Вартість цукру в Україні майже вдвічі вища за світові ціни
Протягом останнього маркетингового року почалося різке подорожчання вітчизняного цукру. За основну причину зростання ціни виробники вказують зниження врожайності цукрових буряків на 7,8% і скорочення відповідних посівних площ на 2,7%.
Дійсно, зниження врожайності могло б викликати зростання ціни на цукор, проте в реальності цей продукт подорожчав на 70−90%, тому можливо, що виробники цукру маніпулюють цінами, – пише НВ.
За даними Мінфіну, індекс споживчих цін на цукор у серпні 2021 склав 103,85%. У порівнянні з липнем середні ціни зросли на 3,85%. А в липні поточного року цей індекс відносно червня становив 107,96%.
Природно, що таке різке й необґрунтоване підвищення цін на цукор негативно впливає на суміжні галузі. І, як результат, виробники кондитерської, хлібобулочної, молочної-консервної галузі вже готові переносити свій бізнес в інші країни, де ціни на сировину більш вигідні й ринково обґрунтовані.
Ситуація стала настільки критичною, що 5 квітня 2021 року Антимонопольний комітет України (АМКУ) порушив справу проти найбільших виробників цукру — групи компаній «Астарта», яка збільшила свій прибуток у першому півріччі 2021 року у 12 разів (порівняно з першим півріччям 2020 г.), і ТОВ «Радехівський цукор» за ознаками антиконкурентних узгоджених дій на ринку первинної реалізації білого (бурякового) цукру. В АМКУ стверджують, що компанії з вересня 2020 року схожими за сценарієм діями підвищували гуртово-відпускні ціни. І протягом вересня-листопада минулого року вартість цукру в Україні зросла в середньому на 48%.
Зараз ситуація виглядає так: українські підприємства, що використовують для виготовлення своєї продукції цукор, не можуть придбати його на внутрішньому ринку. А закупівля цього продукту на зовнішніх ринках робить таку покупку економічно недоцільною через надмірну ставку мита (50% від вартості) і недостатні ввізні квоти.
На сьогодні кабальні умови купівлі цукру вдаряють насамперед по виробниках згущеного молока. У структурі собівартості згущеного молока близько 50% становить саме вартість цукру.
За такого стану справ виробники молочної консервної продукції змушені не тільки підвищувати ціни для споживачів, а й скорочувати кількість робочих місць, а також максимально здешевлювати виробництво. Через це українські підприємства стають неконкурентоспроможними на світових ринках, що і призводить до скорочення експорту. А поки цукрові заводи підраховують надприбутки, українські виробники кондитерської промисловості йдуть із міжнародних ринків, поступаючись місцем компаніям із Росії та Білорусі.
До слова, Росія вже використовує ситуацію, що склалася, на свою користь, граючи на випередження. Вона дає зелене світло своїм виробникам, запровадивши комплекс заходів із регулювання цін на цукор.
Якщо від української виконавчої влади так і не буде адекватної реакції, наша країна може опинитися за бортом торгово-економічних відносин готової продукції солодощів із високою доданою вартістю та продовжить свій розвиток як сировинна держава.
Урятувати цукрово-орієнтовані галузі можуть тільки адекватні комплексні заходи з боку держави, а саме:
перегляд політики щодо імпорту цукру в частині мит, для формувань ринкових умов покупки цукру;
встановлення тимчасової нульової квоти на ввезення цукру в Україну;
більш продуктивна робота АМКУ, спрямована на з’ясування причин і якнайшвидше вирівнювання цін;
встановлення тимчасового регулювання цін на цукор у ручному режимі.
Якщо терміново не вжити регуляторних заходів, то критична ситуація на ринку цукру може вдарити по всій економіці України. Під загрозою зникнення ціла галузь. Якщо це станеться, то спрацює ефект доміно: у результаті будуть закриті сотні підприємств, а тисячі українців утратять роботу через скорочення робочих місць.
Самі ж учасники цукрової змови реально не розуміють того, що пиляють сук, на якому сидять: після знищення виробників солодощів змовникам не буде кому продавати сировину, і вони будуть змушені просто самоліквідуватися.
