“Наслідки трьохсотлітнього церковного поневолення неможливо здолати за короткий період” – історик Роман Федько
Ми стали свідками й мимохідь учасниками видатної історичної події, про яку будуть згадувати наші далекі нащадки, про що буде написано у багатьох наукових, публіцистичних працях, підручниках з історії.
Надання Томосу – грамоти про автокефалію (автономію) Православної церкви України, окрім вагомого релігійного, відіграє й глибоке політичне й найголовніше – ментально-культурне значення.
Боротьба за відновлення своєї помісної православної церкви тривала понад 300 років.
Вдумайтесь, друзі, – триста років релігійного, культурно – національного, й зрештою політико-державного поневолення багатомільйонного населення у центрі Європи.
Москва використовувала всі доступні важелі, механізми та інші “братні” засоби, щоб навічно прикувати нас невидимими, але такими важкими, імперськими, московсько-церковними ланцюгами до свого спотвореного, політичного державного утворення…
Вони не гребували нічим.
Вони не лише гноїли у численних в’язницях наших пращурів, не лише вбивали найкращих, вони отруювали душі й серця всіх без винятку українців, сіючи зерна розбрату, брехні та підлості.
Й одним з таких джерел розбрату була, на жаль, церква, куди людина має приходити задля отримання душевного спокою та миру. А в підсумку церква піддавалася ідеологічній обробці… Через улесливі слова московських священників в душах пересічних українців оселялися смуток, покірність перед паном, царем, підривався могутній, волелюбний козацький дух, якого найбільше боявся і царський режим, і радянський союз…
Розуміючи, що українця неможливо здолати у відкритому поєдинку, у відкритій війні, Москва завдала удару саме там, де ніхто його не очікував – через свою церкву, прагнучи раз і назавжди зламати, знищити саме прагнення українця до волі та свободи… Варто відзначити, що не без успіху…
Російська православна церква завжди, з часу свого створення, діяла й продовжує діяти як державний, централізований інститут пропаганди та агітації, своїм вістрям вона спрямована, у тому числі, проти будь яких спроб відновлення Української незалежності як державної, так і духовної, культурної, ідеологічної та, звісно, церковної…
Зрештою, однією з причин, чому лише сьогодні ми стали свідками народження української нації є розірвання церковних ланцюгів Москви.
У нас ще попереду довгий й тяжкий шлях, адже наслідки трьохсотлітнього церковного поневолення неможливо здолати за короткий період.
Чимало наших співвітчизників, на п’ятий рік російсько-української війни й надалі свідомо відвідують храми саме російської православної церкви, відкидаючи будь які історичні факти, здоровий глузд.
Війна, яку розв’язав проти України наш одвічний “брат”, це не лише протистояння артилерії, піхоти, це ще й потужна, масована інформаційна атака, а російська церква – є одним із основних її механізмів та виконавцем.
На жаль, частина українців не розуміють цих речей, для них не аргумент, що московські попи благословляють бойовиків російської терористичної армії на вбивства українських воїнів, які захищають у тому числі і іх від проявів “братньої любові” нашого північно-східного сусіда.
(Див. статтю: Божевільний з ядерною кнопкою і диявол у рясі. Ким насправді є Путін і Кирило (+відео)
!У своїй хаті своя правда і сила і воля…” Ці пророчі слова генія нашого народу Тараса Шевченка найкраще доносять до нас – нащадків, одну із головних ідей на шляху відродження Української держави. Адже лише нам, українцям, а не нашим сусідам, вирішувати, до якої церкви нам ходити, якою мовою нам звертатись до Бога, яку Україну нам будувати!
“… Так сміються ж з України
Стороннії люди!
Не смійтеся, чужі люде!
Церков-домовина
Розвалиться… і з-під неї
Встане Україна .
І розвіє тьму неволі,
Світ правди засвітить,
І помоляться на волі
Невольничі діти!..” (Тарас Шевченко)
Любіть свою землю! Слава Україні!
Роман ФЕДЬКО, учасник АТО, історик
Малюнок Андрія ПЕТРЕНКА
