Темінь безпросвітня. Роздуми письменника крізь віки
Свого часу граф Лев Толстой, почесний член тодішньої академії наук, мовби виконуючи заповідане Тарасом Шевченком, просвіщав «братів незрящих гречкосіїв»: «Сила влади тримається на неосвіченості народу й вона знає про це й тому завжди буде боротися проти освіченості. Пора нам зрозуміти це».
На лихо, до розуміння цього – як до неба пішки. Колишня Парламентська бібліотека, в читальному залі якої в молоді літа я наполегливо черпав нові знання, віднедавна удостоєна звання Національної бібліотеки імені Ярослава Мудрого. Сіє «розумне, добре, вічне» за адресою – м. Київ, вул. М. Грушевського, 1. Філософ Григорій Сковорода як у воду дивився: «Народ терпить та борсається, не маючи опори в твердих учителях».
Так звана еліта в Україні вийшла із позавчорашнього компартійного уярмлення, як і російська література – із «Шинелі» Гоголя». З волі всевладної вічності все має початок і кінець. Після цілковитого краху марксизму-ленінізму ті, хто тулив чим ближче до серця партквитки з профілем самозваного вождя «світового пролетаріату», в змиг ока переорієнтувалися на православ’я. «Ніщо не зупинить ідею, час якої настав» – провіщав провідник визволення з московського рабства Дмитро Донцов.
2015 року в Нью-Йорку з’явилося видання: Plokhy S. The Gates of Europe: a History of Ukraine» – «Брама Європи. Історія України». Харківське видавництво «Клуб сімейного дозвілля» здійснило переклад українською мовою накладом 10 000 примірників з дещо зміненою назвою – «Брама Європи. Історія України від скіфських воєн до незалежності». Об’ємну працю відзначено 2018 року Національною премією України імені Т. Г. Шевченка. Відгуки, рецензії на удостоєне найвищої нагороди на мої очі не потрапляли. Автор – «професор історії та директор Українського наукового інституту Гарвардського університету».
Видання фундаментальне. 495 сторінок. Культурологічну дискусію з поважним науковцем у виданій 2019 року книзі «Віч-на-віч з вічністю» мені вдалося обмежити обсягом 466 сторінок. Само собою напрошується запитання. Невже у фондах бібліотеки в центрі Києва немає унікального видання й нікому не спало на розум глянути крізь «Браму Європи»? А там чорним по білому написано:
«Є точна дата початку епохи вікінгів у Британії – 8 червня 793 року. Цього дня пірати-вікінги, які, ймовірно прибули з Норвегії, напали на християнський монастир на острові Ліндісфари біля англійського узбережжя та пограбували його. Вони втопили частину ченців у морі, а решту забрали в рабство і зникли на своїх дракарах…
Нам відома точна дата нападу варягів на столицю могутньої Візантійської імперії – 18 червня 860 року… Патріарх Фотій, верховний християнський та імперський посадовець у місті… в одній із своїх проповідей… змалював беззахисність містян перед загарбниками:
«Повз місто проходили човни, на них були екіпажі з піднятими мечами, ніби погрожували місту смертю від меча… Фотій пояснив чудесне спасіння міста заступництвом Божої Матері. Це трактування переросло в легенду, що стала основою для святкування дня Покрови Божої Матері. За іронією долі, це свято так і не закріпилося у Візантії, зате стало надзвичайно популярним в Україні, Росії та Білорусі»…
Ще одна цитата з «Брами Європи»: «Сьогодні більшість науковців вважають, що слово «Русь» має скандинавське походження. Візантійські автори , які писали грецькою, швидше за все, запозичили його в слов’ян, а ті – у фінів, які використовували слово «Руотсі» («Ruotsi»)для позначення шведів, що шведською означає «люди, які веслують».
У виданні 2017 року «Майстер-клас з імператором» мені спало на думку назвати норманів-вікінгів-варягів «люди, що гребуть» – у прямому й переносному значенні дієслова.
Претендент на довічну владу в Кремлі путін підливає мастила в огонь чи то нестямно підкидає незугарні цурупалки в полум’я. В інтерв’ю американському консервативному журналісту Такеру Карлсону товче воду в ступі: «єдиний народ», «штучна держава»…
21 вересня 2022 року з приводу святкування несосвітенної 1160 річниці російської державності той же путін відвідав Новгород і виголосив Промову:
«Велікій Новгород, Рюріковє городищє, Стара Ладога, Ізборск – все це колиска Русі, витік нашої цивілізації і нашої держави, нашої культури, просвіти».
Це при тому, що іменитий доктор історичних наук Ярослав Дашкевич відколи вже з’ясував, що в Іпатіївському літописі 1147 року згадується не місто, а місцевість на мокві – болотах. Тоді суздальський князь Юрій Довгорукий запрошував на зустріч князя Святослава Ольговича: “Прииде ко мне, брате, в москов!” Того часу «москов» – «гнила річка». Дикі болота, привабливі хіба що для полювання.
“Брехнею є те, – пояснює доброї пам’яті український історик, – що Москва заснована Юрієм Довгоруким у 1147 році. Це міф, який не має доказового підтвердження. Москва як поселення була заснована 1272 року. Цього ж року був проведений третій перепис населення Золотої Орди. При першому переписі (1237–1238 pp.) і другому (1254–1259 pp.) поселення – Москва не згадується”.
596 року дипломат, юрист, довірений секретар польських королів Стефана і Сигізмунда Вази Рейнольд Гайденштайн відвідав Київ. Записав свої враження від побаченого й почутого:
«Упом’янувши Київ, таке славне й велелюдне місто, не зайвим буде коротенько нагадати про його розташування та пам’ятки давнини. Перед кількома віками князі київські були володарями всіх Росій. Як тієї, яка тепер називається Москвою, так і тієї, яка досі зветься Руссю. Владарювали князі до моря Чорного і Дунаю. Столицею їхньою був Київ. Коли його було побудовано, від якої давнини існує, чи не сягає, можливо, часів Колхіди й Енея – невідомо: закрили все далека старовина та байдужість істориків. Залишилися, одначе, сліди попередньої величі: стіна кругом міста. А в ній ворота старовинного ладу, суціль позолочені й такі високі, що два повози, поставлені один на другого, не дістануть до горішнього склепіння. У самому місті немало понищених храмів грецького обряду. Зостався дотепер один з них, святої Софії, але й той у такому жалюгідному стані, що богослужіння в ньому не проводяться… Є ще й інші пам’ятники та руїни. Величезні вали і стіни засвідчують, що місто, очевидно, колись було дуже багатолюдним і великим».
З хворої голови на мільйони здорових – путінська маячня: «Україну створив ленін, який з якогось переляку віддав українцям землі Росії. Українців не існувало до леніна, українці живуть на історичних територіях рф». Другий президент Л. Кучма, який спілкувався й ручкався з путіним, поставив зловісному діагноз – «психічний розлад». Психіка підводить, а язик не повертається визнати, що обожнюваний не одне десятиліття ленін називав росію «тюрмою народів».
Сергій Плохій, професор історії та директор Українського наукового інституту Гарвардського університету указує:
«В Україні, як і майже в усій Європі, доба Великого переселення народів, або «варварських набігів», змінилася добою вікінгів, що тривала з кінця УІІІ до другої половини ХІ століття. Як і слід було очікувати, кінець «варварських набігів» не означав кінця вторгнень узагалі. Нові нападники прийшли з територій нинішньої Швеції, Норвегії та Данії. Це були вікінги, відомі також як нормани в Західній Європі або варяги у Східній. Вони грабували, підкорювали та керували цілими країнами чи їхніми частинами»…
Річ у тім, що нормани – природжені вояки. Сильніших від них відміряного вічністю певного періоду не було на білому світі. Французький поет Поль Валері у вірші «Платанові» віддав належне їхній силі: «Мій білий юний скіф, Ти клонишся нагий, Розложистий платане».
Ще в ІІ столітті до нової ери у виставі римського комедіографа Тита Мацея Плавта «Осли» прозвучало: «homo homini lupus est». «Людина людині – вовк». Римська приповідка підтверджує: «Людина – звір, що здатний посміхатись». Історія землян на третій від сонця життєдайній планеті зводиться до воєн без кінця-краю. Видатний англійський драматург і поет (1564-1616) провістив на майбутні віки: «Пекло порожнє. Всі чорти тут».
Стаття в газеті «The New York Times” повідомляє: обговорюючи «конфлікт в Україні, путін зізнався прем’єр-міністру Ізраїлю під час зустрічі, що рф не піде на капітуляцію, навіть якщо на полі бою загине велика кількість людей. Також визнав, що війна виявилася важчою, ніж перебачалося, але росія має перевагу… Війна на їхній території, а не нашій… Ми велика країна, і ми маємо терпіння». Ще одне «одкровення» від путіна: «Ми з глузду не з’їхали, але стратегією росії є зустрічний ядерний удар».
Вадим Пепа, письменник, лауреат Літературно-Мистецьких премій імені І. С. Нечуя-Левицького та імені Олеся Гончара, Фундації Українського вільного університету імені Воляників-Швабінських (США).
На фото: фрагмент картини відомого художника Олександра Мельника. Робота демонструвалася на Всеукраїнській художній виставці “Україна від Трипілля до сьогодення в образах сучасних художників”(2020 рік).
У 1155 році володимиро-суздальський князь Андрій Боголюбський зруйнував частину Вишгорода, викравши ікону Вишгородської Богородиці.
