В’єтнамську поетесу і перекладачку нагороджено Міжнародною літературною премією «Тріумф»
Нова книжка «Колись ви вигадаєте нас» відомих українських письменників Тетяни та Сергія Дзюби щойно вийшла у В’єтнамі, в м. Ханой, зусиллями вчених Ханойського університету та престижного Ханойського видавництва.
Її переклали рідною мовою в’єтнамська поетеса До Тхі Хоа Лі й знаний науковець, професор Нгуєн Хиу Хоанг. А передмову написав кандидат філологічних наук, доцент Ханойського університету Нгуєн Суан Хоа.
Перекладачка, котра тривалий час мешкає в нашій державі, та вчені з В’єтнаму – члени Міжнародної літературно-мистецької Академії України.
Президент Міжнародної літературно-мистецької Академії України Сергій Дзюба вручив поетесі До Тхі Хоа Лі Міжнародну літературну премію імені Миколи Гоголя «Тріумф».
Такими ж почесними відзнаками удостоєні вчені Нгуєн Хиу Хоанг і Нгуєн Суан Хоа.Такими ж почесними відзнаками удостоєні вчені Нгуєн Хиу Хоанг і Нгуєн Суан Хоа.
Користуючись нагодою, поспілкувався з чарівною гостею.
– Лі, Ви задоволені презентацією?
– Так, чернігівські бібліотекарі – чудові, чуйні люди, гарно все підготували. Отримати гоголівську нагороду для мене – велика честь. Я вже втретє в Чернігові (двічі була на міжнародному літературному фестивалі «Литаври», що проводився на Придесенні), і мені тут дуже подобається. Чернігів – дивовижно красиве місто, і люди гостинні. З авторами книги, Сергієм і Тетяною Дзюбами, я познайомилася на «Литаврах», тоді ж ми й домовилися про переклад їхніх віршів в’єтнамською. Взагалі, перекладати поезію – складно, але мені було цікаво. Часто засиджувалася до глибокої ночі.
– Скільки тривав цей літературний проект?
– Два роки, адже знадобився час на редагування, верстку та друк збірки. Чудово, що міжнародний проект підтримали відомі в’єтнамські вчені – професор Нгуєн Хиу Хоанг і доцент Нгуєн Суан Хоа. Дуже їм вдячна.
А в тому, що збірка вийшла на такому високому поліграфічному рівні та солідним накладом, – заслуга Ханойського видавництва. Взагалі, це – подія.
Наскільки я знаю, чи не вперше, з часу проголошення незалежності України, поетична книжка її громадян вийшла у В’єтнамі. Тому це – важливий крок до співробітництва між нашими державами у сфері культури.
– У Вашому серці дві Батьківщини – народилися у В’єтнамі, а мешкаєте в Україні. Як це сталося?
Я сюди приїхала в 1988 році на роботу – працювала в Києві ткачихою на Дарницькому шовковому комбінаті. Мій чоловік – також із В’єтнаму, трудився зварювальником… Згодом я ще навчалася в Українському центрі міжнародних гуманітарних програм. Ми жили в Києві, а потім переїхали до Білої Церкви.
Нині я викладаю в’єтнамську в Центрі іноземних мов, а також редагую інтернет-газету в’єтнамською. Чоловік – приватний підприємець. У нас – двоє дітей.
Син закінчив Київський національний університет імені Тараса Шевченка (за фахом – філолог), і тепер працює перекладачем у В’єтнамі. Нещодавно одружився на прекрасній дівчині, громадянці В’єтнаму; тож ми їздили на весілля, місяць гостювали. У мене там залишилися родичі й друзі. А донька навчається у Вінницькому медичному університеті, вийшла заміж за українця.
– В’єтнамська діаспора в Україні – велика?
Так, звісно. Ми щиро, від усієї душі, любимо Україну, її людей, природу, цікавимося історією. В’єтнамці – працьовиті та сумлінні, тож їх завжди цінують. І ми – дуже дружні між собою.
Коли я проводжу заняття в’єтнамської мови в Києві, то у мене немає жодної проблеми, де переночувати, адже багато друзів, які з радістю запрошують у гості.
І в Києві, і в Білій Церкві до мене та моєї родини дуже добре ставляться. В’єтнамська мова вивчається в Київському національному університеті імені Тараса Шевченка, є вже магістри з в’єтнамської. Знаю, здібна випускниця планує, наприклад, відкрити власну туристичну фірму. Інша хоче ще вивчити японську, адже чим більше мов розуміє людина, тим краще.
– Відверто кажучи, українці небагато знають про сучасний В’єтнам…
У В’єтнамі багато жителів взагалі переконані, що Україна – це просто якась область, частина Росії… Тому так важливо постійно доносити до населення правдиву, об’єктивну інформацію.
