Відзначаємо День соборності України. Роздуми письменника
Сьогодні в Україні 22 січня, у день проголошення в 1919 році Акта злуки Української Народної Республіки та Західноукраїнської Народної Республіки, відзначаємо День Соборності.
Вперше у XX столітті українська незалежність була проголошена 22 січня 1918 року IV Універсалом Української Центральної Ради. Роком пізніше, 22 січня 1919 року, у Києві на Софійській площі було проголошено Акт Злуки (об’єднання) українських земель, в єдину Україну, стверджувалось об’єднання двох тодішніх держав УНР та ЗУНР, що постали на уламках Російської і Австро-Угорської імперій, в єдину соборну Українську державу.
***
Вічність благословляла єдинокровні племена українського роду об’єднуватися, щоб у VІІІ столітті заявити про себе на міжнародній арені українським народом.
Зароджувався український етнос з першими словами своєї мови в усесвітньо відомій Мізинській археологічній культурі на вищому березі річки Десни. А це понад ХХІІІ-ХІV тисячоліття до нової ери. Правічне охоплювало басейни всіх річок, які донині течуть на обширах правічної Матері-Землі.
Матеріальні й духовні здобутки мисливців на мамонтів, північних оленів, носорогів та іншу крупну звірину вповні успадкувала не менш значуща Трипільська археологічна культура. Сім тисяч років тому українські пращури після полювань, риболовлі та збирання дармових плодів земних приступили до орання-сіяння та вирощування жита, пшениці й усякої пашниці. Відтоді вони одні з перших на третій від сонця життєдайній планеті рільники, георгос по-грецькому – землероби, а по-українському – хлібороби й навіть гречкосії.
Син старовинного козацького роду, відомий того часу адвокат і громадський діяч Микола Міхновський опублікував 1900 року у Львові брошуру «Самостійна Україна». Запам’ятаймо заповідане непохитним патріотом:
«Українська нація мусить скинути панування чужинців, бо вони огиджують саму душу нації… Над нами висить чорний стяг, а на ньому написано: смерть політична, смерть національна, смерть культурна для української нації! І от посеред таких лихих обставин ми зійшлися до купи, ми згромадилися в одну сім’ю, перейняті великим болем та жалем до тих страждань, що вщерть наповнили народну душу… ми виписали на прапорі: одна, єдина, нероздільна, вільна, самостійна Україна…»
12 вересня 1903 року на урочисте відкриття пам’ятника Івану Котляревському в Полтаві
зібрався квіт української інтелігенції: Дмитро Багалій, Микола Аркас, Сергій Єфремов, Михайло Коцюбинський, Микола Лисенко, Панас Мирний, Олександр Олесь, Олена Пчілка, Василь Стефаник, Леся Україна, Гнат Хоткевич…
Заздалегідь проінструктовані жандарми нишпорили, як щурі, оскверняючи повітря імперським суржиком. Всевладний губернатор заборонив виголошувати промови «малороссийским наречием». Микола Міхновський накинувся на високопоставленого з таким гнівом, що царський посіпака знепритомнів. Ненависть до одвічного українського слова потьмарювала обрій, як чорна градова хмара.
Всесвітньо відомий мислитель Махатма Ганді, пам’ятник якому височіє віднедавна в Києві, жертвував власним добробутом заради визволення Індії від англійських колонізаторів. Зі знанням справи провіщав: «Інтелігенція, вихована окупантом, є найбільшим ворогом свого народу».
На лихо, знаходяться доморощені переродженці, які підспівують ненависникам української мови, відступаються від заповіданого провісниками святої волі.
Вадим ПЕПА, письменник
На фото: у виставковому залі восьмої Всеукраїнської бієнале мистецтва історичного жанру “Україна від Трипілля до сьогодення в образах сучасних художників”, 2018 рік. Експозиція була присвячена 100-річчю проголошення незалежності Української Народної Республіки.
Читайте також:
