Війна, журналістика та інформаційно-психологічні операції. Погляд з Америки
Війна в Україні вплинула на багато чого, зокрема й на російськомовні видання в Америці. Так, зазнала краху найтиражніша така газета «У Новому Світі». Я багато публікувався в ній, поки головними редакторами були інтелігентний кінокритик Олег Сулькін, а потім розумник Ілля Баранікас. Але після операції з введення-впровадження в Білий дім Трампа Москва призначила головним редактором цього часопису пані, яка почала вести відповідну жорстку редакційну політику.
Російське втручання у вибори-2016 було дуже значним, недарма для його розслідування було призначено комісію на чолі зі спецпрокурором Мюллером, і, схоже, зміна головного редактора цієї газети стала частиною багатопланової операції. Втім, дама не відігравала самостійної ролі і відверто зізнавалася мені, що напрямок газети визначає «червоний московський телефон» – газета була донькою «Московського комсомольця». Мої антитрампівські матеріали з того часу не друкувалися, і незабаром співпраця взагалі припинилася. Втім, за межі пристойності видння намагалося не виходити.
Момент істини настав 24 лютого минулого року – такої відвертої і навіть шаленої роспропаганди Америка ще не бачила на своїй території! Цей брудний фонтан бив до липня, коли вийшов останній номер. У газеті перестали розміщувати рекламу, а це головне джерело доходу преси, Павло Гусєв, головний редактор МК, потрапив під санкції ЄС, російські банки – під санкції США, підтримувати газету, що стала збитковою, Москва не стала, та й не змогла в умовах санкцій, і та накрилася мідним тазом. Туди їй дорога.
Подібна метаморфоза, щоправда поки що без мідного тазу, сталася і з інтернет-журналом «Кругозір», автором якого я був багато років. Старий редактор Володимир Болясний, колишній киянин, зовсім захворів і зліг, біля керма став його син – і якраз минулої весни круто повернув журнал на антиукраїнський курс. Довелося послати його за російським військовим кораблем.
А ось редактор найстарішого мережевого видання Америки (виходить із 1997 року!), альманаха «Лебідь», узяв вірний курс! Між іншим, я маю там персональний розділ «Кают-компанія Юрія Кірпічова», і днями із задоволенням опублікував в альманасі огляд війни в Україні.
Але війна настільки значна, що вплинула і на англомовні видання США. Причому я маю на увазі специфічний вплив, простіше кажучи, «руку Москви». Так, так, не настільки вже білий одяг американських ЗМІ! І не тільки таких шалених і одіозних, як ультраправий протрампівський канал Fox News, що став на жорсткі антиукраїнські позиції, а й таких солідних видань, як Wall Street Journal, New York Times, не кажучи вже про Washington Post, яку ще з давніх часів прозвали “«Правдою» на Потомаку”.
У них періодично (і завжди своєчасно для Кремля) з’являються характерні матеріали журналістів і «експертів», очевидно ангажованих, куплених Москвою, і ці матеріали є елементами широкої кремлівської інформаційно-психологічної спецоперації проти України. Як ось стаття про справу Кірєєва, що з’явилася днями у WSJ. Вона збіглася з іншими подіями і не залишається сумнівів, що це невипадково, що з призначенням командувачем військ в Україні начальника Генштабу ЗС РФ Герасимова, апологета гібридної війни, почалася велика російська ІПСО. Думаю, читачі давно знайомі із цією абревіатурою.
Тому торкнемося також українських ЗМІ. Інформаційно-психологічна війна в наш час є надзвичайно важливою складовою війни як такої, і з прикрістю зауважу, що російська ІПСО мала певний успіх. Спочатку Москві вдалося впровадити відразу на кілька каналів і в передачі популярних стримерів Іларіонова, і він залякував швидким нападом півмільйонної і до зубів озброєної російської армії, її переможним походом на Львів і негайним десантом в Одесу з атакою Молдови та іншими невідворотними жахами.
Можна схопитися за голову! Панове українські редактори та журналісти, ви що, не знаєте, хто такий Іларіонів? Це свідчить як мінімум про ваш непрофесіоналізм, а за великим рахунком і про роботу на ворога. За дурістю чи свідомо, це вже не має значення. Адже ця тухла путінська консерва розкрилася ще у січні 2020 року, розводячи провокаційну конспірологію про коронавірус – Ігор Яковенко помітив це одразу. Потім Іларіонов повністю розкрився влітку 2020-го, під час масових американських протестів проти свавілля поліції. Ще тоді стало зрозуміло, що він як був, так і залишився людиною Путіна і недаремно його вигнали з американського Інституту Катона, хоча той і близький до республіканців. Ну а під час війни з ним остаточно все стало ясно, і таке часто запрошення явного путінського агента впливу в український іноформпростiр пахне дуже погано.
Добре хоч Гарі Голохвастова, пардон, Табаха не залучили до цієї операції! Іларіонов хоча б професор і не дурень, тоді як цей «капітан 1 рангу» та «офіцер НАТО» — відвертий брехун і шахрай. Його викриттю в США присвячено чимало передач, але це не заважає йому блищати на провідних українських каналах новин…
Таке ж дивовижне (для тих, хто не знає, що українськими ЗМІ прямо чи опосередковано володіють кілька олігархів, що незалежних видань та каналів небагато, якщо такі взагалі є) синхронне із запрошенням Іларіонова цькування Арестовича. Воно зіграло на руку Москві, відвернуло увагу від трагедії в Дніпрі і стало спробою внести розкол в українське суспільство – під час важкої війни!
До речі, що стосується озвученої Арестовичем «злочинної» версії про те, що російську ракету збила українська ППО, то, по-перше, це була лише версія і не така вже й безпідставна, а по-друге, ті, хто ставить це йому в провину, керуються небезпечною логікою Якщо довести їх звинувачення до логічного кінця, то ППО взагалі боятимуться збивати ракети та дрони, що летять до міст. Адже уламки, включаючи БЧ (бойову частину), можуть впасти на житлові будинки…
Про те, що українські ЗМІ вільно чи мимоволі підтримали ІПСО Москви, свідчить і різка активізація тролів Агентства інтернет-досліджень Пригожина, одіозного «кухаря» Путіна, а також українських ботоферм (спецслужбам, на жаль, не всіх їх вдалося прихлопнути), що діють у тісній кооперації. із цим Агентством. На щастя, незважаючи на радісне потирання рук у Москві, Кремлю не вдалося внести розкол в українське суспільство, воно сильно порозумнішало за останні роки, а війна зміцнила його громадянську свідомість і згуртувала його. Воно чудово знає ціну своїм ЗМІ та не ведеться на дешеві розводки. Наприклад, що стосується Арестовича, який надзвичайно багато зробив для України в інформаційній війні, то підсумок опитування іншого вельми популярного київського стрімера Михайла Шейтельмана такий: 78% підтримують Олексія і лише 22% засуджують. І так не лише в Україні! Його популярність вийшла далеко за межі неньки, і ми в Америці продовжуємо із задоволенням слухати його передачі.
Прислухаються до них і в колах, які визначають політику США. У тому числі щодо допомоги Україні.
Юрій КІРПІЧОВ, публіцист, письменник, США
Малюнок Андрія Петренка.
