Історичні картини, як передова музейного фронту. У Києві – особлива художня виставка (+відео)

Цю розкішну, глибоко патріотичну експозицію варто побачити. Вже сама назва художньої виставки («Неспалима. З глибини століть. Незборима») свідчить про винятково правдиве заглиблення у знакові, колосальної ваги події в історії нашого звитяжного, мудрого, багатостражденного народу – від сивої минувшини до сьогодення.

Отже, в Національному музеї літератури України відкрилася виставка трьох знаних українських митців-побратимів, які працюють в жанрі історичної картини. Свої твори на широкий загал представили знані художники: Олександр Мельник, Василь Корчинський та Олесь Соловей.

-Увійшовши до зали, моя душа аж стрепенулася – я відчув величезне духовне задоволення від робіт моїх друзів, колег, які дуже багато працюють на благо культури нашої країни, – говорить Народний художник України, професор Володимир Прядка.

До цих слів варто додати такий відомий факт: сьогоднішні винуватці свята, себто троє знаних митців, є творцями та постійними експонентами Всеукраїнської бієнале історичного живопису «Україна від Трипілля до сьогодення в образах сучасних художників», яка відбувається один раз на два роки за підтримки Дирекції Національної спілки художників України вже понад 18 років.

Засновником і куратором цього проекту є Олександр Мельник, а Василь Корчинський і Олесь Соловей у даній благородній і вельми потрібній справі є його помічниками та однодумцями.

У пресрелізі до сьогоднішньої виставки читаємо, що Олександр Мельник – «художник-монументаліст, оперує великими площинами і узагальненими образами, його герої неначе зійшли з епічного стінопису.

Живопис митця аскетичний й водночас ритмічно виразний, сповнений внутрішньої мелодики, де все чітко підпорядковано ідейній структурі картинної площини. Знаковими в його доробку є «Діяння Андрія Боголюбського» , «Кому дари?», «Дзвонар» та «Неспалима», кожен з цих творів – сповідь душі автора, його очі які пронизують закличним вогнем– пам’ятай про діяння історії нашої!»

Художнику повсякчас болить, що стільки різних діянь та страждань пережив наш працьовитий народ. В одному з інтерв’ю (ще довоєнному) Олександр Іванович говорив про це так:

«Понад три століття знищували українську еліту, інтелігенцію. Починаючи з часів Батурина, наші нещастя – від сусідів, Росії. Навіть з давніших часів, адже коли Андрій Боголюбський з половцями знищив Київ, що вже татарам тут нічого було робити. Літописи пишуть, що тоді палили церкви, ґвалтували і вбивали людей. І тягнеться це все до цих пір…»

Але Україна є неспалимою! Про це й свідчить нова робота Олександра Івановича під такою ж назвою.

Під час виставки художник розповів автору цих рядків про деякі аспекти творчого задуму:

– Торік, влітку, я задумав написати три «Мадонни»: «Неспалима», «На попелищі», «Щаслива». І цьогоріч, в лютому почав писати «Щасливу», Малюнок вже й зробив. Пишу… роблю усмішку, а Мадонна виходить наче сумною. Якраз рашисти розпочали бомбардування Києва, вікна дрижать у майстерні. Отож відставив убік цю роботу…

І на одному дусі написав «Неспалиму». Зараз пишу вже «Щасливу» (точніше, вже написав)… У цей же воєнний період Олесь Соловей написав картину «Незборима», а Василь Корчинський – «Біженці».

Побратим пана Олександра Василь Корчинський – художник графік, живописець, майстер витинанки. Читаємо про митця, що його «авторському стилю властива декоративність, наповненість колірних сполучень локальних витончених нюансувань, його образи тяжіють до узагальненості та лапідарності вислову.

На виставці глядачам представлено: «Охоронці степу», «З глибини століть», «Свідки мого дитинства», «Війна. Біженці», а також витинанки: «Савур-Могила», «Чумацький шлях», тощо. Творчість мистця є авторським діалогом з архетипами і кодованими смислами джерел українського народного мистецтва».

Спілкуючись у виставковому залі з Василем Леонтійовичем, мені, журналістові, захотілося більше дізнатись про його вельми потужну роботу «Савур-могила».

– Колись, коли я ще був малим, тато приніс з бібліотеки книжку казок. І там було про Савур-могилу, – розповідає художник. – Це був десь третій клас у школі… Я читав цю казку і вона мене вразила. Отож ще з тих пір щось запало в душу і мені завжди у творчості хотілося зробити щось глибинне, яке б відповідало якомусь символу… Бо казка сама по собі є символом…

Намагаюся робити якісь знакові, символічні речі, тобто ота давнішня залюбленість у народну творчість в мені якось нуртує, вимагаючи ось такого загального сказання, загального форматування історії, бачення. Мене не цікавить якась деталь, наприклад, хтось когось убив – мене цікавить загальне полотно. Ще можу сказати, що оця знаковість не дає і відхилитися у творчості, зійти на манівці.

Ось у мене є багато таких тем, які давно, десятиліттями у мені нуртують, але я ніяк не можу їх розкрити. Наприклад, спів жайворонка. Я в дитинстві слухав цей спів годинами! Водночас не бачив саму пташку. І це було єднання неба і землі. Як розкрити таку тему – спів жайворонка?

А жайворонок і пшеничне, житнє поле – це вже символ України. І от як сказати про це? Поки що не знайшов відповіді для себе. А формально написати картину я не можу. Отак і «Савур-могила»… Вона народжувалася, була в різних варіантах, але народилася ось так. І це, як мені здається, є найвдалішим варіантом.

– У витинанках Василя Корчинського – дух української історії, – вважає відомий мистецтвознавець Богдан Горинь. – Вони є надзвичайно цікавими.

Зрештою, в усіх творах, що представлені в експозиції, прочитується дух нашого героїчного народу, говорить голова Київської організації Національної спілки художників України Микола Кутняхов.

Безумовно, у кожного з трьох художників, є свій стиль, свій почерк, водночас є і те, що їх об’ єднує – правдиве відображення історичної дійсності, глибоке закорінення в українське тло, з тим, щоб на полотні, в художніх образах навіки були закарбовані правдиві події, без перекручень та фальсифікацій.

Про це також говорив у виступі на відритті виставки Богдан Горинь, акцентувавши увагу на блискучій майстерності і Олександра Мельника, і Василя Корчинського, і Олеся Соловея.

Богдан Горинь каже, що Олесь Соловей (талановитий художник -живописець, монументаліст) захоплює не тільки прекрасними пейзажами, портретами, але й певним переформатуванням своєї творчості відповідно до сьогоднішньої воєнної доби.

І вже постають нові, дивовижної міці та ваги роботи митця історичного жанру: «Степи мої запродані…», «Незборима».

І як не погодитися з народним артистом України Тарасом Компаніченком, який влучно сказав, що «троє митців тягнуть цього плуга – пишуть нашу правдиву історію в жанрі історичної картини. Слава вірним синам України!»

Леонід Фросевич

На фото (зліва направо): Василь Корчинський, Тарас Компаніченко, Олександр Мельник, Олесь Соловей.

Фото «Українського репортера»

Like

Леонід Фросевич

Головний редактор “Українського репортера”