Полеглим воїнам Святославу Горбенку і Віктору Гурняку присвоєно звання Герой України
Президент України Володимир Зеленський присвоїв звання Герой України двом полеглим захисникам України.
Званням Героя України з удостоєнням ордена «Золота Зірка» посмертно відзначений боєць Добровольчого українського корпусу «Правий сектор» Святослав Горбенко. Доброволець загинув 3 жовтня 2014 року під час оборони Донецького аеропорту.
Рятуючи травмованого побратима, він був смертельно поранений осколком танкового снаряда. Під час церемонії вшанування пам’яті захисників, які загинули в боротьбі за незалежність, суверенітет і територіальну цілісність нашої країни, високу нагороду з рук Глави держави отримали батьки Святослава Горбенка Сергій Олександрович та Лариса Вікторівна.
Звання Героя України з удостоєнням ордена «Золота Зірка» також посмертно присвоєне солдату Віктору Гурняку. Він загинув 19 жовтня 2014 року, коли під мінометним обстрілом вивозив поранених у районі 32-го блокпосту поблизу селища Сміле Луганської області. Нагороду отримали його батьки Петро Степанович та Марія Мирославівна.
Боєць 1-ої штурмової роти 5-го батальйону ДУК “Правий сектор” Святослав Горбенко у 19 років пішов добровольцем на фронт. Його не зупинило навіть те, що перед ним відкривалася блискуча кар’єра науковця, він знав кілька іноземних мов, закінчив військову кафедру, навчався у трьох вузах.
В Інституті філології Національного університету імені Тараса Шевченка Святослав опановував японську мову.
Святослав (позивний «Скельд») поліг в бою 3 жовтня 2014 року під час оборони аеропорту. Того дня загинули і Сергій Андреєв («Каспер»), а також троє воїнів 3-го Окремого полку спецпризначення – капітан Іван Литвинов, старший солдат Олександр Хруль, солдат Вадим Шешеня.
У той період (з 28 серпня по 4 жовтня 2014 року) обороною летовища командував полковник Олександр Трепак («Редут»), якому згодом за мужність та героїзм було присвоєно звання Герой України.
Кореспонденти «Українського репортера» познайомилися з “Редутом” на початку жовтня 2020-го, коли разом з батьками полеглого воїна-добровольця Святослава Горбенка побували в Кропивницькому, в музейно-меморіальному комплексі 3-го Окремого полку Сил спеціальних операцій імені князя Сятослава Хороброго. Тоді цим уславленим полком командував Олександр Трепак.
Він разом зі своїми побратимами започаткували добру традицію – у військовій частині, на невеличкому меморіальному полі, що біля музейного комплексу, рідні полеглих захисників сіють пшеницю. А коли настають жнива, то збирають символічний врожай. 1 жовтня 2020 року цю традицію продовжили батьки Святослава Горбенка – Сергій Олександрович і Леся Вікторівна, у присутності командування частини, воїнів-“кіборгів” посіяли озиму пшеничку на честь сина Святка.
Ось що говорив про воїнів-“кіборгів” полковник Трепак:
– Хоч я на той час і був полковником, але тоді, у цих хлопців я навчився у першу чергу бути українцем. Можливо, мені потрібно було для цього 40 років прожити, дослужитися до звання “полковник”, щоб зустріти їх у терміналі Донецького аеропорту, щоб ми дали зрозуміти один одному хто ми такі, що це – наша земля і що ми маємо робити.
А чи молодий ти, чи – старий, чи маєш досвід чи ні, у тих умовах не мало ніякого значення. Найголовніше, щоб ти був по духу біля цієї землі, щоб розумів, де – твої побратими, а де – ворог. Все просто. І наші хлопці стояли… Вони стояли на своєму місці, не відходили».
Таким воїном і був Святослав Горбенко.
Згодом його батько, Сергій Олександрович (науковець, лікар, майданівець) скаже: «Смерть ніколи не забере назавжди хоробрих Святославів з нашої непереможної землі, і в потрібний час, в небезпечний для Вітчизни час, місце полеглого князя Святослава Хороброго знову займе новий Святослав Хоробрий, як це сталося і тоді в Донецькому аеропорту. І ніколи пам’ять про Рицарів-Героїв України-Руси не буде забута».
Для батьків Святослава 3-й полк став рідним – «полком нашого сина – із ним тепер поєднує ще й ім’я «Святослав», – каже Сергій Олександрович Горбенко.
На наше запитання що допомогло «кіборгам» вистояти у цій борні Олександр Сергійович Трепак відповів так:
– Вважаю, що у кожному із нас ніби озвалося щось предковічне, наче із сивої давнини: «Хлопці, вам треба тут стояти!» І оте напутнє ніби вчувалося: «Ми не можемо вам скрізь допомогти, але тут разом з вами тримаємо цю твердиню». Напевно, тоді кожен із воїнів відчував ці невидимі ниточки духовного зв’язку… Ми розуміли: нам треба тут СТОЯТИ! Пліч-о-пліч, один біля одного. Про інше навіть не думалося.
Фото пресслужби Президента України
Читайте також:
