«Сліпа» ракета і фатальні 6 секунд. Повертаючись до авіакатастрофи Ту-154М “Сибіру” над Чорним морем
…Того дня, 4 жовтня 2001-го ми з журналісткою Лідією Денисенко мали повертатися із закордонного відрядження. Хотілося швидше додому, а мені ще й встигнути на повноліття доньки. Зібравши речі, з нетерпінням готувалися до від’їзду в аеропорт. Але раптом з’ясувалося, що рейс відкладено, про що повідомив другий секретар посольства в Ісламабаді.
– Якась неймовірна, дика ситуація, просто трилер, – дипломат виглядав явно спантеличеним. – Чи то наша протиповітряна оборона збила над Чорним морем літак, чи то він не розминувся з ракетою. Лайнер начебто російський. Передали, що є жертви. Пояснити, як це могло статися, поки ніхто не може. Але рейси в Європу коригуються, а ваш перенесли на завтра…
Такою була найперша новина про катастрофу Ту-154М авіакомпанії “Сибір” рейсу 1812 з Тель-Авіва до Новосибірська. Пізніше додалися подробиці. Про те, що на борту було 66 пасажирів плюс 12 членів екіпажу. Що всі загинули. І що лайнер нібито випадково збила наша ракета під час планових навчань військ ППО в тоді ще українському Криму.
За версією військових, зенітно-ракетний комплекс С-200В мав знищити ціль – безпілотник “Рейс”. Однак, тимчасово, на шість секунд, “осліпнувши” після пуску, ракета помилково перенацілилася на російський Ту-154М, захопила його, наздогнала і, вибухнувши, відправила на той світ 78 громадян РФ та Ізраїлю.
Тіла загиблих, ручну поклажу, багаж, вцілілі уламки літака довго виловлювали в морі російські кораблі і допоміжні судна. Підняли не все і не всіх. Щось віднесло течією, щось пішло на дно. Те, що вціліло, доставляли в порт Сочі.
ДИВНІ КОЛІЗІЇ. Вони стали проявлятися вже з перших годин після події. Спочатку українські військові рішуче спростували будь-яку причетність до пасажирського лайнера, який зазнав авікатстрофи, доводячи, що ракета комплексу С-200В ніяк не могла його збити…
Потім все кардинально змінилося. І міністр оборони Олександр Кузьмук згнітивши серце визнав, що пасажирський лайнер помилково збили його підлеглі. Сам він подав у відставку. Були звільнені головком ППО, його заступник, ще кілька старших офіцерів…
Паралельно з роботою Міждержавної комісії з розслідування катастрофи і МАК (Міждержавного авіакомітету), на рівні глав урядів і міністерств юстиції РФ, Ізраїлю, України вирішувалися питання виплат сім’ям загиблих. Це була надзвичайно складне, копітке завдання.
Родичі членів екіпажу звернулися в Печерський суд Києва, вимагаючи відшкодувати моральний і матеріальний збиток у зв’язку з втратою годувальників. Аналогічні заяви надійшли від сімей пасажирів рейсу 1812. Суми позовних вимог неодноразово уточнювалися і переглядалися, як неважко здогадатися, в сторону збільшення. Загальна сума зрештою зросла до неймовірної цифри в 1 мільярд доларів США.
Вищі посадові особи України на різних рівнях підтверджували готовність провести виплати не тільки за загиблих, а й за знищене повітряне судно. Але слова довго залишалися лише словами. Судова тяганина тривала б невідомо скільки, якби не активність ізраїльтян. Країна обітована завжди вміла захищати своїх громадян. Не залишилася вона байдужою до родичів жертв і цієї трагедії.
Шляхом багатоетапних, багатоходових переговорів у тристоронньому форматі саме завдяки позиції ізраїльтян, які посилалися на низку міжнародних нормативних актів, вдалося досягти компромісного і взаємоприйнятного рішення про виплату за кожного загиблого, незалежно від громадянства, віку, статусу, інших даних – в сумі 200 тисяч доларів США. Тобто, в 20 разів більше, ніж говорилося до цього!
ДЕ-ФАКТО І ДЕ-ЮРЕ. Водночас було зафіксовано дуже важливий нюанс. А саме – Україна сумарно виплачує $ 15,6 млн. В так званому режимі екс-грата (ex-gratio), іншими словами – в добровільному порядку, у вигляді благодійного гуманного акту, який наспрвді… не є юридичним визнанням провини.
Вперше про цю маловідому норму міжнародного права, що рідко практикується, мені розповів тодішній віце-прем’єр і міністр юстиції Ізраїлю Йозеф Лапід (див. фото).
Наша майже годинна зустріч офф рекордс проходила в столичному готелі “Національний”. За словами міністра, разовими виплатами $200 тисяч за кожну жертву авіакатастрофи Україна не визнавала свою відповідальність за загибель людей і знищення літака і ставила крапку в подальшому розгляді позовів, позбавляючи родичів права повторно апелювати до судів.
Компенсації сім’ї отримали швидко. “Сибір” же, перереєстрована потім в S7 Airlines, виплат у зв’язку втратою літака не дочекалася. Спочатку авіакомпанія мала намір стягнути з Міноборони і Держказначейства України $15,3 млн. Після кількох років безуспішної волокити в господарських судах була готова знизити суму вдвічі, але і цих грошей не побачила …
Ця катастрофа – рівняння з багатьма невідомими. Офіційно Україна так і не визнала себе винною (повторимо ще раз: екс-грата – всього лише благородний жест, але не підтвердження відповідальності де-юре).
Наведу лише деякі з аргументів людей, залучених до розслідування обставин авіаподії, з якими в різний час доводилося спілкуватися.
Версія випадкового ураження російського лайнера саме ракетою ЗРК С-200В ППО України, як відомо, була основною. Вона і відпрацьовувалася як… першорядна. А інші припущення, вважають окремі експерти, належним чином не перевірялися або спочатку відхилялися.
Наприклад, ймовірність теракту (приведення в дію вибухового пристрою всередині повітряного судна). На користь цієї версії свідчили пошкодження у внутрішній обшивці літака і наявність дрібних металевих кульок – шрапнелі, яка залишила характерні сліди вихідних отворів. Версії навмисного і/або помилкового, випадкового пуску іншої, не української ракети не розглядалися навіть як третьорядні, з малою долею ймовірності.
Вилетівши з Тель-Авіва до Новосибірська, Ту-154М здійснив проміжну посадку в Бургасі. У самому факті немає нічого незвичайного – в болгарському аеропорту літак дозаправили. Але слідство, яке паралельно вели російська Генпрокуратура і ГПУ, повинні були насторожити два моменти – крім залитого палива, в Бургасі на борт підняли якийсь вантаж, походження і характер якого не були з’ясовані, після чого безслідно зник один із заявлених в польотному завданні член екіпажу – технік.
Численні запити українських слідчих з цього та інших питань ігнорувалися російською стороною або ж надходили відписки про те, що запитувані дані є закритими, секретними.
Комплексна експертиза, за дорученням Господарського суду Києва проведена за участю фахівців кафедри теорії зенітної стрільби Харківського військового університету, не підтвердила причетність наших ракетників до збитття Ту-154М.
Через дев’ять років після трагедії Олександр Кузьмук, який довгий час зберігав мовчання, знову заговорив. Фактично повернувшись до своїх первісних слів – увага – про непричетність України до катастрофи.
– ГПУ двічі порушувала кримінальну справу і двічі резюмувала: докази того, що Ту-154М авіакомпанії “Сибір” збив український комплекс С-200В, відсутні, – сказав екс-міністр. – Двічі призначалися експертизи в рамках господарської справи. І вони підтвердили рішення ГПУ. До цього дня незрозуміло, як при якісній підготовці до стрільби, вжиті заходи безпеки, завчасне оповіщення про майбутні навчання сталася ця катастрофа, причому не в зоні досяжності нашої ракети…
Ще відвертіше висловлювався екс-слідчий ГПУ Костянтин Сєдов, добре обізнаний в процесуальних тонкощах кримінальної справи:
– Матеріали цього розслідування дійсно не містили доказів того, що літак вразила українська ракета, – визнавав він. – Результати комплексної судово-технічної експертизи і висновки комплексної експертизи Київського НДІСЕ, здійсненої на замовлення Господарського суду Києва після цього, також не дали таких доказів.
Частина матеріалів МАК, який проводив власне розслідування, за словами Сєдова, була сфальшована. Дані об’єктивного контролю, направлені російською стороною, кардинально відрізнялися від аналогічних ДОКів, отриманих українською і турецькою сторонами. Потребувала повторного огляду і достовірність записів переговорів екіпажів інших пасажирських літаків, які нібито спостерігали в небі момент катастрофи. Однак представники МАК на це не погодилися. Не співпадали траєкторії лайнера і запущеної з мису Опук ракети. Уламки літака впали не в зоні відповідальності управління повітряним рухом України.
І це ще не всі прогалини в ході слідчих дій, на які зверталася увага ще тоді, по гарячих слідах, і які, на жаль, не зняті з порядку денного по сьогоднішній день.
Саме час запитати: навіщо треба було так поспішати з визнанням провини? Щоб прогнутися? Перед ким? Зберегти хорошу міну при поганій грі? Можливо, на вище політичне керівництво тиснули ззовні?
Ті переломні роки були дуже непростими в нашій новітній історії. Згадаймо – вбивство Гонгадзе, справа Мельниченка, “кольчужний” скандал, акції “Україна без Кучми”. А тут і ракета, так прицільно, немов спеціально влучила в мирний пасажирський літак. Випадковість? Закономірність? Ланки одного ланцюга?
Справу давно закрито. Пам’ятають про трагедію, мабуть, лише ті, хто втратив найближчих.
Замість післямови.
Тоді хотілося думати, що більше подібних НП не трапиться. Ніхто уявити не міг, що в Україну прийде війна, і одного разу в небі над Донбасом вже іншою ракетою зіб’ють малайзійський Боїнг. Загине 298 осіб.
Мине час, і за сотні кілометрів звідси, в Тегерані, на зльоті впаде і згорить рейсовий літак МАУ, обстріляний нібито помилково іранськими військовими. 176 жертв.
І родичі загиблих в цих страшних катастрофах чекатимуть обіцяних виплат. І родичі загиблих в цих страшних катастрофах чекатимуть обіцяних виплат. Правда, про екс-грата їм не скажуть і не обнадіють. Чи дочекаються…
Можливо, якби ми знали ВСЮ правду про трагедію над Чорним морем, не було б інших? Або їх наслідки не стали б такими важкими? Або зенітно-ракетні комплекси, чорт візьми, навчилися б розпізнавати мирні цілі, а ризик помилки був би зведений до мінімуму?
Багато що про катастрофу Ту-154М “Сибіру”, про те, що було відразу, і пізніше, міг би розповісти Євген Марчук. Він завжди був одним з найбільш обізнаних в Україні людей.
На жаль.
Але давнішнє інтерв’ю з ним залишу: “Траектория невероятности”
Олександр ІЛЬЧЕНКО, журналіст
