Художник Іван Марчук: «Нашу націю руйнує заздрість» (+відео)

Знаменитий художник Іван Марчук вважає, що Україні заважає внутрішня заздрість. Про це й розповів у короткому інтерв’ю «Українському репортеру».

– Чим запам’яталися вам відвідини малої батьківщини – села Москалівка Лановецького району Тернопільської області?

– Приїжджав до Москалівки наприкінці осені минулого року,- розповідає митець. – Зайшов до свого музею (а його було створено у 2010 році. – Ред.), подивився, як там гарно. Але стало сумно від побаченого в селі – тут, можливо, скоро закриють школу. Немає діток. Бачу, що все йде на дно… Довкруж – повна апатія.

– Немає світлих, радісних тонів?

– Немає. Думки повертають мене в минувшину, коли я був в Америці, Австралії, там я хоч пожив, підлікував свої нерви, ніколи не стикався з негативом. Повернувся в Україну, бо там було сумно: не мав сім’ї, не було з ким говорити, ви ж знаєте, що там товариства не буває, кожен працює сам по собі. Працював я шалено – починаючи з шостої ранку, вже стояв біля мольберта, і так до 11-ої вечора. З чим зіштовхнувся, приїхавши до України? З одного боку, заважає працювати… популярність, а з другого – негатив: прочитаю газету – руки опускаються…

– Над якою темою працюєте нині, Іване Степановичу?

– Над циклом «Кольорові прелюдії». Вже дві картини з цього циклу разом з іншими роботами (усього 85) побачили відвідувачі виставки в Туреччині, в Ізмірі. Це вже четверта виставка у цій країні.

Турки мене страшенно люблять. А в Таїланді – обожнюють. Вразила ситуація: у Таїланді дівчата, щоб узяти в мене автограф, стали навколішки і так йшли до мене (я сидів за столиком). Таким способом у цій країні шанують особливих людей. Там люди переповнені любов’ю.

– Україні, певно, бракує такої любові…

– У нас ніколи цього не буде, бо панує заздрість. Вона руйнує все: життя, плани… Зрештою, націю. Це – як іржа, яка знищує твердий метал.

Розмову вів Леонід ФРОСЕВИЧ

З Вікіпедії

Марчу́к Іва́н Степа́нович народився 12 травня 1936 року в селі Москалівці (нині Лановецького районуТернопільської області) в родині відомого на всю округу ткача. Народний художник України, лауреат Національної премії України ім. Т. Г. Шевченка. Почесний громадянин Тернополя і Києва.

2007 року потрапив до рейтингу 100 геніїв сучасності, який уклала британська газета «Дейлі телеграф».

У 1965–1968 роках працював в Інституті надтвердих матеріалів НАН України, у 1968–1984 роках – на Київському комбінаті монументально-декоративного мистецтва.

З 1984 року – на творчій роботі.

У 1989–2001 роках мешкав в Австралії, Канаді та США. Нині живе та працює в Києві.

Автор близько 5000 творів.У доробку художника близько 130 персональних та 50 колективних виставок в Україні й за кордоном.

Митець ділить свою творчість на 11 періодів: «Голос моєї душі», «Цвітіння», «Пейзажі», «Портрет», «Кольорові прелюдії», «Натюрморт», «Нові експресії», «Біла планета-1», «Біла планета-2», «Виходять мрії з берегів», «Погляд у безмежність». Твори кожного періоду відрізняються за стилем та малярською манерою. Замість звичайного мазка він винайшов спосіб нанесення на полотно найтонших цівок кольору, що створює дивовижне мереживо, завдяки якому досягає неймовірного світіння.

У 2005 році Президент України Віктор Ющенко обіцяв створити всесвітньо відомому художнику музей його картин на Андріївському узвозі в Києві. Було навіть закладено капсулу на місці майбутньої споруди, однак і досі музею не створено.

Редакція

Редакція “Українського репортера”


Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.