Плеяда науковців сержанта М’яловицького
Є у мене друг, який найбільше гордиться своєю… дружиною.
І сам чимало має заслуг: професор, знаний фахівець у галузі мікробіології, захисту довколишнього природного середовища. Але на першому плані для нього – справи і успіхи його Олени Анатоліївни. Вона – двигун сім’ї, локомотив руху. Від неї все крутиться…
Олена Анатоліївна – медик. І не просто людина в білому халаті – фахівець найвищого рангу в охороні здоров’я українців. Вона доктор медичний наук, професор. Визнаний в Україні спеціаліст з лікування розсіяного склерозу, мігрені.
Сказати б, надзвичайно проблемних хвороб центральної нервової системи. Статистика подає з цього приводу такі невтішні дані – від цих проблем в Україні страждають від 2 до 2,5 мільйона людей. Лікування надзвичайно складне.
Олена Анатоліївна вважається в державі тією людиною, котра визначає напрямки подолання цих проблем, орієнтуючись на світовий досвід. Тому не дивно, що в неї часті відрядження за кордон на різноманітні наукові конференції, симпозіуми. Доктор М’яловицька часто виступає там і зі своїми висновками, пропозиціями, ділиться власним досвідом, науковими розробками. Її професійне ім’я добре знане у світових клініках.
Починала своє наукове реноме пані Олена в Інституті геронтології Академії медичних наук України. Займалася фундаментальними дослідженнями механізмів старіння людей та вивчення чинників, які цей процес сповільнюють або прискорюють. Там і захистила свою першу наукову дисертацію. Дослідження нинішніх проблем, це, так би мовити, вищий, складніший процес медично-наукової діяльності професора О. М’яловицької.
Ґрунтовність і надійність у роботі Олени Анатоліївни – це, безперечно, родинна риса. Походить вона з сім’ї, де майже всі науковці. Найстарша сестра Наталя – кандидат наук, середульша – Ніна Анатоліївна – доктор юридичних наук, викладач Національного університету імені Тараса Шевченка. Всі зяті – науковці. Тепер і діти їхні вже захистили дисертації. Якщо зберуться всі гуртом, сідають до столу – справжній публічний науковий домашній симпозіум на чолі з Анатолієм Володимировичем.
Ах, пані й панове, ви ж іще не знаєте, хто такий Анатолій Володимирович М’яловицький?!
Тільки старожили можуть пам’ятати, що це свого часу був начальник… Леоніда Макаровича Кравчука. Саме так. Він тривалий час працював першим заступником завідувача відділу пропаганди ЦК Компартії України. Коли товариш Кравчук доріс до рівня того, що його потрібно було висовувати з Чернівців на посаду у Києві, йому запропонували якраз пост А. М’яловицького, котрого перед цим призначили головним редактором теоретичного партійного журналу. Бо Анатолій Володимирович ще до цього захистив наукову дисертацію. Він кандидат філософських наук, здобув це звання ще 1966 року – 52 роки тому. Мав чимало теоретичних напрацювань у сфері своїх профільних знань.
А.В. М’яловицький нині один із небагатьох в Україні реальних учасників Другої світової війни, адже народжений 1 серпня 1925 року. З лютого 1944-го року на фронті, в окопах. Був надзвичайно затребуваним бійцем, позаяк зі школи володів німецькою мовою. Надто легко вона йому давалася. Демобілізувався у званні сержанта і одразу подався на навчання до Київського державного університету імені Тараса Шевченка…
Одне слово, мав батько-фронтовик три дочки. Всі стали кандидатами, докторами наук. Дочки привели у родину зятів – науковців. Тепер пішли вже онуки вчені. Сам же Анатолій Володимирович успішно наближається до своїх поважних 93 років. Але він, як кажуть (тьху-тьху!), немовби той молодий леґінь. Щодоби за робочим столом. Знаю, що без його статей не видавався жоден номер газети… “Порадниця”. Нещодавно запитую: “Чим займаєтесь?” “Завершую нову книгу з домашніх порад, – відповідає. – Допомагаю людям краще уладнати свій домашній побут, вести господарство…” Я поміркував над його відповіддю і дійшов висновку, що, незважаючи на весь свій журналістсько-письменницький хист, подібної тематики точно б не “втнув”.
І тут я особисто бачу очевидні, нев’янучі результати роботи науковця-геронтолога – молодшої дочки М’яловицьких. Доктор Олена Анатоліївна тримає батька під щоденним контролем. Ви не повірите, але це правда: Анатолій Володимирович ще жодного разу не користувався послугами клініки “Феофанія”, до котрої прикріплений уже літ шістдесят – не менше. Таку уважну, поштиву дочку мати – велике щастя для праотця! Повірте на слові!
А всі ці рядки склалися у невеличку розповідь про М’яловицьких (так уже вийшло) тому, що нині у доктора медичних наук, професора Олени Анатоліївни день народження. Весняна вона людина! Добра, привітна, співчутлива. Завжди у русі, в роботі. І дуже потрібна людям. Привітайте її, друзі, вона на це заслужила…
НА ФОТО: професор Анатолій Салюк, його дружина, професор медицини Олена М’яловицька, кандидат медичних наук Наталя Горобець. Олена Анатоліївна, як і Наталя Іванівна, – науковці Національного медичного університету імені О. Богомольця, Анатолій Іванович – понад піввіку трудиться в Національному університеті харчових технологій.
Олександр ГОРОБЕЦЬ, письменник, журналіст
