«Є на землі велика кривава калюжа…» (Жак Превер). Роздуми про війну в Україні
«…Малюючи подібне не плачеш як маля тільки тому, що очі треба сухі, щоб малювати далі…»
Так про 17 жовтня 2022 року – «солоний день Інктобер» – написала художниця Маринка Алісен, публікуючи свою ілюстрацію в Instagram.
17 жовтня росіяни атакували іранськими дронами-камікадзе столицю та кілька областей України. У Києві пролунали вибухи. В один із житлових будинків влучила ракета, під завалами загинуло п’ятеро людей. В їх числі – молода сім’я та їхня ненароджена дитина. Пізніше ми дізнаємося імена загиблих, довідаємося і про ту молоду жінку (Вікторію Замченко): нещодавно (у липні) вона повернулася до Києва з Рівного, де перебувала у своєї мами з початку повномасштабної війни в Україні. Російська ракета обірвала її життя, втопивши в крові мрію про щасливе материнство.
Після ракетних ударів столиця оговтується поволі. Новини про людські жертви й руйнування міста пекучим болем врізаються в нашу пам’ять назавжди. Митці намагаються образно зафіксувати побачене, емоційно вихлюпнувши біль зі своєї душі. Так вчинила і київська художниця, зафіксувавши на папері трагедію, що сталася 17 жовтня в Києві. На тлі силуетів сірого міста, знебарвленого війною, вона зобразила в калюжах крові загиблу сім’ю – жертв російської агресії. Мученицький образ людей, створений художницею, сприймається як збірний, бо по всій Україні тривають жнива смерті, на окупованих територіях злочини агресора переходять усяку межу людяності й здорового глузду. Робота Марини (#Маринка_Алісен) сприймається як промовистий заклик до світу не закривати очі на загрозливі злочини росії. Хіба не ці терористи безкарно знищували людей у Чечні, Грузії, Сирії, а світ в цей час мовчав? Кажуть-бо, чужої біди не буває. Реакція світової спільноти має бути, коли зникають з мапи світу міста й селища, масово (тисячами!) гинуть люди. Прикро, що ці трагедії повторюються знову і знову.
Принагідно згадала відому картину «Герніка» іспанського художника Пабло Пікассо, написану у 1937 році. Художник створив символ трагедії баскського міста, яке без попередження накрили німецькі бомбардувальники, знищивши впродовж трьох годин все живе у цьому місті. Таким був акт підтримки Гітлера правлячого режиму генерала Франко. Під час бомбардування загинуло понад 1650 людей, 900 отримали поранення. Могутній антивоєнний твір іспанця був представлений того ж року на Всесвітній виставці в Парижі, але трагізм цього шедевру не відвернув людство від Другої світової війни. Бракувало доказів учинених злочинів? Що мало ще статися, щоб зупинити ще у своєму зародку фашизм в Європі? І таких Гернік ХХІ століття маємо нині чимало по всій Україні – Буча, Харків, Маріуполь, Запоріжжя…
Російська агресія триває в Україні, статистика жертв і руйнувань поповнюється щодня.
Запам’ятався такий момент. Біженці з України, втікаючи від бомбардувань своїх міст російськими «асами», на увесь світ намагалися докричатися, розповідаючи про злочини, скоєні в Україні. В Європі їх не всі чули й розуміли. В одному коментарі довелося прочитати таке: «Нині по всьому світу чимало конфліктів. Що нам до того, що відбувається десь там, в Україні? Як повідомляють новини – якась спецоперація. Розберуться самі». У 1938 р., коли Гітлер проковтнув Чехословаччину після Мюнхенівської конференції, британський прем’єр-міністр Чемберлен зреагував також нейтрально. Конфлікт «між двома маленькими країнами в Європі» (як вважав Чемберлен) переріс у Другу світову війну. Мабуть, невипадково, наприкінці 2021 р. у прокат вийшов британський фільм «Мюнхен» режисера Крістіана Швохова. 24 лютого 2022, після вторгненні російських війск, Україна, могла повторити долю Чехословаччини. «На війні як на війні…» – писав ровесник ХХ століття, свідок Першої і Другої світових воєн, французький поет Жак Превер. Ніби суть фрази зрозуміла: у війни нелюдське обличчя. Але здоровий глузд таки перемагає надія, що ця біда обійде твій дім. Про Превера теж згадала невипадково: ілюстрація київської художниці Марини (Marinka_Alisen) ніби створена до одного з віршів знаменитого француза. Навіть не знаю, чи знає авторка текст «Пісню в крові»?
