загальнообов’язкового медичного соціального страхування. То про яке страхування мова?
Депутат від БПП Сергій Березенко твердить, що такий закон буде прийнятий, а ухвалений зараз – лише, мовляв, базис під нього.
Що ж, можливо, закон про «солідарне медичне страхування» дійсно надійде в парламент після літніх вакацій.
Але якщо читати ухвалений у першому читанні закон буквально, то під фразами про «страхування» та «страхові випадки» (тобто хвороби) автори законопроекту мали на увазі… бюджет Міністерства охорони здоров’я, що буде затверджуватися на кожен новий поточний рік.
І якщо так, то що станеться з великими міськими поліклініками та лікарнями?
Навіть якщо парламент ухвалить закон про «солідарне медичне страхування» і його розрахункові рахунки «відкриються» вже з найближчого січня, то за два роки (2018–2019) коштів, необхідних для того, щоб страхування «запрацювало», накопичити не вдасться. Дива трапляються тільки в казках.
Отже, державні і комунальні медзаклади, скоріш за все, збанкрутують (передусім – під тиском наших астрономічних цін на послуги з опалення, на електроенергію та інші комунальні речі).
Частина лікарів буде змушена стати приватними й перейти на повне самозабезпечення (тобто бюджет на них добряче «зекономить»).
Що ж до самих будівель поліклінік і лікарень, розміщених у не найгірших місцях наших міст, то, здається, вони стануть «смачними» об’єктами для приватизації. Скоріш за все, в них будуть розміщені приватні медичні заклади. З уже космічними цінами на медпослуги. Можливо, так і задумано?
Що за цим стоїть?
Критики урядового закону недарма обізвали проект пані Супрун «Смерть пенсіонера». А народний депутат Олег Мусій, звертаючись із трибуни Верховної Ради до пані Супрун, заявив:
– Ви невірно назвали закон. Треба було не «Про додаткові державні фінансові гарантії…», а «Про відсутність будь-яких гарантій отримати медичну допомогу».
Лікар з великим стажем добре знав, про що говорить. Усі, хто має хоч якісь преференції з надання медичних послуг, уже не раз і не два стикалися з тим, що ці пільги діють, але «в межах бюджетного фінансування». Є кошти – є пільги. А не вистачає у місцевому чи державному бюджеті коштів на пільгове надання медичних послуг – немає і преференції. Точніше – є, та лише на папері.
Фактично, закон від МОЗу – документ про «межу» навіть щодо «мінімального, гарантованого державою пакета» медичних послуг. Буде стале наповнення бюджету – буде й мінімальний пакет. А коли всі гроші «пішли в офшори» – звузиться і гарантоване державою. І в 2018–2019 роках або зростатиме держборг перед медзакладами, або, скоріше, Кабінет Міністрів щороку зменшуватиме обсяги й гарантованого державою пакета медпослуг.
Ухвалений закон, здається, не що інше, як спроба узаконити зменшення фінансування системи охорони здоров’я та скорочення пакета, гарантованого державою.
Тож який сенс у цій «реформі»?
Вона на порядок підвищить оплату праці у сфері охорони здоров’я, пояснюють її захисники.
Це важливо, та хіба сенс реформи в цьому?
Сенс – у підвищенні якості медичних послуг, їхньої доступності та своєчасності, зрештою – у високому рівні здоров’я нації в цілому.
Виходить, мали рацію ті критики МОЗу, які говорять, що єдина мета закону – це жорстка економія державних коштів, які виділяються на охорону здоров’я?
У стані ж «переможців» – повний різнобій.
У МОЗі й «Народному фронті» твердять: люди й так платять лікарям грошима, подарунками, у сільській місцевості – свіжою городиною. У «Пояснювальній записці» до проекту закону навіть називається сума оплати праці лікарів пацієнтами – мовляв, вона складає половину бюджету, що йде на фінансування галузі (й звідки така лабораторна точність?).
Отож, закон лише легалізує нелегальні «підношення» лікарям. І коли зараз всі кошти йдуть у кишеню медпрацівників, то після того, як закон набуде чинності, лікарі з цих коштів стануть ще й податки платити!
Тобто, радіють із того, що переклали 50% фінансових зобов’язань на самих пацієнтів?
