10 квітня поляки, українці, білоруси, люди доброї волі запалять свічки, лампадки і відправлять молебень за упокій душ польських військовополонених, безвинно убієнних 80 років тому комуністичним тоталітарним режимом Сталіна та схилять голови у хвилині скорботного мовчання з нагоди 10-ї річниці так званої «Смоленської трагедії» – терористичного акту, вчиненого фашистським режимом Путіна проти польського президентського літака Ту-154.
На борту лайнера були президент Польщі Лех Качинський, його дружина пані Марія Качинська, а також військова, політична і духовна еліти Польщі. Всі вони (96 осіб разом з екіпажом) загинули. Ту-154 виконував рейс Варшава – Смоленськ, який Путіним був приречений на смерть…
«Український репортер» свого часу публікував окремі результати розслідування обставин авіакатастрофи польського літака Ту-154 під Смоленськом 10 квітня 2010 року, яке проводив генерал СБУ Григорій Омельченко:
Сьогодні ми починаємо публікацію повного звіту розслідування обставин авіакатастрофи під Смоленськом, яка нерозривно пов’язана з подіями 80-річної давнини у цьому ж районі.
«КАТИНЬ-1»– ЗЛОЧИН СРСР
Розстріл польських полонених весною 1940 року органами НКВС СРСР на чолі з Лаврентієм Берією, за колективним дорученням Політбюро ЦК ВКП (б) і секретаря ЦК Йосипа Сталіна, увійшов в історію під назвами «Катинська трагедія», «Катинська справа», «Катинський розстріл», «Катинський злочин», «Проблема Катині». Цей термін є збірним, ним позначаються всі місця вбивств 21 857 поляків, які утримувались у таборах і в’язницях НКВС.
Польські військовики, взяті у полон Червоною армією у вересні 1939 року.
5 березня 1940 року народний комісар внутрішніх справ СРСР Берія звернувся до Сталіна з доповідною запискою (на 4-х аркушах, №794/б під грифом цілком таємно), у якій було зазначено, що в таборах для військовополонених знаходиться 14 736 польських військових і 10 685 поляків утримуються у в’язницях (див. фото):
«Виходячи з того, що всі поляки є закоренілими, невиправними ворогами радянської влади» (саме так зазначено в доповідній), Берія подав пропозицію Сталіну ЗАПРОПОНУВАТИ НКВС СРСР справи польських військовополонених і арештованих поляків «розглянути в особливому порядку, без пред’явлення звинувачення, без виклику і допиту, без складання обвинувального висновку і постанови про закінчення слідства, з застосуванням до них вищої міри покарання – РОЗСТРІЛУ».
Того ж дня Політбюро ЦК ВКП (б) у складі Ворошилова, Молотова, Мікояна, Калініна і Кагановича на чолі з секретарем ЦК Сталіним своїм рішенням (протокол №13, питання НКВС СРСР №144) повністю задовольнило ПРОПОЗИЦІЇ Берії і ЗАПРОПОНУВАЛО НКВС СРСР (лист тов. Берії за №1118/144 від 5 березня 1940 року) РОЗСТРІЛЯТИ польських військовополонених, які утримувалися у таборах і поляків, які знаходилися у в’язницях (див. фото):
Символом і сакральним місцем страшної трагедії для польської нації стало маленьке село Катинь на Смоленщині, де вперше у квітні 1943 року німці разом із представниками Міжнародного Комітету Червоного Хреста виявили масове поховання польських офіцерів, розстріляних кривавими катами НКВС СРСР (див.фото).
Ексгумація жертв сталінського режиму біля с. Катинь, квітень 1943 рік.
Впродовж наступних 47 років село Катинь залишалося єдиним достовірно відомим місцем поховання жертв сталінського режиму.
Керівники СРСР до кінця 1990 року категорично заперечували причетність НКВС та керівництва тодішнього Політбюро ЦК ВКП(б) на чолі зі Сталіним до розстрілів польських військовополонених і звинувачували у цих вбивствах нацистську Німеччину. Лише під тиском політичних змін президент СРСР Михайло Горбачов, а згодом і президент РФ Борис Єльцин визнали цей факт і розсекретили частину документів.
Заперечення СРСР таємного протоколу
Зауважу, що політичне керівництво СРСР і його пропаганда понад 40 років після Нюрнберзького процесу продовжували категорично ЗАПЕРЕЧУВАТИ також факт підписання ТАЄМНОГО ДОДАТКОВОГО ПРОТОКОЛУ (див. фото) до Договору про ненапад між Радянським Союзом і Німеччиною, відомого як пакт Молотова – Ріббентропа, підписаного ними в присутності Сталіна, посла Німеччини Вернера фон дер Шуленбурга та інших офіційних осіб о другій годині ночі 24 серпня 1939 року в Москві (офіційною датою підписання Договору про ненапад вважається 23 серпня).
Зверніть увагу на курйозність ситуації з пактом Молотова – Ріббентропа, яка полягала в факті підписання стандартного договору про «ненапад»терміном на 10 років між двома державами, які на момент підписання не мали спільного кордону.
Наступного дня після ратифікації Верховною Радою СРСР договору про ненапад, Німеччина 1 вересня 1939 року розпочала війну проти Польщі.
17 вересня Сталін, порушивши Договір про ненапад між Польщею та Радянським Союзом (підписаний 25 липня 1932 року в Москві), розпочав збройну агресію проти Польщі, окупувавши значну частину її території.
18 вересня німецький і радянський уряди затвердили спільне комюніке щодо дій і мети застосування військ Вермахту і Червоної Армії у Польщі. Сталін виконував угоди, підписані з Гітлером про поділ Польщі і знищення її як незалежної держави.
Окрім того, з боку Сталіна це було також помстою полякам за розгром Червоної Армії у битві під Варшавою у серпні 1920 році, яка увійшла в історію під назвою «Диво на Віслі». У цій битві радянська сторона втратила 25 тис. червоноармійців, 60 тис. потрапило до польського полону, 45 тис. було інтерновано німецькою владою у Східній Пруссії, ще декілька тисяч бійців пропали безвісти.
Надійними і вірними союзниками польських військ у цій битві виступили українські військові з’єднання УНР в кількості 20 тисяч вояків, які продемонстрували безліч прикладів героїзму та жертовності у боротьбі з більшовицькою Росією.
У квітні 2010 року Путін під час відвідування з прем’єр-міністром Польщі Дональдом Туском меморіалу в Катині висловив думку, що «Сталін розстріляв польських військовополонених з почуття помсти», оскільки «відчував свою особисту провину за трагедію, пов’язану з радянсько-польським конфліктом 20-х років».
Парламентська асамблея ОБСЄ 3 липня 2009 року прийняла резолюцію, в якій 23 серпня названо «Загальноєвропейським Днем пам’яті жертв сталінізму та нацизму в ім’я збереження пам’яті жертв масових страт і депортацій».
Про існування таємного протоколу свідчив на Нюрнберзькому трибуналі сам його автор і підписант – Ріббентроп (засуджений до страти через повішення) і його захисник Гесс Зайдль, який пред’явив суду фотокопію цього протоколу.
Лише під тиском Заходу і, в першу чергу Польщі, 24 грудня 1989 року другий З’їзд народних депутатів СРСР прийняв резолюцію, якою визнав факт підписання таємного протоколу, засудив його, але не розглядав наслідків пакту Молотова-Ріббентропа і таємного протоколу до нього.
Таємний додатковий протокол визначав сфери взаємних інтересів обох держав у Східній і Північній Європі, поділ Польщі між ними при очікуваному в ті дні нападі Німеччини на Польщу та надав можливість захоплення Радянським Союзом колишніх територій Російської імперії, а також територій, що ніколи їй не належали.
Поділ Польщі з уточненими кордонами між Німеччиною і Радянським Союзом після її окупації військами цих країни був встановлений Договором про дружбу та кордон між СРСР та Німеччиною, підписаного Молотовим і Ріббентропом 28 вересня 1939 року в Москві з декількома таємними додатками до нього (так званий «Другий пакт Молотова-Ріббентропа).
Після підписання Договору про дружбу Сталін і Ріббентроп були в гарному настрої, вели теплі розмови, проголошували тости, а потім, на пропозицію Сталіна, поставили на мапі Польщі свої підписи і дату 28.09.1939 р., символічно закріпивши ліквідацію Польщі як незалежної держави (див. фото):
Карта Польщі з автографами Сталіна і Ріббентропа (нижній підпис) і написана ним дата «28/ІХ/39».
Відкриття меморіалу «Катинь»
28 липня 2000 року у присутності тодішніх прем’єр-міністра Польщі Єжи Бузика і віце-прем’єр-міністра Росії Віктора Христенка в лісі біля села Катинь відкрили Меморіальний комплекс «Катинь» як Міжнародний меморіал жертв політичних репресій.
Того ж року були відкриті польсько-український (17 червня в Харкові) та ще один польсько-російський (2 вересня в Мєднєво) меморіальні комплекси. На території Катинського меморіалу є військовий цвинтар, де поховано 4421 польських офіцерів (із них 2730 ідентифіковано) — ув’язнених Козельського табору, розстріляних катами НКВС весною 1940 року.
Польський меморіал в Катинському лісі, плити з прізвищами розстріляних польських офіцерів.
Перший візит Леха Качинського як президента Польщі до Росії відбувся саме на військовий цвинтар у Катині 18 вересня 2007 року на 68-му річницю нападу Радянського Союзу на Польщу 17 вересня 1939 року. Тоді Качинського не зустрічав ні президент Росії Путін, ні інші політичні лідери країни. У своїй промові на військовому цвинтарі Лех Качинський наголосив, що «люди, які живуть у Росії сьогодні, не несуть відповідальності за злочини Сталіна, але Москва має визнати цей злочин геноцидом та покарати ще живих працівників НКВС, які розстрілювали військовополонених, і виплатити рідним загиблих компенсації».
Після катастрофи літака Ту-154, у якій загинули 96 осіб польської делегації на чолі з президентом Польщі Лехом Качинським, що летіла в Смоленськ для вшанування 70-ї річниці розстрілу польських офіцерів, з’явилися терміни «Катинь-1» і «Катинь-2».
Сьогодні «Катинь-1» — це воєнний злочин колишнього СРСР, а «Катинь-2» — злочин РФ, правонаступниці Радянського Союзу. Обидва злочини досі залишаються без покарання.
Спокута не для Кремля
Президент Польщі Лех Качинський, виступаючи 1 вересня 2009 року у Гданську на церемонії до 70-річчя початку Другої світової війни, у присутності Путіна, заявив: «Тоді, 17 вересня 1939 року Польща отримала удар ножем у спину, удар від більшовицької Росії, яка виконувала свої союзницькі зобов’язання згідно з пактом Молотова—Ріббентропа. Польські солдати гідно чинили опір нацистським агресорам. Але того дня Польща, у якої ще були сили захищатись, була знищена більшовицькими військами, які почали наступ зі Сходу. Це не Польща повинна відпрацьовувати урок спокути. Для цього у нас немає жодних причин. Причини є у інших, які сприяли початку Другої світової війни».
Через десять років – 21 вересня 2019 року Європейський парламент визнав правоту президента Польщі Качинського (якого уже 9 років як не було в живих) і прийняв резолюцію, в якій наголосив:
«Друга світова війна, сама руйнівна в історії Європи, стала безпосереднім наслідком трагічно відомого нацистського і радянського Договору про ненапад від 23 серпня 1939 року, також відомого як пакт Молотова – Ріббентропа, і його таємних протоколів, згідно з якими два тоталітарні режими, маючи на меті завоювати світ, ділили Європу на дві зони впливу».
Брест. 22 вересня 1939 року. Спільний парад радянських і німецьких військ після захоплення і розподілу Польщі між СРСР і Німеччиною. На трибуні — німецький генерал Хайнц Гудеріан і радянський комбриг Семен Кривошеїн, які приймали парад військ країн агресорів-загарбників.
Через три місяці після спільного параду в Бресті Гітлер і Сталін обмінялися дружніми поздоровленнями, які були надруковані в центральній газеті Радянського Союзу «Правда» за 23 і 25 грудня 1939 року (див. фото):
Я був присутній у Гданську на заходах, приурочених до 70-річниці початку Другої світової війни, у складі делегації ПАРЄ. Слухаючи, затамувавши подих, виступ Качинського, я бачив перекошене люттю і ненавистю обличчя Путіна від гірких, але правдивих слів польського президента. Один із членів ПАРЄ, з Литви, який був поруч, сказав: «Путін йому цього ніколи не пробачить…». Його слова виявилися пророчими.
Соцопитування, проведені напередодні GfK Polonia і польською газетою «Rzeczpospolita», показали, що 76% поляків хотіли б почути вибачення від Путіна за напад СРСР на Польщу. Однак він цього не зробив.
Провідні історики Російської академії наук (Борис Топорнін, Олександр Яковлєв, Інесса Яжборовська та інші) визнали, на відміну від Путіна, що СРСР, який напав на Польщу, є «співучасником агресії» у Другій світовій війні. На думку істориків, саме тоді Сталін переконав Гітлера «стерти Польщу з карти Європи».
