20-річчя трагедії 11 вересня 2001 року. Погляд із США
Комплекс висоток на півдні Манхеттена нині називається Брукфілд-Плейс, а до осені 2013 року був відомий як Всесвітній фінансовий центр (ВФЦ).
Всі його будівлі входять до переліку туристичних визначних пам’яток і туди водять екскурсії. Там і розташовувалася тоді штаб-квартира фінансового гіганта Lehman Brothers, задля процвітання якого трудився Костянтин Агєєв, мій зять.
До хмарочос на 7-й Авеню, куди він водив мене на екскурсію, показуючи, як робляться гроші в Америці, Lehman Brothers перенесли вже пізніше, купивши будинок у банку «Мерілл Лінч» за мільярд доларів.
Чому я це згадую? А тому, що працював Костянтин Олександрович в будівлі прямо навпроти веж ВТЦ, тобто Всесвітнього торгового центру, i не будучи за своєю природою педантом, того дня, 11 вересня 2001 року, дуже спізнювався на роботу і можливо, саме це врятувало йому життя.
Він уже вийшов з дому, коли моя стривожена донька вискочила на ганок і крикнула, щоб чоловік негайно повертався: по телевізору показували палаючі вежі ВТЦ…
У запізненні зятя видно руку провидіння, бо в результаті терактів того дня року багато веж комплексу ВФЦ сильно постраждали, вікна будівлі, де працював зять і які виходили на ВТЦ, були вибиті при обваленні веж-близнюків, і в одне влетіло крісло з мертвим пасажиром «Боїнга» (літак протаранив вежу).
Приміщення заповнило гарячим попелом, а знамениті пальми в атріумі відомого Зимового саду просто згоріли. Були обвалення, у будівлі ВФЦ багато хто отримав травми і опіки, так що зять спізнився дуже вдало, Бог його оберігав.
Донька одразу подзвонила нам в Донецьк, здивувалася, що ми нічого не знаємо.
Увімкнуваши телевізор, ми вжахнулися – над Манхеттеном тяглися в океан два густих шлейфи чорного диму (їх добре було видно з космосу), обидва знаменитих хмарочоси ВТЦ, що формують (формували) характерний силует міста, горіли і впали на наших очах, на екрані раз-по-раз повторювали кадри таранів веж «Боїнгами», кадри обвалення і величезну хмару пилу, що накрила місце трагедії. Це був справжній шок.
Але щасливим запізненням зятя не вичерпалися наші сімейні переживання. Геннадію, чоловікові сестри Костянтина, пощастило менше.
Втім, можна поглянути з іншого боку і зробити висновок, що якраз йому і пощастило більше за всіх! Бо його брокерський офіс розташовувався на 72-му поверсі північної вежі ВТЦ, а на роботу він, людина відповідальна, ніколи не спізнювався.
На щастя, їхній бос виявився людиною тямущою і рішучою, на відміну від багатьох інших, які не зуміли вивести й врятувати свій персонал. Коли він зрозумів, що сталося (а крім жахливого тарану великого літака – Boeing 767-223ER важить з пасажирами і паливом близько 180 тонн – почалася сильна пожежа, ще б пак: 30 тонн авіаційного гасу!), він тут же дав команду на евакуацію.
Ліфти не працювали і спускалися по сходах, – спробуйте спуститися хоча б з 9-го поверху, а тут з 72-го, – дуже поспішали і, слава богу, встигли. Через 15 хвилин після їх виходу вежа завалилася. З того часу ми кожен раз цього дня вітаємо Геннадія із врятуванням.
Так, це був всеамериканський шок, але вже через кілька годин після терактів, лише трохи влігся пил від вибухів, почалася масштабна операція з пошуку і порятунку тих, що вижили.
В уламках було знайдено мало поранених, що зрозуміло – коли руйнується 400-метрова сталебетонна махина, шансів вціліти у її мешканців практично немає, і через тиждень стало зрозуміло – живих людей знайти не вдасться.
Роботи з розбору завалів зайняли дуже багато часу, кілька тижнів знадобилося лише на те, щоб загасити пожежі, і все ж горіння і тління в руїнах тривало 99 днів, перш ніж вогонь повністю погасили.
