15 березня 2024-го загинув наш Юрек. Він очолив бій після 11-ого поранення…
Останні п’ять місяців ми часто бачилися , бо в листопаді 2023-го знову отримав надважке поранення в живіт з великою крововтратою
Дякую хірургам ГВКГ ( головного госпіталю) , бо врятували вчергове життя нашому Юреку, кілька операцій і згодом довга боротьба з інфекцією в інституті Шалімова .
Ніколи не думала , що він поїде на фронт відразу після повернення додому.
Юрочек Володимир як доброволець захищав Україну з лютого 2014 року . Десять років свого молодого життя він віддав за цілісність та суверенітет нашої держави.
За десять років він служив в полку «Азов», УДА , 1-ша ОШР ПС «Вовки Да Вінчі , ССО та ГУР МОУ .
В грудні 2021 року звільнився за станом здоров’я та після дев’яти поранень отримав статус інвалідність. Але після повномасштабного вторгнення російської федерації 24 лютого 2022 року знову став на захист Батьківщини, в тому числі брав участь у боях під Києвом.
Згодом у боях на Харківському, Чернігівському, Сумському, Луганському та Донецькому напрямку, також обороняв Бахмут. Проводив численні спецопераціі у зонах бойових дій та на території ворога.
З 24 лютого по 28 лютого 2022 року брав учать у боях за Ірпінь спільно з підрозділом ГУР МО.
У березні 2022 року після прориву противника в напрямку село Ягідне – Шестовиця Чернігівської області проводив контр диверсійні дії в тилу противника та отримав завдання замінувати основний шлях логістичного забезпечення Ягідне – Лукашівка та Шестовиця – Ягідне, внаслідок чого було знищено орієнтовно п’ять одиниць техніки.
У березні 2022 року після штурму противника село Лукашівка Чернігівської області отримав завдання вивести поранений особовий склад в зв’язку з повним оволодінням противника села Лукашівка, вивели сім поранених військовослужбовців, знищили командно – спостережний пункт в стрілецькім бою, захопили документи, картки, схеми, радіостанції та зброю.
У березні 2022 року знищив три танкових екіпажі в районі населеного пункту Беркіївка Чернігівській області.
У березні 2022 року відбивав штурм населеного пункту Скорінець. Противник в кількості п’яти одиниць техніки заїхав в село Скорінець. ЮРЕК з РПГ-7 підбив БТР противника та врятував командира роти, який отримав важке поранення.
Після чого спільно з 15-м та 16-м окремим мотопіхотним батальйоном 58-ї окремої мотопіхотної бригади, виконував диверсійні дії в тилу противника в напрямку села Скорінець до села Ягідного.
Далі діяв в районі населеного пункту Ладинка та Золотинка Чернігівської області з метою виявлення артилерії противника.
Юрек прибув на допомогу 28-ій бригаді в село Олександрівка Харківської області з метою евакуації особового складу який залишився в оточенні.
Брав участь у відбитті штурмових дій в районі міста Попасна Луганської області та знищив безпосередньо 5-10 окупантів.
Після втрати міста Попасна відновлював положення разом з механізованою ротою 15-го батальйону та ротою вогневої підтримки.
Тричі брав участь у штормових діях в 67-ій бригаді.
Також брав участь у боях в селах Гольмівське, Новолуганське, Покровськ, Травневе, Доломітне, міста Часів Яр, Покровськ, Бахмут, селах Дружба, Шуми, Північне, Майорськ, Олефірівка, місті Костянтинівка.
У 2023 році перевівся до Міжнародного легіону при ГУР МО України.
На високому професійному рівні особисто брав участь у диверсійних діях у тилу ворога.
У листопаді 2023 року одержав важке уламкове проникаюче поранення черевної порожнини. Але незважаючи на тяжке лікування та проходження реабілітації не залишив службу та у березні 2024-го прийняв свій останній бій захищаючи нашу державу.
15 березня 2024 року під час виконання бойового завдання в районі населеного пункту Лукашівка в Сумській області Охтирського району, ціною власного життя, рятуючи побратимів, загинув Юрочек Володимир Михайлович унаслідок мінометного обстрілу та отримав поранення від вибухової травми несумісної з життям.
Він був Янголом на землі, найкращою людиною, сином, братом, чоловіком, командиром та товаришем. Він був і буде еталоном справжньої людини.
Юрек був Лідером на цій війні. Жодного разу він не розглядав кандидатуру щоб когось відправити першим. Завжди брав на себе всю відповідальність, і йшов першим на завдання, у бій. Жодне з поранень які він отримав його не зламало. Це був справжній професіонал своєї справи. Він ніколи не піддавався емоціям, завжди зберігав холодний розум. Ніколи і нікого він би не залишив у біді, і він завжди старався допомогти людям. Без жодної користі, просто брав і робив. Крім війни, він був людиною честі. Це чоловік, який завжди відповідав за свої слова та вчинки, завжди дотримував своє слово.
Юрек був надзвичайно справедливим, сміливим, благородним воїном та людиною. Про нього можна складати легенди…
Побратими зібрали 25 000 підписів на підтримку нагородження Володимира .
Справа за поданням Головного управління розвідки МО на Міністерство оборони України та Офіс Президента України.
Військовослужбовць Міжнародного легіону при ГУР МО України військової частини А3449 капітан Юрочек Володимир заслуговує найвищу нагороду держави.
Оксана Корчинська
Джерело: Фейсбук-сторінка Оксани Корчинської.
Фото ілюстративне, з відкритих джерел.
Від редакції “Українського репортера”.
Про звитягу, жертовність та героїзм капітана Володимира Юрочека йдеться у документальній книжці журналістів Світлани та Леоніда Фросевичів “27 днів між життям і смертю. Воєнні злочини російських окупантів у селі Ягідному”. Книга побачила світ восени 2025 року.
Українським воїнам-захисникам присвячено розділ книжки “Вклонімося усім визволителям Ягідного”. Ось ця глава:
«Коли настане перемога, я приїду на залізничний вокзал у Києві й особисто буду з квітами зустрічати кожного воїна, який повертатиметься з фронту». Так каже щира українка, патріотка, яка щодня молиться за героїв, що боронять країну від російських супостатів.
Таких людей зі святковими букетами у День Перемоги буде дуже багато – весь вокзал, усі потяги у квітах. Бо наша шана – безмежна, вдячність – одвічна. Ми не тільки радітимемо, а й сумуватимемо, згадуючи тих, хто поліг на полі бою. Вони назавжди у пам’яті народу.
Розмовляючи з мешканцями Ягідного, ми постійно чули від них слова подяки воїнам за звільнення від лиховісної рашистської орди. Жорстокі бої на цих теренах разом з іншими підрозділами вів і 15-й батальйон 58-ої Окремої мотопіхотної бригади імені гетьмана Івана Виговського, яким командував майор Богдан Гарнага. Він зі своїми побратимами наприкінці березня 2022-го увійшов у села Ягідне, Золотинка…
Це була жахлива картина: розстріляне ворогами Ягідне, вбиті люди на сільських вулицях, подвір’ях, обабіч автодороги на Київ. Біля школи стояв великий гурт людей, що тільки-но вийшли з підвалу: знесилені, змарнілі, згорьовані… Зате скільки радості було в очах кожного: нарешті закінчився цей концтабір, село тепер вільне. Вони тепло обіймали бійців, дякували. І крізь хвилі радості пробивалися уривчасті спогади про щойно пережите пекло – вголос, із гнівом до московитської погані. Слова нещодавніх заручників дуже вразили воїнів, які на війні вже бачили все. Комбат Богдан Гарнага, комбриг Дмитро Кащенко, офіцери і солдати були шоковані від почутого й побаченого у шкільному підвалі. Навіть не могли знімати перші години визволення на відеокамеру – так було боляче.
Хто ж він, Богдан Гарнага з позивним «Бахмат»? Кадровий військовий. Офіцер новітньої доби, за плечима якого Національна академія Сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного. У Збройних Силах уже добрий десяток років. Підполковник, сьогодні командує 9-ою Окремою бригадою безпілотних систем, нагороджений орденами Богдана Хмельницького II та III ступеня.
Ще у червні 2014-го молодий лейтенант Гарнага, щойно завершивши навчання в академії, вирушив на схід, де московія розкручувала вихор війни.
А скільки після цього пройдено фронтових доріг?! Не полічити тих вогненних кілометрів. Такі воїни, як Гарнага, відчайдушно билися за кожне місто, за кожне село.
Читаючи біографію офіцера, ловиш себе на думці: якою ж багатою є наша земля на таких молодих і відважних… Згадалися слова бригадного генерала, Героя України Олександра Трепака (позивний «Редут»), який командував обороною Донецького аеропорту: «Україні надзвичайно важливо готувати саме воїнів. Мотивованих і надійних. Тобто тих, хто постійно і самовіддано опановує військове мистецтво перемагати ворога, хто прагне стати справді успішним і незламним, відчувати, що у твоїх жилах тече козацька кров. І це буде нація воїнів…».
Який глибинний зміст цієї фрази, і яку потужну патріотичну сутність закладено в ній. І ця сутність незламності, проходячи крізь століття, із сивої давнини, певно, якимсь незбагненним чином передалася нашим героїчним воїнам.
Широкомасштабне російське вторгнення застало Богдана Гарнагу на Сумщині. Билися за Конотоп. Відходили з боями на інші ділянки фронту, максимально знищуючи рашистську орду, яка сунула, здавалося, незліченними колонами.
А потім були гарячі рубежі на Чернігівщині. Тодішній командир 58-ої бригади, Герой України, полковник Дмитро Кащенко розповідав у пресі, як неймовірно важко було воїнам стримувати російську озброєну нечисть, що кидала на наших хлопців танки, атакувала з повітря, шматувала гарматами. Точилися бої і біля сіл Ягідне, Скорінець, Красне, Золотинка, Ладинка. Назви цих сіл завжди пам’ятатимуть бійці з підрозділу Богдана Гарнаги. Тут шалено товклася війна. А крові ж української скільки пролито!