Нині В’єтнам активно розбудовується. В Ханої – увесь час, неначе за помахом чарівної палички, зявляються багатоповерхівки – красиві, ошатні. Там – загалом чудові дороги, значно кращі, ніж тут, в Україні… В’єтнаму зараз дуже допомагає дружня Японія, постійно вкладає великі фінансові інвестиції, і це дає належний результат.
– А які стосунки з США?
– Зараз уже – цілком нормальні й партнерські. Та війна – в минулому… До Америки з В’єтнаму імпортуються різноманітні продукти, зокрема всі цитрусові, рис… Щороку приїжджають американські туристи. Тобто співробітництво з США взаємовигідно та ефективно розвивається.
– А як щодо Китаю?
З Китаєм стосунки – непрості. Були військові конфлікти, вони захопили деяку в’єтнамську територію й не бажають нічого повертати… Тому доводиться бути насторожі.
Але, безперечно, в’єтнамська армія здатна захистити свою країну. І, я переконана, є великі перспективи у в’єтнамсько-українському співробітництві. Це – вигідно нашим державам.
– В’єтнам – Соціалістична республіка…
Так, і правляча партія – Комуністична. Однак варто наголосити, що там усе відбувається доволі демократично. Проводяться ринкові реформи. Головне, більшість громадян мають стабільну роботу і належні умови для життя.
Скажімо, середня пенсія – близько 200 доларів. Середня зарплата – 300-400 доларів. Та, підкреслю, що там продукти – значно дешевші, аніж у нас. І якщо вже людина придбала собі житло, то потім ЖЕКу взагалі нічого не платить – не так, як тут…
– В’єтнам – аграрна країна?
Активно розвивається сільське господарство, рибна промисловість. Однак у нас зараз розвивається промисловість, відкриваються нові підприємства. Діти учаться в школах, молодь – в університетах.
Хто працює, той цілком нормально живе. На вулицях – дуже багато автомобілів найновіших марок, одна з найпопулярніших – японська «Тойота». У Ханої вже затори навіть більші, ніж у нашому Києві – також кілька годин можна у «корках» простояти.
– А яка основна релігія?
Буддизм, хоча є й інші вірування. Це не забороняється. Людина вірить у те, що хоче. Я, наприклад, вірю, у вищий розум, у те, що ми – не єдині у всесвіті. Головне – вірити і сподіватися, що все буде добре. Привітно ставитися до людей, нікому не бажати зла. Бо насправді війна ще нікого не зробила щасливим. І як же можна бути щасливим, коли в цей час страждають інші?
– Які риси найбільше притаманні в’єтнамцям?
– Працелюбність, доброзичливість, розум, доброта, чуйність. Хороші люди.
– Ви Новий рік святкуєте?
Аякже, дуже люблю це свято. Хоча відзначаємо і в’єтнамський Новий рік, який святкують за місячним календарем – у січні чи лютому, як вийде.
– Весілля в’єтнамців – за народними традиціями?
По різному. Взагалі, дотриматися всіх народних традицій під час весілля – нелегко. За народними традиціями весільна сукня має бути червоною. Хоча зараз на сучасних весіллях наречені нерідко одягають білі сукні, як і в Україні. Головне, щоб молодята жили в щасті та любові.
– А хто в сім’ї – головний?
Чоловік. Такі наші традиції. Він – глава родини, ухвалює всі найважливіші рішення. Але, звісно, дружина користується заслуженою повагою та любов’ю. Я роблю те, що хочу… От, коли вірші перекладала в’єтнамською, і він прокидався, й бачив, що на годиннику – вже друга чи третя година ночі. Тож дивувався: «Чим ти займаєшся? Чому не спиш?». І я йому щиро пояснювала, що займаюся поезією.
– Це – аргумент?
– Безперечно, – посміхається.
– Що вважається символом В’єтнаму?
– Квітка персика – дуже красива та ніжна.
– Ваша родина харчується традиційно, як в’єтнамці?
Авжеж, у нас в’єтнамська кухня: тричі в день – рис, а також їмо суп, рибу (іноді м’ясо), овочі, фрукти та цитрусові, зелений чай. Я люблю готувати, це – теж творчість. Також дуже люблю квіти, природу, мандрівки. Наприклад, побувала в Німеччині та Чехії… У мене ще багато цікавих мрій. Життя продовжується.
– Лі, міцного здоров’я, ніжної любові та великої удачі всій Вашій родині.
– Щиро дякую, Сергію, навзаєм. Миру, добробуту і щастя нашим народам.
Сергій Квітницький