Очищення території тривало до березня 2002 року. І Америка є Америка: були споруджені тимчасові дерев’яні платформи, з яких туристи могли спостерігати, як спеціальні команди займаються розбором уламків на Ground Zero (Граунд Зіроу, «нульова відмітка», англомовний фразеологізм, що означає точку, де відбулася якась катастрофічна подія), місці, де стояли вежі ВТЦ.
Втім, 30 травня 2002 року платформи прибрали, і я їх вже не застав, побувавши на місці катастрофи в листопаді 2003 року. Все було розчищено і впорядковано, все було мінорно і печаль все ще була свіжа.
Там, де стояли вежі, зяяли два котловани, на чорному мармурі біля входу в тимчасовий меморіал світилися тьмяним золотом імена загиблих, під ними безліч недавно принесених квітів і все це вкупі з сумом створювало відчуття недавньої і надзвичайно болючої трагедії.
Так, Америка є Америка, це країна милосердя і відразу ж було створено багато фондів, які надавали фінансову допомогу постраждалим і сім’ям загиблих. Пам’ятаю бруклінські графіті і оголошення: ремонт авто для постраждалих 11 вересня зі знижкою в 50%.
Пам’ятаю золоту кулю, що символізувала мир, вона стояла на вершині однієї з башт, а зараз пом’ята, трiснувша, деформована стоїть на березі південного Манхеттена, в парку біля форту Клінтона. Пригадується золота куля, яка виконувала бажання, зі «Сталкера» Стругацьких…
Чи змінила трагедія Америку? І так і ні. Так, вона усвідомила, що тепер тероризм глобальний, що океани вже не рятують наш обітований острів, і відреагувала жорстко, благо, президенту Бушу-молодшому хотілося перемог і подолань, лаврових вінків і тріумфів. США показали силу, і таліби в Афганістані були розгромлені миттєво того ж року!
Через два роки наш Партобон Храбруватий довершив справу свого батька і розтрощив Саддама Хусейна і все б добре, але в середині другого десятиліття нового тисячоліття проявився розкол країни, який в результаті виявився небезпечніше ворога зовнішнього.
Я пам’ятаю іракські прапорці біля колони Лінкольна у Вашингтоні, вони означали число загиблих в Іраку американців і восени 2006-го їх кількість перевалила за 4 тисячі. «Мені помста і аз воздам?» Але чи не занадто багато жертв принесено на вівтар батьківщини? Це більше, ніж загиблих у ВТЦ.
А невдовзі несподівано виявилося, що півторастолітньої давності Громадянська війна, в якій Північ переміг здавалося б безумовно і беззастережно, повністю і нищівно, не закінчилася.
Обрання Трампа продемонструвало очевидний і різкий розкол американського суспільства.Ті самі WASP (білі, англосакси, протестанти), які створили велику країну, опора Трампа, нині закосніли в прагненні законсервувати стару Америку і програють конкурентну боротьбу нової генерації, в тому числі й іммігрантам, більш активним і успішним.
Недарма перше місце за рівнем сімейного доходу в цьому столітті в США зайняли вихідці з Азії, відтіснивши білих на друге місце (на третьому йдуть іспаномовні, на четвертому афроамериканці).
І ще виявилося, що теракти проти США цілком собі тривають. Їх раз по раз вчиняють путінські хакери. Путіну вдалося навіть сприяти просуванню свого протеже в Білий дім, в президенти США! Це не менш страшний теракт, ніж влаштований двадцять років тому дев’ятнадцятьма саудитами, (з саудитами, до речі, Трамп не так давно цілувався і танцював танець з шаблями) оскільки загрожує самим основам Америки, не кажучи вже про її становище світового лідера.
Вкрай небезпечним свідченням розколу країни стало захоплення будівлі Конгресу у Вашингтоні 6 січня поточного року натовпом трампістiв. 20 років тому такого ніхто й уявити не міг!
І якщо зовнішній терор можна перемогти і попередити (за бажанням можна впоратися і з хакерами Путіна), то набагато важче буде впоратися з внутрішніми проблемами, з розколом країни на тих, хто рухається в майбутнє і створює його, і тих, хто прагне за будь-яку ціну зберегти минуле. Ціна може виявитися занадто високою.
Юрій КІРПІЧОВ, публіцист, письменник, США
Цю статтю автора можна також прочитати на сайті “Обозреватель”
