Про “Очі”, що тримали Майдан
Цього українця не можна було не запримітити на велелюдному революційному Майдані. Такі «Очі» були тільки у нього. Ним задумані, написані, пройняті думкою про кожного, з поглядом і надією у душу і серце кожного. «Очі» Вседержителя. Вони також тримали Майдан.
І майданівський волелюбний, вільний гурт також зводив очі до Господа, благав, молився. Щоб дав сил і наснаги вистояти. Перемогти нечисть. Уберегти від смерті і каліцтва кожного, хто став в оборону волі. Майдан і «Очі»… Це було щось єдине, се було незламне. Навіть «беркутівські» кулі не змогли пробити «Очі». Цілили, били… «Очі» тримали Майдан.
На зворотному боці картини художник написав: «Люди, ви прекрасні! Я вас люблю!». З вірою у красу людських вчинків, людської душі, чистоти, чесності, правдивості українства. По образу і подобію.
– 18 лютого, на Інститутській стало гаряче. Бачите, на полотні картини, з якою я ходив на Майдан, – три сліди від гумових куль. І вони не пробили образ… Коли нас оточував «Беркут», зачепила й мене така куля – здалося, що це шматком бруківки вдарило по голові. Відчув, що щось липке за коміром. Попробував рукою – кров, так вона на держаку від картини і залишилася, – розповідав нам Олександр Іванович.
Після Майдану робота «Очі» зберігалася в майстерні художника. До речі, він написав її у 2001 році, вперше її митець показав на своїй персональній виставці на антивоєнну тематику в Києво-Могилянській академії. Ця робота була у виставковій залі на передньому плані, відкриваючи експозицію.
– Бог бачить усе, що ми робимо, – промовляє художник. – Це – образ Вседержителя, він споглядає на нас із куполів храмів. Саме звідти я «викадрував» ці очі. Вони дивляться не тільки у церкві на прихожан, на всі наші справи, а й на весь світ. У мене багато робіт із очима. Очі – це душа людини. Не треба зображати якусь міміку, покажи очі – і все буде зрозуміло. У мене в майстерні з усіх стін дивляться очі. Вони – найвиразніші, а тут ще і віками відібраний образ».
У творчості художника домінує бажання викадрувати найголовніше, найзначніше.
Наприкінці 2018-го полотно «Очі» змінило «прописку» – «переїхало» до Музею Революції Гідності. Разом із держаком, який ще й досі пахне димом від спалених шин. Фахівці узялися відреставрувати полотно. Олександр Іванович сподівається, що сліди від куль не буде зафарбовано. Нехай бачать люди. І вірять…
Боженько, скільки ж тих куль в українській долі, на українському віку! Цілі фронти від них лягли в сирую землю, армії, дивізії. Українців! Спломенілий цвіт (така назва однієї із чудових картин у творчому доробку Олександра Мельника). І – Небесна Сотня! Спломеніла заради волі й гідності свого дивовижно-красивого народу. А ще ж і сьогоднішню злую добу багато хто називає “моральним розстрілом нації”.
Ми ж запитуємо митця, чи й сьогодні, у часи скрути, політичного, й економічного буревію, війни з Московією він знову, як тоді, на Майдані, згоден узяти цю ноту: «Люди, ви прекрасні! Я вас люблю!»?
– Так, знову це ж повторюю, – мовить великий художник.
Хіба ж не прекрасна наша земля, коли є такі подвижники?! Митець не звертає зі свого шляху – добро неодмінно переможе зло. Навіть у добу, коли над рідною землею стеляться тумани реваншу, а у світлому небі українського сьогодення шугає вороння.
Нам вже доводилося якось писати, що про таких, як Олександр Мельник, кажуть: людина вчинку. Благородного, чесного, а буває, що й безкомпромісного, якщо на карту поставлено основоположні принципи та одвічні моральні цінності. Це ж він свого часу висунув ультиматум: якщо колеги проголосують за те, щоб Леоніда Кучму зробити членом Національної спілки художників, то вони цим самим автоматично виключать Мельника зі Спілки.
Про себе митець каже:
– Ми, художники, – солдати духовності. Наша надія – бути почутими. Тому й працюємо, щоб безнадія не здолала надію. Ми не маємо ані автоматів, ані гранат. Наша зброя – мистецтво, дзвін, у який ми калатаємо, щоб пробудити сонних – байдужих до чужого горя і болю, до майбутнього свого і вселюдського. Ми несемо людям правду про дійсно глибоку і велику історію нашого народу, аби він міг твердо стати на своє історичне підґрунтя, щоб свідомо творити новітню державу і нарешті знову бути в ній господарем.
«Солдати духовності». Які ж глибокі слова! Який же величезний глибинно-філософський смисл закладено у них. Уявляєте, якби політики, державні діячі, увесь чиновний, служивий люд узяли до серця це правило і жили за ним: «Ми – солдати духовності», а відтак чинили по совісті, правдиво, в ім’я народу, жертовно?! Щоб людей не боялися. Вільно ходили б серед них. Не закривалися б од них свитою, кодовими замками, охороною. Не тримали б мільйони доларів під подушками. Забули б про розкішні авто і князівські палаци. О, тоді, певно, наша країна була б найщасливішою у світі, найзаможнішою.
Нема таких, принаймні їх дуже мало. На жаль. Подивіться, чи багато тких як Олександр Мельник знайдете у найвищих кабінетах влади? Отж і питається: коли ж з’явиться на нашій землі сучасний Ярослав Мудрий?
– Він постане тоді, коли наш народ зможе його поміж себе побачити і вознести. Сам він не зможе вийти на сей обшир. Бо хто нині рветься до влади? Ви самі бачите, – розмірковує художник Олександр Мельник. – Україні потрібна жертовна людина, той, хто пожертвує собою, аби витягнути державу із прірви.
Йдемо цими лютневими днями на Майдан – запалити свічечку пам’яті, згадати, пом’янути, низенько уклонитися… Віч-на-віч. Й у молитві звести очі до Всевишнього… Отії “Очі” тримають усіх нас…
Леонід ФРОСЕВИЧ, Світлана КОВАЛЬОВА
Фото Леоніда Фросевича
Читайте також:
