Куди ховатися українцям, якщо Путін нападе та у якому стані захисні укриття?
Щойно на українському кордоні загострюється ситуація з кількістю російської військової техніки, у соцмережах і Google активно починають шукати інформацію про «тривожну валізу» та бомбосховища.
Як повідомляє Громадське, в Україні «бомбосховищ» офіційно не існує: цей термін застарів із часів завершення «холодної війни». Так само зносилась і вийшла з ладу інфраструктура захисних споруд (саме таким терміном в офіційній мові називають місця, у яких можна сховатися від військового збройного нападу).
Після початку бойових дій на Донбасі в Україні почали відновлювати мережу укриттів, щороку їх стає дедалі більше. Вони дозволяють сховатися не лише в разі артилерійського чи авіаобстрілу, а й під час техногенної катастрофи, хімічної атаки чи природного катаклізму.
Так, якщо у 2014 році захисних споруд у Києві було приблизно півтори тисячі, то нині у столиці їх уже майже п’ять тисяч.
Сигнал тривоги. Якщо трапиться надзвичайна ситуація, через яку треба буде терміново евакуйовуватись або ховатися в підвали — ви його почуєте. Він означає: «Увага всім!»
Зазвичай це настільки потужна сирена, що її чує кожен мешканець міста: динаміки, з яких іде звук, зазвичай розташовані на великих підприємствах.
За дієздатність систем оповіщення відповідає АТ «Укртелеком». Представники місцевої влади та підрозділів Державної служби з надзвичайних ситуацій запевняють: вони щомісяця перевіряють справність цих систем. Проте в Києві за останні роки мешканці жодного разу не чули тренувальних сирен, тож зрозуміти, як це працює (і чи працює взагалі), досить важко.
Натомість у Львові такі навчання відбуваються регулярно. Кілька разів на рік у місті впродовж п’яти хвилин гудуть сирени. Напередодні львів’ян обов’язково сповіщають про те, що сирени лише тренувальні, тож слід зберігати спокій.
«Керівництво Києва вважає, що таке занепокоєння киянам не потрібне», — так пояснює відсутність у столиці цивільних тренувань Роман Ткачук, директор Департаменту муніципальної безпеки КМДА.
За його словами, у разі надзвичайної ситуації киянам необхідно буде увімкнути телевізор, радіо чи онлайн-ресурси (якщо інтернет лишатиметься доступним), і там детально пояснять, що потрібно робити.
Якщо зникне електрика, людей інструктуватимуть через гучномовці: Києвом курсуватимуть спеціальні автівки, з яких будуть зачитувати план дій. Крім того, можуть залучити навіть машини швидкої допомоги.
Якщо людям повідомлять, що необхідно терміново ховатися до спеціальних укриттів, це означає, що таке є в радіусі 400 метрів від кожної будівлі. Себто має бути, згідно з законом.
Авжеж, не йдеться про будь-який підвал: захисні споруди для тимчасового укриття мають бути облаштовані й заздалегідь перевірені органами, що відповідають за цивільний захист населення. Укриття мають бути чистими, без пацюків, з вентиляцією, запасами води й місцем, де можна присісти.
На таких об’єктах має бути позначка: «Укриття» чи «Об’єкт цивільного захисту». Також зазначається номер телефону людини, яка в разі небезпеки відчинить укриття.
За офіційною інформацією, на початку грудня у фонді захисних споруд Києва — майже 5 тисяч укриттів: 3 741 цокольне та підвальне приміщення, 355 підземних автопаркінгів, 256 підземних переходів і 47 підземних приміщень метрополітену.
У мирний час усі ці укриття — звичайні паркінги, переходи й підвали житлових будинків чи комерційних установ, але в них можуть сховатися тільки 2 мільйони 800 тисяч людей.
А що робити іншим? Адже у столиці щодня перебувають до 5 мільйонів людей, а вночі, за даними мобільних операторів, залишаються приблизно 3 мільйони 700 тисяч людей.
Герметичні сховища — не для населення
У Києві є лише 514 класичних сховищ із єдиним цільовим призначення — укриттям у разі надзвичайних ситуацій. Вони герметичні, з додатковою системою повітрообміну. Там є вода й електрика.
Однак ці сховища — не для простих людей, а для працівників органів влади та підприємств, які забезпечуватимуть життєдіяльність міста під час катаклізму чи евакуацію людей з небезпечної території.
Сховища, зведені ще за часів «холодної війни» (останнє таке спорудили в Києві 1986 року), розташовані під будівлями стратегічних підприємств та органів влади. Згідно з нормами, у цих укриттях можна перебувати не більш як дві доби.
Нещодавно журналістам показали сховище під будівлею Шевченківської райдержадміністрації неподалік Хрещатика: три великі кабінети з робочими столами та дротовими телефонами, які виготовили ще за УРСР. Мобільний зв’язок сюди не дістає — а втім, у разі надзвичайної ситуації навряд чи він буде доступним і над землею.
Також у сховищі є кілька окремих кабінетів для керівників оперативних штабів і два туалети з водопостачанням. Воду з кранів там, як запевняли відвідувачів, пити можна, тож додатково встановлювати баки із запасами води не довелося.
Наявне ще одне приміщення з фільтровентиляційною установкою та електричним генератором. Поруч із ним журналісти натрапили на кілька ящиків із протигазами — теж радянського виробництва.
Це сховище може вмістити до 350 людей. У Шевченківський РДА, скажімо, — 60 працівників.
«Якщо я йтиму вулицею повз, увімкнеться тривога, і я забіжу до вас у сховище, то ви пустите? — Пустимо, якщо будуть місця. Але треба розуміти, що тут люди працюватимуть, щоб забезпечити потреби населення під час надзвичайної ситуації», — відповідає hromadske голова Шевченківської РДА Олег Гаряга.
Метро для укриття закриють за 20 хвилин після сирени
«Якщо ви почули сигнал тривоги на Хрещатику, то вам не треба бігти саме до цього сховища. Є й інші укриття: підземний паркінг у ЦУМі, підземні переходи на Хрещатику, станція метро і навіть підвали в будівлях навпроти КМДА», — уточнює відповідальний за цивільний захист у КМДА Роман Ткачук.
Важливо, що станції метро будуть приймати людей лише впродовж 20 хвилин після гудка сирени — далі двері замкнуть. Тим, хто не встигне, доведеться шукати інше укриття.
Якщо герметичні сховища розраховані на дві доби перебування, то звичайні, для населення, — лише на півтори години. Вони почасти бувають без туалету, запасів води й системи повітрообміну.
«Туалетом у таких укриттях вважається відро за будь-якою ширмою», — пояснюють чиновники під час екскурсії до укриття під так званою сталінкою. Сюди може вміститися до 600 людей — більше, ніж тут мешкає. Тобто в разі потреби тут знайдуть прихисток і жителі сусідніх будинків.
Тут багато кімнат, проте лише у двох із них стоїть по лавці. А втім, чиновники обіцяють: якщо людям усе-таки доведеться тут ховатися протягом необхідних 90 хвилин, балансоутримувач оперативно принесе крісла.
Однак досвід бойових дій на Донбасі говорить про інше. Часто люди ночували в підвалах аж до ранку (а інколи — і кілька ночей поспіль), доки не вщухали обстріли. Самі переносили туди ліжка: під час активних артобстрілів сидіти у квартирах було вкрай небезпечно.
Що ж робити, якщо бойові дії триватимуть довго, а кількаденне перебування в укриттях не передбачене ні законом, ні санітарними нормами? Чиновники кажуть, що за таких обставин людей будуть евакуйовувати.
Ухвалювати рішення про евакуацію будуть у сховищах, розрахованих на дві доби безперервного перебування — там, де є телефонний зв’язок, електрика й вода. Відповідальні за евакуацію простих людей мають покинути місто останніми.
18% із п’яти тисяч столичних укриттів належать до приватної власності: у них розташовані кафе, нічні клуби, банки, салони краси тощо. Свого часу бізнесмени викуповували ці підвальні чи напівпідвальні приміщення, котрі ще за Радянського Союзу були запроєктовані під укриття, і перетворювали на заклади.
Однак власники чи орендарі цих площ мають знати: під час надзвичайних ситуацій вони зобов’язані відкрити всім охочим доступ до своїх приміщень.
Директор Департаменту муніципальної безпеки КМДА Роман Ткачук переконує, що з 2014 року вони працюють над тим, щоб у разі небезпеки бізнесмени знову переобладнали свої бари та ресторани на укриття для тих, хто цього потребуватиме. Але визнає, що наразі ці площі до цивільного захисту не підготовлені.
Проблема в тому, що за неналежне утримання захисних споруд не передбачене жодне покарання, тож люди, що купують ділянку над колишнім «бомбосховищем» і не доглядають за ним, ніколи не переймаються. Укриття часто або підтоплені, або завалені сміттям. У таких випадках чиновники скаржаться на порушників у прокуратуру, та спрямовує скарги у державну службу з надзвичайних ситуацій, а вона, зі свого боку, надсилає заяви до поліції. І так без кінця.
Що робити, якщо поруч немає укриття?
Київська міська державна адміністрація створила карту укриттів. Там можна перевірити, чи є сховище в радіусі 400 метрів від місця, де ви мешкаєте чи працюєте. Якщо його нема — звертайтеся до ОСББ чи ЖЕКу, вони мусять його організувати. Тоді чиновники з цивільного захисту сховище перевірять, складуть акт про готовність і внесуть його до карти укриттів.
Якщо ЖЕК нічого не робить, треба йти до посадовців, які відповідають за цивільний захист населення (відповідні підрозділи є при районних райдержадміністраціях), або ж телефонувати на «гарячу лінію» міста зі скаргою на відсутність укриття.
