Героїчний літопис: вісім років тому на Майдані загинули перші Герої Небесної Сотні

У День Соборності України сім років тому, 22 січня 2014 року, було вбито перших героїв Небесної Сотні. “Беркут” того дня перейшов у наступ на Майдані, став розбирати барикади протестувальників, а на Грушевського підігнали БТР.

Протистояння на вулиці Грушевського почалось ще 19 січня. Тоді традиційне недільне Віче переросло в ходу мітингувальників до Верховної Ради. На той час вхід в урядовий квартал перекривали бійці підрозділу «Беркут». Почалось серйозне протистояння: майданівці перевертали автобуси, які використовувала міліція, кидали пляшки з бензином і бруківку в бійців «Беркуту».

Для задимлення вулиці підпалювали шини; перекинуті автобуси почали горіти. У відповідь силовики застосовували сльозогінний газ і травматичну зброю, кидали світлошумові гранати, потім почали прицільно поливати людей з водомета.

Бій на Грушевського, який тривав з різною активністю понад дві доби, завершився 21 січня, коли на вулицю вийшли священнослужителі. Ставши між євромайданівцями та правоохоронцями, вони почали молитися, закликаючи сторони до завершення конфлікту і покаяння. Так, змінюючи один одного, протягом доби священикам вдалося втримати протилежні сторони від силового протистояння.

Проте, вже наступного ранку, 22 січня, «Беркут» пішов у наступ і тимчасово відтіснив демонстрантів від Європейської площі.

Того ж дня стало відомо і про перших, хто поліг на Майдані. Зранку 22 січня 21-річний Сергій Нігоян з Дніпропетровщини отримав смертельне поранення у голову. Згодом смертельне вогнепальне поранення в серце отримав 25-річний білорус Михайло Жизневський. Обидва були активістами Майдану і брали участь у протестах фактично від самого початку.

Сергій Нігоян – етнічний вірменин, громадянин України Сергій Нігоян народився і жив у Березнуватівці Дніпропетровської області. Його сім’я переїхала до України, рятуючись від війни в Нагірному Карабасі.

Навчався в Дніпродзержинському коледжі фізичного виховання, а на Майдан приїхав на початку грудня 2013 року, не повідомивши про це батьків. 20-річний Сергій був одним з охоронців Євромайдану.

“Це моє майбутнє теж. Мені жити в цій країні”, – пояснював він свою участь у протестах. Нігоян запам’ятався за відео на тлі барикад, де він читає уривок з поеми “Кавказ” Шевченко, і за фото з плакатом “Голосом народу говорить Бог”.

Приблизно о шостій ранку 22 січня 2014 року хлопець був застрелений свинцевою картеччю біля стадіону “Динамо” під час умовного “перемир’я”.

Михайло Жизневський – уродженець Гомеля, активіст УНА-УНСО та учасник самооборони Майдану Михайло Жизневський загинув за чотири дні до свого 26-річчя. Він отримав наскрізне поранення в серце мисливською кулею під час штурму на Грушевського.

У день народження загиблого, 26 січня 2014 року, до Михайлівського Золотоверхого собору прийшли близько 10 тисяч українців, щоб попрощатися з активістом.

Того ж дня, в лісі під Києвом було знайдено тіло зі слідами тортур львів’янина Юрія Вербицького – активіста Майдану, якого було викрадено невідомими просто з лікарні напередодні.

Юрій Вербицький – 50-річний активіст зі Львова Юрій Вербицький був ученим-сейсмологом, альпіністом, працював в Інституті геофізики НАН. У середині січня 2014 року взяв відпустку для участі в Євромайдані, допомагав волонтерам на кухні.

21 січня чоловіка викрали з Олександрівської лікарні в Києві разом з Ігорем Луценком, де активісти лежали з отриманими на Майдані травмами.

Наступного дня в лісі поблизу села Гнідин Бориспільського району було виявлено тіло Юрія Вербицького, який помер від тортур на сильному морозі. Його руки було перемотано скотчем.

А ще після 3-ї години ночі 22 січня стало відомо, що в реанімації помер 22-річний хлопець, якого силовики побили на колонаді стадіону “Динамо”. Він упав із 13-метрової висоти – травми виявилися несумісними із життям. Ім’я загиблого залишилося невідомим.

Крім того, 22 січня отримали поранення й померли наступного тижня в лікарнях Роман Сеник та Олександр Бадера.

Михайло Жизневський став першим, з ким прощалися на Майдані – 26 січня у Михайлівському Золотоверхому соборі відбулася панахида за загиблим. Після панахиди тіло Михайла пронесли вулицями Володимирською, Богдана Хмельницького та Хрещатиком повз Майдан Незалежності до барикад на вулиці Грушевського.

Тоді ж вперше прозвучала пісня «Плине кача по Тисині», яка надалі стала неофіційним реквіємом-прощанням на похоронах загиблих на Майдані.

На цю тему:

Like

Редакція

Редакція “Українського репортера”


Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *