Коли Галшка Гулевич стане у “Могилянці” Галиною?
22 грудня у Національному університеті «Києво-Могилянська академія» урочисто відзначать 540-річчя з дня народження київської шляхтянки Галшки Гулевичівни, що стала фундаторкою академії. Адже 402 роки тому, у грудні 1615-го, вона підписала дарчу грамоту на свій приватний будинок – передала його Київській братській школі, яка згодом стала Києво-Братським колегіумом, а потім – знаменитою Києво-Могилянською академією.
Про Галшку Гулевичівну, певно, знають усі студенти київських вишів. Вона народилася в 1577 році на Волині, у містечку Затурці (зараз – Локачинського району). У 1606-му вийшла заміж за київського шляхтича Степана Лозку й довгий час жила в Києві.
Як і княгиня Анастасія Заславська, що ініціювала створення унікального «Пересопницького євангелія», Галшка належала до яскравих представниць «Руської реформації» – українського політичного й культурного руху XVI – початку XVII століття. Тоді майбутнє нашої країни великою мірою залежало від освіти, її стану та розвитку, отож, меценатську діяльність фундаторки Київської академії важко переоцінити, адже її пожертви в Києві та Луцьку закладали основи вітчизняної освітньої системи, базованої на ідеях Високого Ренесансу.
Тим прикріше, що ім’я та прізвище фундаторки і досі називають… невірно.
Поміркуймо разом.
Відомий довідник Лариси Скрипник і Ніни Дзятківської «Власні імена людей» (К., «Наукова думка», 1986) не фіксує імені «Галшка» ні в основних розділах, ані в розділі «Застарілі та рідковживані імена». Зафіксовані лише Галина, Галинка, Галечка, Галка. Тобто, бачимо добре знайоме ім’я, що «прийшло» до нас після прийняття християнства, й у перекладі з грецької означає – «тиха», «лагідна», «спокійна» А «Галшка» – це… польський варіант цього грецького імені.
Чому ім’я меценатки дійшло в польському варіанті – зрозуміло. У ті часи мовами офіційних документів у наших краях були латинь, церковно-слов’янська та польська. Отож, ім’я пані Галини на письмі «переклали» польською. Але ж усі звали її українською – Галина!
Ще дивовижніша ситуація з прізвищем меценатки.
Її батька звали Василем Гулевичем. Його прізвище – стародавній номен, який носили представники великого роду волинської шляхти, що «пішла вгору» в добу Великого князівства Литовського. Цей давній і розгалужений рід із коренем гул- у прізвищі дав країні таких відомих діячів, як Федір Гулевич, що був київським митрополитом у XVI столітті, письменник Петро Гулак-Артемовський і його небіж, співак і композитор, автор першої української опери «Запорожець за Дунаєм» Семен Гулак-Артемовський, побратим Шевченка – революціонер Микола Гулак, білоемігрант, генерал-лейтенант Арсеній Гулевич, генерал-хорунжий армії УНР Андрій Гулий-Гуленко…
Але ж чому прізвище батька фундаторки академії – Гулевич, а його доньки – звучить дещо інакше?
Та все ж – простіше простого!
«Гулевичівна» – це так званий андронім. Тобто, «ім’я» дівчини чи заміжньої жінки, утворене від прізвища батька або чоловіка. Пригадаймо відомі андроніми з художньої літератури – Терпелиха (у п’єсі «Наталка Полтавка»), Кайдашиха (в «Кайдашевій сім’ї» Нечуя-Левицького), Лимарівна (в однойменній повісті Панаса Мирного). Коли ж прізвище чоловіка чи батька закінчувалося суфіксом -ич, жінок і доньок величали – Войтовичівна, Куличівна, Мишаничівна…
У ті давні часи андроніми вважали ледве не літературною нормою. У розмовній же мові їх активно вживали ще в першій половині XX століття, а по селах вживають і досі.
Але ж уже давно називати жінку за андронімом – це суто розмовна практика (що залишилася тільки в глухих селах).
Літературна норма – називати дівчат і заміжніх жінок за прізвищем батька або чоловіка, й різнить їх від чоловічих номенів тільки закінчення жіночого роду (-а), й у деяких випадках жіночі прізвища не змінюють за відмінками (коли вони закінчуються суфіксами -ко та -енко або, скажімо, суфіксом -ич).
Уже час, нарешті, повернути імені та прізвищу фундаторки Києво-Могилянської академії її справжнє, суто українське звучання. Її звуть – Галина Василівна Гулевич.
Ярослав ФАЛЬКО
Фото із сайту http://www.volynpost.com
