В Дипломатичній академії України імені Геннадія Удовенка відкрили миротворчу антивоєнну виставку відомого художника-монументаліста Олександра Мельника «Бачу справи, твої людино!».
Бачимо декілька десятків великих робіт, які наштовхують на думку, що ніби переступаєш поріг Музею історичної картини. Про такий музей давно (ще з перших років Незалежності) мріє член Національної спілки художників України Олександр Мельник.
А такий музей дуже на часі. «Щоб показати всю історію України у живописі. І щоб твори, які ми пишемо, після виставки не поверталися назад до майстерні, а щоб їх бачили люди. Щоб до музею приходили школярі, студенти», – розмірковує Олександр Іванович.
Сьогодні на виставку «Бачу справи, твої людино!» завітали якраз студенти. А ще були іноземні дипломати, митці, журналісти, соратники пана Олександра, друзі. Погляд одразу вихоплює центрову, знамениту картину, на якій – «Очі» Вседержителя. На зворотному боці полотна художник написав: «Люди, ви прекрасні! Я вас люблю!».
Пригадується: під час Революції Гідності ми зустріли Олександра Івановича на Майдані, він тримав над головою свою роботу «Бачу справи, твої людино!».
-На полотні картини, з якою я ходив на Майдан, – три сліди від гумових куль. І вони не пробили образ… Коли нас оточував «Беркут», зачепила й мене така куля – здалося, що це шматком бруківки вдарило по голові. Відчув, що щось липке за коміром. Попробував рукою – кров, так вона на держаку від картини і залишилася», – розповідав нам раніше в інтерв’ю Олександр Іванович.
Після Майдану робота «Очі» зберігалася в майстерні художника. До речі, він написав її у 2001 році, вперше показавши на своїй персональній виставці на антивоєнну тематику в Києво-Могилянській академії.
А ще митець говорив нам під час бесіди: «Бог бачить усе, що ми робимо. Це – образ Вседержителя, він споглядає на нас із куполів храмів. Саме звідти я «викадрував» ці очі. Вони дивляться не тільки у церкві на прихожан, на всі наші справи, а й на весь світ. У мене багато робіт із очима. Очі – це душа людини. Не треба зображати якусь міміку, покажи очі – і все буде зрозуміло…»
Про цю дивовижну роботу багато йшлося під час відкриття експозиції.
– Для мене ось це полотно – як наша сучасна українська історія, – каже директор Дипломатичної академії Ігор Осташ. – Якщо подивимося пильно на картину, то побачимо сліди від беркутівських куль. Вони не пробили полотно. Яка ж колосальна сила цієї картина! Сила Господа… Можемо вважати, що ця робота і про початок нинішньої війни. Загалом для мене ця виставка наче і про сьогоднішній день. І я завжди, коли бачу ці «Очі», подумки повертаюся на Майдан Гідності, розмірковуючи, який же у нас великий український народ, яка у нас потужна нація! Який ще народ може упродовж чотирьох років протистояти величезній навалі зі сходу?!
Ігор Осташ звернув увагу на картину «Діяння Андрія Боголюбського на Русі». Вона про те, як грабували, особливо ікони, плюндували, намагаючись знищити під корінь український народ. Наші нещастя – від сусідів, від російських боліт. Ординці палили церкви, ґвалтували і вбивали людей. А хіба нині не так? Отож «Діяння Андрія Боголюбського на Русі» – це і про страшне сьогоденння з ворожими ракетними обстрілами, пограбуванням музеїв, знищенням бібліотек.
Проводячи паралелі із сучасним лихоліттям, варто назвати й низку інших картин, серед яких – «П’єта». Зупиняємо погляд… і нам, як і художнику, також болить… Смуток, горе, оплакування загиблих… Ніби зліпок із типової ситуації в почорнілій від біди Україні, як наголосив у своєму виступі Ігор Осташ. І додав, що на виставці представлено й картини, які спонукають до оптимістичних роздумів, що все буде добре, що війна закінчиться і буде довгочікувана перемога. У цьому плані знаковою є робота «Змієборець», яку було написано ще в середині 1970-х років.
Хоч сам митець каже, що нині важко бути оптимістом. Олександр Іванович пояснив дещо про «Змієборця». Зображено триголового змія. «Я вже у ті роки, коли писав цю роботу, мав на увазі три тодішні імперії, які нас намагалися знищити, поглинути: турецьку, польську і російську. Сьогодні залишилася лише одна імперія – російська. Поки вона не розвалиться – спокою не буде».
Пояснюючи замисел, ідею художніх картин, Олександр Іванович говорить, що антивоєнна тематика його завжди хвилювала, і він нею дуже переймається. У великій родині Мельників є загиблі і в Першій світовій війні, і у Другій… І вже у російсько-українській війні загинуло троє племінників пана Олександра (світла їм пам’ять). Воєнні лихоліття – це й трагедії роду Мельників.
У художника є картина «Голуб проти меча». Хто переможе? Олександр Іванович розмірковує, чи зупиниться колись людство у своєму божевіллі вбивати, зрештою, чи знайдеться сила, щоб вгамувала нищителів. І коли нарешті настане такий час, коли народи будуть жити в мирі та злагоді, а на усій землі пануватиме спокій? Риторичні питання, але ж їх треба ставити. Бо планета котиться до загибелі. Ці настрої Мельник передає і на полотні.
Миротворча, антивоєнна тема митця знайшла відображення ще в його роботах виставки 2001 року. Перша експозиція на цю тему була розгорнута в Києво-Могилянській академії.
-Я бачив, до чого веде накопичення зброї. У своїй роботі «Пробудження» зобразив первісну людину з кам’яним молотком – вона ніби пробуджується на величезній купі зброї, засобів знищення: ракетах, літаках, атомних бомбах… А яку ще зброю винайдуть? Якщо кожен новий винахід вбиває все більше живого на землі, то наступний уже знищить усе? Тому це і не дає мені спокою.
Картини художника якраз і свідчать про це.
«А кожна його робота дуже багато про що говорить… Він не такий, як усі. У нього все йде з глибини, з душі. Художник тільки так і постає, коли свою душу малює. Мельник не малює те, що ви бачите, те, що ми бачимо – він малює те, що ми відчуваємо. І це відчуття він по-своєму передає», – так коротко охарактеризувала творчість Олександра Івановича Народна художниця України, професор Віра Іванівна Баринова-Кулеба, з якою ми спілкувалися торік у жовтні під час експонування картин Мельника у столичному бізнесовому центрі «Леонардо».
Під час сьогоднішньої виставки побратим Олександра Івановича доцент Національної академії образотворчого мистецтва і архітектури, Заслужений діяч мистецтв України Олесь Соловей говорив про феномен Олександра Мельника, як громадянина, митця, шляхетну людину. Він завжди принципово стоїть в обороні українства: мови, культури, історії… Його справедливо можна назвати і будителем нації.
Олесь Васильович розповів також про титанічну роботу Олександра Івановича в організації та проведенні масштабних всеукраїнських виставок-бієнале «Україна від Трипілля до сьогодення в образах сучасних художників». Упродовж 20 років було проведено 10 бієнале, у яких брали активну участь соратники Мельника відомі художники Олесь Соловей, Василь Корчинський.
Ці потужні бієнале присвячувалися різній тематиці. Картини, які були представлені упродовж років, ніби вели нас від століття до століття, від князівських періодів, доби козаччини і аж до сьогодення. І ми бачили, “перечитували” в мистецьких образах всю історію нашого народу. Бієнале мали великий успіх, у суспільстві вельми позитивно відгукувалися про цю дуже потрібну мистецьку справу.
Відомий громадський дяч, політик, правозахисник Олесь Шевченко визначив ось яку характерну особливість творчості Олександра Мельника: це – поєднання краси української душі з історичною пам’яттю України. Його твори проймають душу… не тільки змістом, а закладеними у ту чи іншу роботу почуттями. Олесь Шевченко також акцентував увагу на картині «Очі»: «Які глибокі роздуми! Яка колосальна сила впливала на учасників Революції Гідності, коли Олександр Іванович тримав над собою цю картину!».
Оглядаючи експозицію не можемо не зупинитися на серії робіт з тематичного циклу «Мадонни». «Мадонни» є духовною вершиною творчості Олександра Івановича. Ще перед війною, взимку 2022-го, художник почав писати свою «Мадонну», яка мала назву «Щаслива». Як розповідав нам живописець, «Мадонна» мала бути в чарівних квітах, усміхнена, сяюча. Але зобразити «Мадонну» усміхненою та щасливою не вдавалося, вона поставала на полотні сумною. Тоді художник приступив до нової картини – і також до «Мадонни», яку назвав «Неспалимою».
Потім була ще робота із цього циклу: «На згарищі». Але він не забув про недописане полотно – про свою «Щасливу». «Написав картину про жінку при надії, вагітну, замріяну, яка мріє про щасливе майбутнє для своєї дитинки», – пояснював нам художник.
А подивімося в очі цих «Мадонн»! У них ніби весь український світ. «Мадонни» – це ж цвіт нашої нації, її краса, милосердя…Це бажання миру. Щоб ніколи не гриміли вибухи.
Ми зосереджуємо увагу і на картині «Перемога. Ніка». Олександр Іванович пояснює, що цією роботою він прагне показати, як дорого коштує наша Перемога в одвічній боротьбі українського народу. Щоб ми завжди пам’ятали тих, хто віддав своє життя за волю та Незалежність України.
Одна із свіжих робіт митця присвячена захисникам країни, мужнім воїнам, які одержали важкі поранення. Це також біль і смуток митця. І виною усьому – звіринна орда зі сходу.
Найжорстокішої кари заслуговують рашистські потвори. І вона неодмінно буде. Художник вірить у всеперемагаючу силу правди. Власне, кожен із його творів – велична історія на полотні, немов сповідь душі художника: чистої, щедрої, надзвичайно талановитої, глибоко патріотичної.
Cвітлана Фросевич, Леонід Фросевич
Фото: “Український репортер”
Дивіться також: «Мадонни» художника Олександра Мельника