Але ж це радіння – не реформа! Це визнання того, що ні в уряді, ні в коаліції немає чіткого бачення розвитку вітчизняної медицини, її майбутнього. Це позиція «після нас – хоч потоп!»
Сергій Березенко твердить, що ухвалений закон – лише «база» під майбутній документ про загальнообов’язкове медичне соціальне страхування, а його однодумці з фракції твердять… протилежне: мовляв, яка різниця для людини – оплачувати з власної кишені поточні витрати на лікування чи щомісяця сплачувати страхові внески? Перший варіант навіть дешевший!
Подібні твердження – повне нерозуміння суті реформи, так необхідної нашій системі охорони здоров’я. Адже страхова медицина – інвестиційна модель, яка має дати потужний поштовх інноваційному розвитку галузі. Скажімо, співавтор останнього проекту закону про страхову медицину ( 2010 р.), народний депутат Людмила Денисова говорила: за її підрахунками, введення в дію страхової медицини вже в перші два роки дозволило б акумулювати кошти, які б дозволили почати революційне переоснащення наших медзакладів… А те, що зараз протягнув уряд і МОЗ, – не більше, ніж «підтримка штанів».
Тож який концепт майбутнього вітчизняної медицини закладено в Законі «Про додаткові гарантії…»? Що на нас чекає?
Усе буде, «як в Амєрікє»?
За останні 15 років у ВР було зареєстровано півтора десятка проектів про введення страхової медицини. Найдалі «пройшов» проект Людмили Денисової і Ярослава Сухого – аж до першого читання. Всі інші зійшли з дистанції набагато раніше.
Розуміючи, що далеко не «зайде» і новий законопроект, Уляна Супрун, скоро після того, як очолила МОЗ, заявила, що її команда зупиняється на британській моделі охорони здоров’я, одній із найнадійніших у Європі та світі.
Ще тоді закралися сумніви… Але всі ми сподіваємося в цьому житті на краще, отож подумалося: і слава Богу, нехай буде так!
Але що бачимо в підсумку?
Британська система фінансування охорони здоров’я передбачає солідарну участь у її фінансуванні як з боку громадян, частина податків яких іде прямо «на медицину», так і держави. Діє, звичайно, і приватне медичне страхування – цілком добровільне, воно надає додаткові гарантії застрахованим. Це дозволяє спрямовувати на фінансування галузі 9% від ВВП Сполученого Королівства й мати медичний бюджет обсягом не менше 130 мільярдів фунтів стерлінгів на рік! Ось де база надійності та розвитку! Хоча в Британії все частіше звучать голоси тих, хто вважає, що цього замало для цивілізованої країни.
А що запропонувала молода команда Уляни Супрун?
Не зростання обсягів фінансування галузі, а стале скорочення бюджетних надходжень у галузь. Тобто все – з точністю до навпаки. За принципом: спасіння тих, хто тоне, справа рук самих потопельників.
І це – реформи!? Насправді уряд і МОЗ проштовхнули… американську модель системи охорони здоров’я.
Ось тепер і згадаймо, що в США більшість американців категорично невдоволені чинною моделлю охорони здоров’я, і ще з часів Клінтона там іде сувора боротьба за реформи в медичній галузі. До речі, й всесвітньо відому історію з Монікою Левинські дехто пов’язує саме зі спробою подружжя Клінтонів провести реформу в медицині – скандал, мовляв, організували противники реформи.
Система охорони здоров’я в Штатах потроху реформується. Там було задіяно два страхових фонди, які оплачують медичну допомогу інвалідам, багатодітним сім’ям і домогосподаркам. Барак Обама ввів страхову медицину, яку тепер намагається скасувати Дональд Трамп…
Якою ж є медична допомога в США?
