Російські окупанти поранили українського воїна. Наші батальйони вогонь не відкривали
Упродовж минулої доби 28 червня зафіксовано два порушення режиму припинення вогню.
Поблизу ВОДЯНОГО, що на Приазов’ї, ворог відкривав вогонь з автоматичних станкових і підствольних гранатометів, а також стрілецької зброї, повідомляє штаб ООС.
У напрямку населеного пункту НОВОТОШКІВСЬКЕ противник застосував стрілецьку зброю.
Кульове поранення отримав воїн. Стан здоров’я – важкий.
Використовуючи координаційний механізм, Українська сторона СЦКК оперативно реагувала на порушення через СММ ОБСЄ.
Станом на сьому ранку 29 червня з боку російсько-окупаційних військ зафіксоване одне порушення режиму припинення вогню. Зокрема, біля НЕВЕЛЬСЬКОГО ворог вів вогонь з мінометів 120-го калібру.
Ситуація в районі проведення операції Об’єднаних сил повністю контрольована українськими військовими.
Від редакції “Українського репортера”. Сумно, що майже щодня зазнають поранень українські воїни. Як убезпечити солдатів від куль, снарядів і мін російських окупантів? Це є надзвичайно складним питанням для українського військового командування, очевидно. Але ж наші генерали зобов’язані берегти своїх солдатів! Чи сповна використовують вони весь арсенал засобів і методів, які напрацьовані воєнною наукою упродовж віків, зрештою вітчизняним досвідом ведення бойових дій в сучасних умовах гібридної війни? Мабуть, що ні. Інакше не було б щодня цих поранень. Загибелі на передовій найкращих синів України.
Буває, читаємо рядок з фронтового зведення: “Відчувши на собі рішучість дій військовослужбовців Збройних Сил України противник припинив свої злочинні наміри”.
Лише сьогодні противник “відчув рішучість дій”? А вчора, позавчора? А місяць тому? Рік тому? Окупанти щодня гатять по наших позиціях. А де ж наші постійні (вдень і вночі!) “рішучі дії”, якими так вихваляються українські генерали? Чому ці “рішучі дії” лише на півдоби чи на добу “заспокоюють” окупантів? Розумію, генерали кивають на центральну владу… Утім, це не звільняє їх від обов’язку дбати про життя воїнів.
Читаємо іноді, що “противник припинив свої злочинні наміри”. Знову ж: припинив стріляти до вечора, до ранку? А завтра вкотре вдарить скаженим вогнем по українських укріпленнях. І наш військовий штаб традиційно буде інформувати: “Відчувши на собі рішучість дій військовослужбовців Збройних Сил України противник припинив свої злочинні наміри”. І так зо дня в вдень.
Вірю: настане день, коли ця дика орда навіки припинить свої злочинні наміри і Кремль сконає. Вдавиться українською землею. Ми повинні зробити так, щоб цей день якомога швидше настав. У цих московитських тварюк має щодня горіти земля під ногами. Чуєте, панове генерали! Вдарте так, щоб їм заціпило не на день, не на два, а бодай на рік! Щоб на московію потягнулися доввжелезні камазівські каравани з вантажем “200”! Щоб ця антиукраїнська покруч і різна наволоч зарилася в землю глибоко-глибоко!
Процитую фрагмент статті Івана Забіяки, науковця, історика, журналіста:
“Проти нас воюють тому, що ми дозволяємо, ми даємо привід своєю толерантністю, тому, що користуємося «я нічого не знаю», а не справжнім – «перший ворога стрічаю». І стрічаю не хлібом-сіллю, а зі зброєю в руках, з тією жорстокістю і ненавистю, яку ворог проявляє по відношенню до нас. З такою жорстокістю і ненавистю, щоб страх від них передавався з покоління в покоління століттями! Щоб назавжди відбити бажання воювати з нами.
Проти нас воюють підмінами понять, смислів, маніпуляціями. Нам їх нав’язують століттями, а ми нічим не протидіємо. Діяти треба абсолютно їхніми ж методами і засобами, щоб вони були в шоці. Діяти на випередження, вдаватися до таких же маніпуляцій, підмін, використовувати їхні ж слабкості, ницості. Треба просто знущатися з них.
Є таке прислів’я: «Харашо там, гдє нас нєт». Це їхнє прислів’я! Правдиве і щире. Його я знайшов в Інтернеті за назвою: «Русские народные пословицы и поговорки. Серия «Школьная библиотека». Тут і маніпулювати, ніяких підмін робити не треба, бо справді: їх немає в Прибалтиці, в Польщі, в Германії і там не так, де вони є – в Абхазії, в Придністров’ї, в Україні, в Сирії. «Гдє ногой ступіт – трава нє растьот» (Там само). Це ж яка їхня правда! Чи не напрямок протидії та гібридної війни проти московії?
Ми здатні, ми зможемо перемогти на історичному, культурному, мовному фронті проти московії.
І це важливіша перемога, визначальніша. Зможемо, бо за нами Правда. І цією Правдою треба зарядити десятки мільйонів мізків, починаючи з дитинства. І не має значення чи хата з краю, чи в центрі. Головне, щоб ми були єдиними, активними, одностайними. Якщо цього не станеться, то не «воріженьки», а ми згинемо, «як роса на сонці».