З великою шаною згадуємо тих, хто віддав своє життя заради вільної країни, заради порятунку інших.
Богдан Гарнага розповів нам, що 1 квітня 2022-го біля Золотинки на ворожій міні підірвався командир мінометної батареї 15-го батальйону 58-ої бригади капітан Ковальчук Євген Володимирович (позивний «Артист»). Він – із Сумщини, у вересні йому мало б виповнитися 30. Нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня.
«Трагедія сталася біля села Золотинка, – говорить наш співрозмовник. – Коли ми були у Ягідному, місцевий мешканець попросив капітана Ковальчука поїхати у Золотинку і забрати сім’ю з двома дітками. Раніше, коли підрозділ увійшов до Золотинки, Євген бачив цю родину і пообіцяв, що вивезе усіх у безпечне місце. Отож згодом разом із місцевим і помчав туди, через поле. Машина натрапила на міну. Обоє, на жаль, загинули. А перед цим, за кілька годин, на автошляху біля Ягідного підірвався мій водій на джипі – солдат Максименко Максим Леонідович».
Втрати… Дуже болючі. Усі ці герої, відважні полеглі лицарі, і досі з ним, з офіцером Богданом Гарнагою. У пам’яті, у найглибших куточках серця…
13 квітня того ж року в селі Скорінець, розташованому за 15 кілометрів від Ягідного, на полі бою поліг командир розвідувальної роти, молодший сержант М’якушенко Андрій Миколайович. Нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно).
Ніби ось поруч і капітан Юрочек Володимир Михайлович (позивний «Юрек»). Загинув 15 березня 2024-го. Упродовж десяти років захищав Україну. Його було поранено 11 разів! І після чергового шпиталю Юрочек вже був на передовій. Служив у полку «Азов», «Правому секторі», Силах спеціальних операцій, Українській добровольчій армії, Міжнародному легіоні при Головному управлінні розвідки Міністерства оборони України. В грудні 2021-го звільнився за станом здоров’я, після дев’ятого поранення. Однак після 24 лютого 2022 року знову був серед бойових побратимів, в обороні Києва.
Процитуємо петицію родини полеглого, зареєстровану на сайті глави держави, з проханням присвоїти капітану Юрочеку звання Героя України (посмертно):
«Юрочек Володимир Михайлович воював на Харківському, Чернігівському, Сумському, Луганському та Донецькому напрямах, обороняв Бахмут, брав участь у численних спецопераціях у зонах бойових дій, у ворожому тилу. З 24 по 28 лютого 2022 року спільно з підрозділом ГУР МО України захищав Ірпінь. У березні 2022 року після прориву противника в напрямі Ягідне – Шестовиця Чернігівської області проводив контрдиверсійні дії в тилу противника.
Замінував основний шлях логістичного забезпечення Ягідне – Лукашівка та Шестовиця – Ягідне, відтак було знищено п’ять одиниць ворожої техніки.
У березні 2022 року після захоплення росіянами села Лукашівка Чернігівської області Юрочек отримав завдання вивести сімох поранених бійців із зони ризику. Наказ було успішно виконано. Окрім цього, знищено командно-спостережний пункт, захоплено документи, схеми, радіостанції та зброю…
Березень 2022 року: Володимир Юрочек разом із бійцями відбивав штурм села Скорінець. З гранатомета знищив ворожий бронетранспортер та врятував командира роти, який отримав тяжке поранення. Згодом спільно з воїнами 15-го та 16-го мотопіхотних батальйонів 58-ої бригади діяв у тилу противника в напрямі сіл Скорінець та Ягідне, а потім – в районі Ладинки та Золотинки, виявляючи артилерійські позиції окупантів.
15 березня 2024 року під час виконання бойового завдання в районі Лукашівки на Сумщині, рятуючи побратимів, під час мінометного обстрілу капітан Юрочек Володимир Михайлович загинув.
Він був янголом на землі, найкращою людиною, сином, братом, чоловіком, командиром та товаришем, еталоном справжньої людини.
Побратими вважали «Юрека» лідером на цій війні. Завжди брав на себе всю відповідальність і першим йшов на завдання, у бій. Жодне з поранень, які він отримав, його не зламало. Це був справжній професіонал своєї справи…».
За цю петицію зібрано 25 тисяч 496 голосів із 25 тисяч необхідних.
Низько вклоняємося усім полеглим героям. Честь і шана. Справді, війна забирає цвіт нації. Процитуємо поета, колишнього воїна-добровольця з Прикарпаття Романа Дронюка:
«… А хлопці падають, підкошені в бою.
Хто заплете тобі, Вкраїно, коси?
Хто витре зболену сльозу?»
Ми часто чуємо і також кажемо: герої не вмирають! Але ж як хочеться, щоб вони були серед нас… Реальність – жорстока.
Приходьмо до Алей героїв. Божечку ти наш, скільки ж тут світлин мужніх синів і доньок великого і непереможного українського народу! Помолімося стиха, запалімо свічечку пам’яті.
