Гопакувати біля солдатських могил ми вміємо!
Коли бачиш, як сьогодні вальсують біля солдатських могил, то думаєш: мабуть, не читали ці люди спогади письменника-фронтовика Віктора Астаф’єва. У 1943-му він разом із побратимами форсував Дніпро. Минуть роки, і Астаф’єв вихлюпне свій біль:
“…Густо плавали в воде трупы с выклеванными глазами, начавшие раскисать, с лицами, которые пенились, будто намыленные, разбитые снарядами, минами, изрешеченные пулями. Саперы, которых послали вытягивать трупы из воды и хоронить их, не справлялись с работой – слишком много было убито народу. А потом за рекой же продолжалось сгребание трупов, наполнялись человеческим месивом все новые и новые ямы, однако многих и многих павших на плацдарме так и не удалось отыскать по балкам, чтоб похоронить”.
“Слишком много было убито народу…” Про це особливо треба говорити 8-9 травня. Як було цими днями в Гостомелі? Селищна влада запросила людей на святкові заходи (урочистий мітинг, вручення подяк та відзнак ветеранам, вшанування пам’яті полеглих у Другій світовій війні, концерт).
Для усіх присутніх буде накрито спільний святковий стіл (також пообіцяли).
9 травня. Гостомель, вулиця Остромирська. Меморіал. У братській могилі спочивають ті, хто не повернувся з тих пекельних боїв. Не потривожити б…
Бачимо світлини із сьогоднішніх гостомельських урочистостей. Радісні обличчя. Фотооб’єктив вихопив момент танцю. На передньому плані — жіночки з місцевого хору, в ритмі танцю, звичайно, на задньому – заступник селищного голови Василь Саєнко кружляє з керівницею хореографічного гуртка Іриною Соболь. (фото на слайдері) Їх також захопив танцювальний вихор.
Вшановуємо, браття? “О, гопакувати ми вміємо!”, – згадується іронічний вислів відомого сатирика Євгена Дударя.
А неподалік, на чорних гранітних плитах — імена, імена. “Младший лейтенант Лупеха Василий Логвинович…», «сержант Шиманская Марина Михайловна…», «гвардии старшина Черняева Ефросиния Александровна…»
Знову з Астаф’єва: “…Густо плавали в воде трупы с выклеванными глазами, начавшие раскисать, с лицами, которые пенились, будто намыленные…».
А у нас — музика, музика… Бо так колись було заведено. Бо — традиція. Самі ж співаємо: “…Пусть солдаты немного поспят». І водночас тривожимо цей вічний сон. Нехай і патріотичними, воєнними піснями. Щоб показати, що й ми не осторонь? Що мер Юрій Прилипко піклується? Та чи у цьому полягає суть справжнього і реального піклування про громаду?
Згадували війну в Гостомелі й 8 травня. Цього дня святкування проходили в районі лінії оборони Києва, біля ДОТу… “Для усіх присутніх буде накрито спільний святковий стіл”. Так і зробили. Була і чарка, і до чарки. На світлинах бачимо і білий намет з великим яскравим надписом “Юрій Прилипко”. Невже у Гостомельській об’єднаній територіальній громаді грядуть вибори? З якою метою встановили цей намет? Щоб показати, хто сипле щедротами? Утім, на офіційному сайті селищної ради чомусь не видно кошторису цього святкування. Спонсори допомогли? Чому б не назвати їх?
За святковим столом неподалік Прилипка бачимо колишнього народного депутата Юрія Кармазіна, забудовника Олександра Тигова, навпроти — кількох помічників народного депутата Володимира Ар’єва…
Від генеральських зірок на погонах аж очі засліплює. Козацькі генерали. Є навіть козацький маршал! Сьогодні на східному фронті таких зірок не мають наші хлопці, які б’ються з путінською бандою. Вони не гопакують. Там щодня – скалічені, вбиті. Найкращі сини України.
Отже, вшановуємо. В Гостомелі з ветеранів Другої світової мешкають усього четверо. За святковим столом — кілька десятків запрошених.
Активістка громадського руху “Чесно” Ірина Федорів не приховує обурення, зазначаючи в соцмережах, що їй дорогі ті “ветерани, які відмовилися і сказали, що нема у них здоров’я їхати “на попойку”…
“О, гопакувати ми вміємо!”
Про гостомельські справи читайте тут
Леонід ФРОСЕВИЧ
