Ветеран міліції про український МІЛПОЛ
В поліції працюючих над розкриттям злочину керівників дуже мало. Зате начальників – хоч греблю гати.
За останні роки крива зростання злочинності в Україні різко поповзла вгору. Особливе занепокоєння викликає збільшення числа тяжких резонансних злочинів. Більшість із них залишається нерозкритими.
Навіть якщо врахувати усі можливі маніпуляції зі статистикою, війну, структурну перебудову правоохоронців, «закон Савченко» і помилки попередників, організація боротьби з «криміналом» в країні все одно перебуває на вкрай низькому рівні.
За 9 місяців минулого року злочинність в Україні зросла на 23%, 10% з них – на совісті звільнених «за законом Савченко». Взагалі-то цей закон потрібний і правильний, бо умови утримання у слідчому ізоляторі різко відрізняються від місць ув’язнення, причому не в кращий бік. Необхідно лише виключити зі списку умисні тяжкі злочини – і все.
Забули чиновники, що в усі часи кожен четвертий, звільнений з місць позбавлення волі, незабаром знову опинявся за ґратами. Протягом року – кожен другий (мова йде про умисні злочини. – Авт.) До чого тут «закон Савченко», не розумію. Суди повинні працювати ефективніше і не «мурижити» справи роками.
Одного разу співробітники МВС були присутні під час затримання наркомана американським поліцейським, який склав протокола і передав затриманого патрулям. Через чотири години наші співробітники разом із місцевими детективами прибули до тюрми для ознайомлення з умовами утримання злочинців.
У дворі, в очікуванні оформлення, двоє грали в настільний теніс (той самий наркоман і поліцейський, який його привіз). Вони дограли партію, поліцейський потиснув руку затриманому, побажав удачі, і вони розпрощалися. До речі, наркоман отримав сім років позбавлення волі всього лише за чотири години з моменту затримання.
У нас за час слідства деякі підозрювані встигають не лише «подорослішати», а й полисіти.
Організація розкриття резонансних злочинів із кожним роком погіршується. Наприклад, у місті Харкові з 2009 по 2015 рік скоєно 6 розбійних нападів на інкасаторів (вбито 10 чоловік). Злочинці не встановлені.
21.07.2016 року в Куп’янську Харківської області скоєно розбійний напад на інкасаторів (обійшлося без жертв). Викрадено 4,6 мільйона гривень. Одним із нападників виявився підполковник СБУ. До теперішнього часу кримінальну справу до суду не відправлено. З грудня 2012-го залишається нерозкритим вбивство судді Трофимова та членів його сім’ї у Харкові (загинули четверо).
Відпрацьовуючи версії пограбувань, мабуть, не слід забувати, що у Запорізькій області за розбійний напад на інкасаторів затримано «азовців». У Куп’янську –есбеушника.
У минулі роки в Харкові притягувалися до кримінальної відповідальності за напади на інкасаторів й обмінні пункти теж військові з Чугуєва. До речі, вони вже, напевно, на волі. А серія нападів на автошляхах України? Там теж викрито співробітників міліції (ДАІ) Харківської області.
У Броварському районі Київської області за сумнівних обставин загинули 5 співробітників міліції. Не мені судити про те, що там сталося. Зазвичай вбивають і чужих, і своїх, щоб «замести» сліди. Сподіваюся, що це було не так. Є також і непрофесіоналізм. Як говорив один відомий політик, «на рівні кам’яної сокири».
Вбивства журналістів свідчать про свавілля злочинців і відчуття безкарності. Підірвати автомобіль, на якому їхав Павло Шеремет, на очах у всіх та ще й перевірити, чи живий журналіст, – говорить про те, що підозрювані «виконували наказ» організатора вбивства. Переглядаючи відео з місця події, розміщене в Інтернеті, я звернув увагу на одну деталь (писати про це не можна). Вважаю, що злочин можна було розкрити давно. Однак був упущений час роботи по гарячих слідах.