Спеціально для «Українського репортера» про це розповідає колишня харків’янка, знаний у Борисполі волонтер, що допомагає бійцям АТО, Оксана Романова, яка майже 20 років мешкала у Штатах:
– Вартість медичних послуг в Америці – дуже висока. Ні, ви не розумієте, вона не просто висока, вона – астрономічно висока! Всі послуги, крім екстреної допомоги, – платні. Добре тим американцям, які працюють у великих корпораціях. Ці корпорації у вигляді соцпакету оплачують своїм співробітникам медичні страховки. Також мають страхові поліси ті, хто добре заробляє. Решта оплачують походи до лікаря з власної кишені – кешем, і лише в разі потреби. Майже половина простих американців до реформ Обами медичних страховок не мали, і це, повірте, не додавало їм гарного настрою. Скажімо, мій син, який народився і живе у Штатах, – людина не бідна. Однак вартість медичного страхування настільки висока, що дозволити собі таку розкіш, як страховка, він не може.
Хто і що заважало реформам Обами?
– Америка – країна специфічна, – розповідає пані Оксана. – Її «сформували» протестантські громади на основі так званої протестантської етики, в якій головне – щоденна праця, яка тільки й може дати в Америці якийсь матеріальний добробут. Отож, опозиція Обамі була суттєвою, особливо в південних штатах. «Проти» були дрібні підприємці, які дійсно не могли сплачувати певні відсотки медстраховки за своїх працівників. Але також проти були й носії протестантської етики, які вважають, що добре має бути тому, хто добре заробляє. Однак усе це – специфіка Америки. Ці підходи не годяться для європейських країн, де історично склалися інші етичні норми – традиції суспільного солідаризму.
В мене часто запитують, чи правда, що коли в бідного американця немає грошей, то він не зможе отримати медичну допомогу? Так от, екстрену нададуть. Все інше – тільки за гроші… Повторюю: американська модель не підходить Україні.
Але, як бачимо, уряд, МОЗ в обличчі Уляни Супрун і парламентська коаліція де-факто вводять у нас саме американську модель охорони здоров’я, де все – лише за гроші, й за якої у нас пенсіонеру дешевше померти, ніж лікуватися. Гарні перспективи!
Цікаво й те, що в США більшість американців украй незадоволені своєю системою охорони здоров’я, у нас же її оцінюють як панацею від усіх суспільних «хвороб».
Чи прийде в нашу країну європейська модель страхової медицини?
За каденції цього складу Верховної Ради – навряд чи.
Чому? Бо попередні законопроекти про введення страхової медицини провалило парламентське лобі роботодавців (олігархів). Проблема проектів тих законів полягала в тому, що всі вони передбачали солідарну систему сплати страхових внесків: сплачувати їх мали як ті, хто працює, так і їхні роботодавці. Але ж навіщо власникам фабрик, заводів і пароходів знижувати свою ренту доходу, сплачуючи страхові внески за «якесь бидло», як вони називають усіх нас та всіх, хто, на відміну від них, не вкрав із бюджету хоча б мільйончик гривень.
Отож, що відбулося вчора у стінах Верховної Ради?
Ось коментар відомого в Києві громадського діяча, одного з лідерів екологічного руху міста, керівника прес-центру УЕА «Зелений світ» Сергія Федоринчика:
– Уся проблема – не в позиції фракції БПП, а в загальній картині найближчого розвитку країни, здебільшого продиктованій Міжнародним валютним фондом. Реформа – це зміни і форми, і змісту, і в кінцевому підсумку – витрат. Медреформа, якої чекають громадяни та якої вимагає МВФ, – принципово різні за обсягами фінансування. Фонд, а за ним і наш уряд хочуть дешевенької для бюджету медицини, а громадяни сподіваються на збільшення відсотка бюджетних витрат на охорону здоров’я. Зрозуміло, що обидві сторони згодні, що кошти, особливо бюджетні, мають витрачатися ефективно.
Проте на цьому згода закінчується, і реально все зводиться до скорочення бюджетних витрат – з усіма логічними наслідками.
Саме з міркувань економії, скажімо, зараз ліквідовано систему державної СЕС та санепідінспекцій, натомість на її місці планується якийсь мутний центр «громадського здоров’я» у складі МОЗ. Нині функції СЕС покладені на… дільничних терапевтів, які й так переобтяжені роботою, недоплатами та не готові до цих функцій загалом…
Не можна нічого ліквідовувати, не розробивши детально проект заміни. Тож хочу нагадати «реформаторам» із МОЗу мудру народну приказку: дешева риба – дешевенька і юшка.
Інесса КОВАЛЬЧУК
Попередній матеріал на цю тему читайте тут
