Василь Василашко: “Ми не за чуже боремося, а за своє, за свою мову” (+відео)
Пройдіться Хрещатиком – складається враження, що ідеш не головною вулицею української столиці, а Нью-Йорком чи Лондоном. Чимало рекламних вивісок – англійською. Це добре чи погано? Співрозмовником “Українського репортера” є вчений секретар правління товариства “Знання” України, письменник Василь ВАСИЛАШКО.
– Василю Федоровичу, нині усе ще багато спекуляцій щодо мов національних меншин. Нібито є утиски… Які ваші думки з цього приводу?
– Вважаю, що потрібно допомагати розвиткові мов національних меншин, але не можна замінювати державну мову, це недопустимо. Водночас ніякої ворожості щодо мов інших національних меншин у нас немає. Кожен повинен знати свою державну мову. Скажімо, як людина, що навчалася в школі, потім у вузі угорською мовою й зовсім не знає української, може прислужитися державі, де вона працюватиме? Такі люди виїжджають до країн Європи, працевлаштовуються там. Якби ми були дуже багаті, такі, як, наприклад, Америка, то, може, і могли б собі дозволити готувати молодих фахівців для закордоння. Але коли у нас найнижчий рівень життя, порівняно з нашими сусідами, то, мабуть, м’яко скажемо, недоречно готувати кадри чи то для Угорщини, чи то для Молдови.
Сьогодні бачимо, що майже україномовною стала Верховна Рада, соцмережі, скажімо, Фейсбук за ці чотири роки став україномовним, бо правда бере своє. Ми ж не за чуже боремося, а за своє, за свою мову, і це приємно. На жаль, нема великих змін у медіа, особливо на телебаченні, бо телеканали в руках олігархів. А ось там, де нема контролю олігархату, відчувається патріотичність.
Електронні медіа, наприклад, інтернет-сайти, мають постійно відстоювати національні інтереси. Але якщо преса, сайти скотилися до заробітчанства, працюють тільки для того, аби заробити гроші, то це вже не журналістика, а своєрідний бізнес. А коли на цей бізнес ще й виділяють гроші, а він не виховує любов до України, патріотизм, а захищає чиїсь вузькі інтереси? Добре, що ваш веб-портал “Український репортер” принципово відстоює національні інтереси, твердо стоїть на патріотичній позиції.
– Нещодавно парламент не підтримав у першому читанні законопроект, який передбачав, що мовою оголошень на рекламних щитах має бути лише українська. Чому так міцно чіпляються за двомовність?
– Мабуть, у цій сфері створено конфлікт інтересів. У нас в рекламі переважає не лише російська, хоча її дуже багато, але й англійська мова. А чому не зробити так, щоб після тієї чи іншої назви українською поруч або внизу був би надпис й англійською? Тоді б це було виправдано. Пройдіться Хрещатиком – складається враження, що ідеш не головною вулицею української столиці, а Нью-Йорком чи Лондоном. Я однозначно підтримую, що реклама має бути державною мовою. Відтак потрібні законодавчі зміни. Я вже не кажу про те, що реклама дуже психологічно впливає на дітей, підростаюче покоління.
– Відгомоніли Шевченківські дні. Чим порадувало просвітницьке товариство “Знання” українців?
– Ми постійно проводимо по кілька тематичних заходів, у тому числі й Шевченківські. Дехто каже, що, мовляв, науковці вже повністю вивчили Шевченка. Ні, його не вивчили до кінця. Скільки разів Шевченка інтерпретували не з інтересів України, а з шовіністичних інтересів Росії, якихось рекламних сенсацій за кордоном?! Тому закономірно, що майже на кожному нашому просвітницькому заході йде мова про Шевченка. Кожна книжка учасників нашого Товариства пронизана ідеями Тараса Григоровича, бо є розуміння, що Шевченко – на всі часи. Скажімо, моя книжка “Шевченко – мій” написана з погляду кожної людини.
– А чому сьогодні так мало велетів духу і так багато ницих людей, перевертнів?
– Чому так багато перевертнів, чому немає тієї висоти духу, яка б допомагала долати різні труднощі? Мені здається, біда в тому, що духовна еліта нації не так швидко відтворюється. Ви ж знаєте, кого тирани винищували першочергово – національно свідомих українців. А це вбивало віру, вселяло страх… Лише Голодомор забрав до 10 мільйонів. Так, маємо незалежну державу, але ж хочеться, щоб вона була міцною, щоб тут панував свідомий народ, щоб молоде покоління не втікало за кордон. Дай, Боже, щоб наша держава стала процвітаючою якнайшвидше! Я вірю в перемогу України.
Розмову вів Леонід ФРОСЕВИЧ
Фото Євгенія МАЙОРОВА
На цю тему читайте також тут:
