Мова повинна берегти націю, а не серце – письменниця Лариса Ніцой
Відомий письменник, журналіст Олександр Горобець звернув увагу на факти русифікації Києва у вуличній рекламі. Про це й написав: “Рашівська зараза розповзлася по всьому Києву”.
“Проїхався центром Києва – вулицею Великою Васильківською, Шота Руставелі, проспектом Лесі Українки і, що називається, не повірив своїм очам. Враження таке начебто столиця повернулася в дрімуче радянське минуле, або ж ми всі перенеслися до московітської Пензи чи В’ятки – добра половина рекламних афіш, вивісок в українській столиці повернулася до російськомовного варіанту. Якщо навесні тут практично зовсім не було жодного напису па руські, то нині їх десятки і десятки, а, можливо, й сотні. Як кажуть знаючі люди, така тенденція зберігається практично все нинішнє літо”, – обурюється Олександр Горобець.
Отже спостерігаємо тотальне впровадження російськомовних рекламних вивісок. Але ж з 2018 року оголошено десятиліття української мови і влада запевняє, що “робить все можливе для того, щоби мову захистити”.
“Український репортер” попросив висловитися на цю тему знану українську письменницю Ларису Ніцой.
– Замість року української мови – десятирічка. Ну що ж, давайте глянемо, що за цим стоїть. Рік мови – це не просто назва, це інтенсив із суцільних заходів, які щоденно проводяться в різних регіонах на підсилення мови. Це такий собі старт, поштовх для подальшого розвитку та інтенсивного просування і після завершення року. Такі заходи були заплановані. Річна Програма з розвитку української мови для Уряду була написана. Я це знаю, бо теж доклалася до її написання. При Міністерстві культури над програмою працювала група науковців і активістів у складі Координаційної ради з застосування української мови у всіх сферах суспільного життя, і я входжу до цієї Ради і групи. Однак президент вирішив цю річну програму розтягнути на 10 років. Те, що інтенсивно можна було зробити за рік, розмито.
Тепер наступна фішка такого рішення. Якби була ухвалена річна програма розвитку, то в кінці року за неї і спитали б голову уряду, того ж президента і це був би ще Порошенко. А кого питати після 10 років? Такий собі хитрий фінт вухами – нічого не зробити і уникнути відповідальності.
Тепер наступне. Що робиться для створення єдиного культурного простору? Наприклад, вилучення неугодних кумові Путіна кадрів з фільму про Стуса… Це ж влада все кришує. Це її курс такий, на отакий єдиний культурний простір. Нагороджувати співаків званнями “співак року”, які виступають в московії. Давати героя України боксерам (професійним, не сперечаюся), які не можуть визначитися, то Крим все таки чий? А рекламні борди президента: “Мова береже серце”. А печінку, нирки, не береже? Мова береже НАЦІЮ. Диявол сидить у дрібничках. Могла ця влада написати: “Мова береже націю”? Ні. Бо вони б одразу запитали, яку націю? Це нам зрозуміло, що нашу, українську. А влада відчуває себе частиною цієї нації? Тому в них мова береже міокард. Добре, що не шлунок.
Лариса НІЦОЙ
Фото Evgenia Pirog (Фейсбук)
