Сергій Музичук з Хмельниччини вважався безвісти зниклим, але він повернувся з полону
У Полонне Хмельницької області повернувся військовослужбовець Сергій Музичук. Чоловік вважався безвісти зниклим та був у неволі протягом року та семи місяців. Захисник повернувся в Україну 23 травня 2025 року під час другого етапу обміну полоненими в межах формату “1000 на 1000”.
Про це повідомляє Суспільне.
Сергій Музичук народився в Полонному на Хмельниччині, там закінчив місцеву школу. У юнацькі роки захоплювався футболом. Наразі, розповів військовослужбовець, любить проводити час на природі, займатися риболовлею та з друзями дивитися футбольні матчі. Чоловік працював на будівництві, а у 2023 році отримав повістку і пішов у військкомат. З навчального центру його направили в 95 окрему десантно-штурмову бригаду.
Сергій на посаді стрільця виконував бойові завдання на Купʼянському напрямку в Харківській області. У листопаді 2023 року, коли росіяни вели наступальні дії, військовослужбовець потрапив у полон.
“Ми тримали позицію нашу. Пару днів нас штурмували. В останній день нас трішки пошматували. Я з ще одним хлопцем потрапили в полон, а більше я не знаю. Були звісно тоді поранені й загиблі — це ж війна”.
У неволі Сергій потрапив з контузією. Про те, як до нього там ставились не хоче розповідати, аби не нашкодити нашим захисникам, які досі перебувають там.
“Всяке було, всяке. Зараз я себе вже добре почуваю, можна сказати, краще всіх. Полікували вже. Земля рідна вилікувала швидко”.
За словами Сергія, його, як і багатьох військових, які перебувають в полоні, там підтримують та мотивують думки про батьківщину, оселю та їхніх рідних.
“Всі думки були про дім, про сім’ю, як в усіх. Додому, дуже хотілось додому. Тримала думка, що тебе чекають вдома. Найбільше сумував за домом, за сімʼєю, за близькими”.
Чоловік розповів, що напередодні обміну думок про те, що скоро повернеться додому — не було.
“Пацани, які там зі мною були, казали: “Будуть-будуть обміни скоро, скоро вже нас поміняють”. Я тоді їм сказав: “От коли поміняють, тоді буде добре”. Бо нас кілька разів викликали, щоб “міняти” і не довозили. Я вже не вірив у це. Останній раз, коли нас вже в літак посадили, то вже аж тоді повірив, що нас додому везуть, а до того — ні”.
За словами Сергія, він у полоні не чув про те, що на вільній землі проводять щотижня акції на підтримку військовополонених.
“Там говорили всяку маячню, що України немає, що землю вже віддали американцям через борги. Ну, а ще розповідали про те, що війну вже програли”.
Обміняли Сергія у перший день проведення обміну в форматі “1000 на 1000”. Тоді з російської неволі повернулися на батьківщину 390 українців — 270 військових та 120 цивільних громадян.
Сергій розповів, найперше, що зробив по поверненню — зателефонував рідним і друзям, запитав чи у них все добре.
“Всі вже знали, бо побачили в новинах в інтернеті фотографії з обміну. Я коли подзвонив, то вже всі знали. Хто перший знайшов інформацію, то вже всім знайомим перекинули цю новину. То великого сюрпризу не вийшло”.
Чоловік був здивований, що українці так масово зустрічають військових з полону.
“Якщо чесно, я не очікував, що нас так будуть зустрічати. На обміну — зрозуміло, а от щоб по дорозі, коли ми їхали, що будуть діти і багато людей стояти з прапорами, то цього не очікував. Думав, що нас втиху завезуть в госпіталь, тай все. Добре зустріли. Всі ж бачать, як зустрічають наші люди, коли ми приїжджаємо”.
Зі слів Сергія, одразу після повернення з полону він надав інформацію рідним, які продовжують чекати обмінів, щодо військових, які там залишилися.
“Дуже багато показували фотографій, на жаль. Вони по бригадам показують. Наприклад, там, де я був, стояла 95 окрема десантно-штурмова бригада та 114 окрема бригада територіальної оборони. То мені показували фото полонених бійців з цих бригад. Ми надали всю інформацію: хто, що знав, імена, всяке таке. Я кого впізнав по фото, з ким ми там були, то звісно надав інформацію щодо нього. Так само, кого знав поіменно, то теж розповів рідним. Обовʼязково треба допомогти пацанам”.
Сергій — чинний військовослужбовець в 95 окремій десантно-штурмовій бригаді. Місяць він перебував у реабілітаційному центрі. Наразі в нього відпустка, яку, за його словами, він планує провести на батьківщині в Полонному.
“Чекала вдома рідна сестра. В мене є тільки рідна сестра, товариші теж чекали, коли повернуся додому. Батьків, на жаль, немає. Поки в мене відпустка місяць, а далі буде видно. У планах — зустрітися з усіма. А риболовся — на вихідних”.