Прикметно, що цей вірш Превер написав у 50-х рр.., коли здавалося, що жахіття і злочини Другої світової позаду, і людство ніколи знову не опиниться на краю прірви. Виявляється, передбачливий Превер бачив на роки вперед. Вчитайтесь в рядки його «Пісні в крові»:
«Є на землі велика калюжа
кривава калюжа по вінця повна
яка ніколи не висихає»
«…кров без упину сочиться
Бо куди ж їй подітися крові
крові убивств… крові воєн…
крові злиднів»
«земля що крутиться не спиняючись
оперезана широкими кривавими струмками».
Антивоєнний поетичний маніфест Жака Превера поповнив збірку митця «Видовище», але не застеріг світ від нової біди.
2022 рік. Україна «оперезана» річищами крові у новітній війні з росією – країною, що стала правонаступницею людиноненависницького фашизму. Італійський письменник-інтелектуал Умберто Еко, автор численних статей про феномен фашизму, 25 квітня 1995 року, з нагоди ювілею визволення Європи від фашизму (!), виступив на симпозіумі в США з доповіддю «Вічний фашизм». Мислитель констатував:
«Фашизм все ще навколо нас, часом у простому цивільному одязі. (Примітка: як не згадати численну армію рос пропаганди та шанувальників руського міра – ред.). Наш обов’язок – викривати його та вказувати пальцем на будь-які його прояви – щодня, в будь-якому куточку світу. Свобода та визволення – завдання вічні».
Нині виконання цих завдань, озвучених У. Еко, випали на долю українського народу, який протистоїть видозміненому злу — рашизму, виборюючи свою свободу і територіальну цілісність. Усі наші надії покладаємо на ЗСУ, наших захисників. На превеликий жаль, дорогою ціною – численних людських жертв – буде скроплена майбутня перемога, в яку свято вірять всі українці. Є надія, що за час цієї жорстокої війни нами будуть засвоєні забуті уроки історії. Бо сьогодні доводиться констатувати: непокарані злочини завжди повертаються новими трагедіями, непокараний геноцид провокує нові злочини. Маю надію, побачити ще чимало нових мистецьких творів, які стануть свідченнями цієї війни, літописом нашої культури. Ці роботи мають хвилювати й надихати глядача. Олександр Довженко невипадково наголошував: «Мистецькі твори треба складати в пам’ять мертвих і в ім’я ненароджених».
Подумки дякую київській художниці Маринці Алісен ( #marinka_alisen_art), яка своєю ілюстрацією про київську трагедію 17 жовтня ц.р., спонукала мене до цих роздумів під час нестерпних повітряних тривог такої набридлої і ганебної війни з росією.
Текст київської художниці додаю з її публікації в Instagram. Він вартий уваги. Втішно, що Україна має таке небайдуже й талановите покоління. Бережіть себе. Шануймося і все буде Україна!
27.12.22.
#marinka_alisen_art: “Зараз не в моді заводити дітей і мати сім’ї – більшість просто заводять котів. А хтось мав свою мрію, носячи її 6 місяців під серцем, аби зараз вона просто задихнулась в утробі, не народившись, бо померла мама. Відчуваєте цю лють? Я відчуваю. Мене зрозуміють лише ті, у кого є власні діти – бо тільки тоді можна відчути таку агресію, злість і ненависть до рашкован після таких новин. І невимовний сум за вбитими сім’ями. Я не можу передати це ні словами, ні матюками, ні жестами, нічим. Чесно кажучи малюючи подібне не плачеш як маля тільки тому, що очі треба сухі щоб малювати далі, от і все. Інктобер, день 17 – солоний. Про солону кров і солоні сльози”.
Людмила ЛУК’ЯНЧЕНКО, журналіст