А що ж ви хотіли? Головний тут – слідчий. Він допитає, зорієнтується, напише вказівку, погодить її з вищим начальством: «Виконуйте, детективи, будьте ласкаві». Такий закон. Слідчий має бути головним за матеріалами кримінальної справи, які в нього у провадженні. І вказівки може писати, але шукати злочинця оперативним шляхом слідчий повинен мати право. Не сумніваюся, у справі допитано тисячі людей, але безсистемно, без прив’язки до місця події, обставин підготовки і скоєння вбивства.
Організовуючи роботу міліції-поліції (МІЛПОЛу), на мій погляд, необхідно пам’ятати про мету і завдання цієї організації – попередження і розкриття злочинів. Потрібно виділити головні і другорядні структури. Їх має бути мінімум, щоб не перетиналися функції.
Оскільки сьогодні тривають активні розмови про боротьбу з корупцією, то і цей фактор необхідно враховувати. Всі питання, пов’язані з різного виду махінаціями, вирішують люди, наділені владою: начальники, заступники, завідувачі, завдання яких – написати резолюцію, доручити виконати, запитати і вимагати. Часу вільного безліч: твори, вигадуй, пробуй. Природно, для своєї користі.
Працюючих над розкриттям злочину керівників дуже мало. А у МІЛПОЛі начальників (власне, і в інших міністерствах, відомствах та самостійних управліннях) – хоч греблю гати. Аж 97 підрозділів. В основному департаменти. А в них – керівник (як правило, генерал), не менше 3–4 заступників, кілька начальників управлінь, їхні заступники, начальники відділів тощо. І кожному потрібно, крім солідної зарплати, премію дати, і не маленьку, понад сто відсотків. Невипадково Хатія Деканоїдзе весь час скаржилася на брак грошей. До розкриття злочинів ці «шановні» чиновники відношення не мають. Зате до грошей мають відношення, та ще й яке.
Очевидно, що Кабінет Міністрів повинен провести аудит не лише МІЛПОЛу, а й інших міністерств. Дві третини структур МІЛПОЛу надумані. Де може впоратися одна людина – там цілий штат чиновників.
Також Кабінету Міністрів необхідно переглянути чинне законодавство і заборонити видавати (призначати) премії чиновникам понад 100 відсотків. Економія буде колосальною.
Я шанобливо ставлюся до Арсена Авакова і думаю, що він розбереться у ситуації, що склалася. Реформувати міліцію (точніше, МІЛПОЛ) потрібно, і це однозначно. Об’єднати в одну структуру теж потрібно.
Настав час звернути увагу на низи, не на управління, а на районні та міські відділи. Там давно вже існують хаос і безвідповідальність. Немає стабільності у підрозділах, втрачено почуття обов’язку і взаємовиручки. Немає у співробітників впевненості у завтрашньому дні, навіть з відмінною роботою.
Звичайно, матеріальне забезпечення потрібно, права поліції на місцях час уже відновити. Не гнати всіх підряд, а радитися з колективами. Житлом забезпечити тих, хто має у цьому портебу.
А ще на заявників слід більше звертати увагу. Людина пише заяву у зв’язку з тим, що її образили, обікрали, побили, а її навіть не опитали? Заяв громадян про злочини набагато більше, ніж я знайшов в Інтернеті. Не можна забувати, що, розбираючись із дрібницями, ми попереджаємо серйозніші злочини. При цьому нерідко розкриваємо правопорушення, скоєні раніше.
Що стосується керівників райвідділів, то їхню долю мають вирішувати підлеглі, скажімо, вибирати таємним голосуванням одного з трьох кандидатів. Люструвати потрібно лише чиновників, а вони вже нехай підбирають собі підлеглих. І треба постійно думати про скорочення керівних посад, зменшення відсотка премій їм, економію коштів.
Чим менше буде чиновників (тобто керівників), тим вищим буде рівень боротьби з корупцією. Навіщо МІЛПОЛу майже сотня підрозділів? (Раніше їх було близько п’ятдесяти. – Авт.) Для того, щоб прилаштувати потрібного чоловічка, так?
Микола РОЩИН, ветеран міліції
