Газета “День” запрошує подивитися світлини з життя країни. На цих фото є щось більше, ніж фото
Популярна газета “День” запрошує усіх до Українського дому, де влаштовано розкішну та знакову фотовиставку із життя нашої країни та її громадян. Нинішня фотобієнале – особлива, адже 23-тя за ліком, це – наймасштабніший соціальний проєкт редакції, а його історія сягає ще 1998 року.
Чверть віку і самій газеті, яку люблять і шанують читачі за її фахові, яскраві матеріали, аналітику, новизну і глибину думок та суджень, уміння розмірковувати про історичні події правдиво, цікаво, за наполегливість та принциповість у відстоюванні демократичних цінностей та свобод, за справжню незалежність від кланів та політичних пристосуванців. Очевидно, цим також пояснюється велика увага до фотовиставок “Дня”, які справедливо називають «фотомоніторингом життя країни».
А яким воно було, життя багатомільйонної країни: у будні та свята, у радощах та смутку, в успішних реформах та провалах в економічній, соціальній сферах, у клопотах, труднощах, виживанні, у протистоянні еліт і виборчих маніпуляціях, в науково-технологічних проривах і здобутках у сфері культури?
Які фотомиттєвості закарбовані під час страшних викликів для країни: пандемії, війни з російськими агресорами? Зрештою, якими є українці в переломні роки, у період надзвичайно жорстоких викликів для нації?
Дивимося світлини, фокусуємо увагу на важливих, цікавих деталях, особливих поглядах героїв фото, на кольоровій гаммі, намагаємося зрозуміти, який підтекст теми пропонує автор, що саме і чому привабило його, як це співставляється з іншими реаліями нашого життя-буття.
Як не погодитися з думкою безпосередньо редакції: “Усі світлини об’єднує важлива риса – на цих фото є щось більше, ніж фото”. В експозиції – майже 300 найкращих знімків як професіоналів, так і аматорів.
Один із розділів (70 фото) – ретроспективний погляд на життя країни з 1998 по 2022 рік. А це – більше, аніж фотомить. Йдеться про події, які ми прожили, які були з нами, які увійшли в життя країни, а відтак в історію.
Один із блоків фотовиставки присвячено Євгену Кириловичу Марчуку, великому політику й високопорядному державнику, який так багато зробив для утвердження та поступу вперед нашої країни як на внутрішній, так і на міжнародній аренах, особливо в оборонно-безпековій сферах.
Євген Кирилович також любив фотографувати, умів побачити якусь особливу деталь, під незвичним кутом зору, подати той чи інший кадр зі смаком, у вишуканому стилі. Сьогодні згадуємо про це… Нині, 28 січня, Євгену Кириловичу виповнилося б 81. Сумуємо, що його нема з нами.
Газета “День” пише, що головний редактор Лариса Івшина заснувала особливу нагороду – спеціальний приз імені Євгена Марчука.
Під час фотовиставки один із фотоапаратів Євгена Кириловича пані Лариса вручила Миколі Тимченку, талановитому фотокору газети «День» (на світлині).
«Я вирішила заснувати відзнаку пам’яті Євгена Кириловича Марчука для фотокорів, — пояснила Лариса Олексіївна свою ініціативу. — Скільки я зможу, буду підтримувати цей приз. І цього разу я думала відзначити ту роботу, дивлячись очима Євгена Кириловича, яку б він відзначив. Ми часто з ним ходили й розглядали фотовиставку, я приблизно могла б уявити собі й назвати кілька, а може, і десяток робіт, які він, безумовно, відзначив би. Але потім я повернула свою думку в інший бік і вирішила, що першу відзнаку я хотіла б надати роботі (я, до речі, спочатку не знала, хто її зняв), яка показала його — такого, якого його, може, не побачила країна, що й досі не зрозуміла, кого втратила: розумного, мудрого, світлого, елегантного, націленого у майбутнє й того, хто пам’ятав усе — своє коріння, своїх батьків, ніс через ХХ століття, через службу в такій складній структурі своє українство й доніс його. І в 1990-ті роки поставив свій колосальний капітал, багаж знань, розуму, досвіду, на службу відтворюваній державі. І коли його не обрали президентом, про нього сказали: «Він на Україну не образився». У нього був той колосальний потенціал доброти, такий рідкісний у наш жорсткий час. Недавно одна жінка написала мені у фейсбуці: «Як шкода, що він не став президентом». Знаєте, можливо, ви зі мною погодитеся, я сказала: «Він став президентом. Більшість українців не стали його виборцями». І це показує той проєкт на майбутнє, що потрібно робити суспільству і з суспільством, щоб того, хто підніме планку, яку задав колись Євген Кирилович, суспільство могло обрати. Поки що це складно. Але я вірю, що всі зусилля газети «День» примножують той капітал суспільства, яке буде сильним і зможе обрати сильного чи сильну».
Біля кожної світлини на цій виставці хочеться стояти довго, бо вона ніби не відпускає тебе. Ось, приміром, промовисте, глибоке фото, зроблене журналістом Валентином Торбою. Луганська тематика, хижий подих агресора вже за спиною, він вже вчепився пазурами у наші поля, ріки, вулиці й площі. Невдовзі будуть і соняхи, багато соняхів, в тому числі на іловайських полях, почорнілих від смутку. Чи могли ми зупинити цю ординську навалу? Думаймо. Аналізуймо.
Замислитися, поглянути на дійсність, на знакові історичні події з недавнього минулого. Це також нам потрібно, і тут нам у допомозі світлини.
А погляньмо, як багато “закладено” ось у цій світлині з вулиці Банкової! Можливо, нам потрібно “генеральне прибирання”, аби стати ще ближче до Європи?
Дуже вміло в експозиції зроблено акцент на контрастах як життєвих, так і політичних. Вражає. Усі ми знаємо, кому сьогодні справді “смачно живеться”.
Виставка буде відкрита з 22 січня до 6 лютого 2022 року в Українському домі (вул. Хрещатик, 2). Вхід вільний за умови наявності «зеленого» COVID-сертифіката або ж негативного результату ПЛР— чи експрес-тесту, зробленого не пізніше ніж за 72 години.
Виставка працюватиме з 11 ранку до 6 вечора, крім понеділка.