«Вибачтесь за напад на Польщу, за геноцид в Катині, за вбивство наших героїв, за виселення поляків до Сибіру», — закликали Путіна польські ЗМІ.
Член Палати общин англійського парламенту, ексміністр у справах Європи Деніс Макшейн у своїй статті «В політиці, як і в житті, просити прощення часто буває всього найважче» запитав: чи вибачиться Путін на заходах в Гданську за розстріл поляків у Катині — «перше масове вбивство за період Другої світової війни»?
«Швидше за все, Путін не принесе вибачення за цей злочин Росії проти людяності»,- написав Деніс Макшейн (“The independent”, 1 вересня 2009 року).
Канцлер ФРН Ангела Меркель, виступаючи на церемонії 1 вересня 2009 року, визнала відповідальність Німеччини і її союзників (СРСР напав на Польщу без оголошення війни 17 вересня 1939 року. — Авт.) за розв’язання Другої світової війни: «70 років тому німецьким нападом на Польщу почалась трагічна глава в історії Європи. Усвідомлюючи свою особливу відповідальність, Німеччина надала допомогу Польщі, іншим країнам Центральної і Східної Європи на їх шляху в Європейський Союз і НАТО. Між Польщею і ФРН розширюється тісна довірлива співпраця».
Того ж дня Лех Качинський порівняв із Голокостом масові розстріли поляків у Катині: «Євреї гинули тому, що вони були євреями, польські офіцери — тому що вони були польськими офіцерами. Катинський злочин не можна називати інакше, ніж геноцид».
Зауважу, що, відповідно до тодішніх соцопитувань, 61% поляків висловився за визнання масового вбивства польських офіцерів геноцидом, 34% вважали, що це воєнний злочин і лише 5% опитаних не мали власної точки зору щодо цієї трагедії.
Путін, очі якого були налиті злістю, у своєму виступі закликав «не ділити історію на чорне і біле, а причини початку Другої світової війни залишити з’ясовувати фахівцям» і промовчав, що в результаті пакту Молотова — Ріббентропа була знищена польська республіка і відновлена частина Російської імперії. Тему розстрілу польських полонених каральними органами НКВС СРСР (колишніх своїх колег) Путін навіть не згадав.
Єльцин не бажав справедливості
13 липня 1994 року керівник слідчої групи Головної військової прокуратури СРСР А. Яблоков виніс постанову про закриття кримінальної справи на підставі пункту 8 ст.5 КПК РРФСР (за смертю винних). У постанові були вказані прізвища вищого партійного політичного керівництва СРСР: секретар ЦК ВКП (б) Сталін, члени політбюро ЦК ВКП(б) — Молотов, Мікоян, Ворошилов, Калінін, Каганович, керівники НКВС СРСР — Берія, Меркулов, Кобулов, Баштанов та велика група посадових осіб НКВС нижчого рівня, а також безпосередні виконавці розстрілів польських полонених, які слідством були встановлені винними у скоєнні злочинів, передбачених пунктами «а», «b», «с» ст. 6 Статуту Міжнародного військового трибуналу в Нюрнберзі, а саме — злочини проти людства, воєнні злочини, злочини проти людяності.
Зазначу, що саме така кваліфікація «Катинської справи» була дана в 1945-1946 роках Радянським Союзом, коли Сталін хотів покласти вину за розстріл поляків на нацистів, при внесенні цієї справи на розгляд Міжнародного військового трибуналу в Нюрнберзі. Проте трибунал відхилив вимоги Сталіна, добре знаючи, що поляки були розстріляні за його наказом катами НКВС.
У постанові про закриття кримінальної справи, окрім політичного керівництва Радянського Союзу і керівників НКВС СРСР, винних у розстрілах польських полонених, зазначено понад сто прізвищ працівників НКВС, які безпосередньо виконували рішення політбюро ЦК ВКП(б) і наказ Берії про розстріл поляків.
За твердженням полковника юстиції Анатолія Яблокова, контингент розстрільної команди (так звана «спецгрупа») складався зі 125 працівників НКВС, разом із водіями і машиністками-секретаршами, які нерідко брали участь у розстрілах.
Після розстрілу поляків всі виконавці злочинного наказу – від рядового ката до вищого політичного керівництва країни і НКВСза виконання «особливо важливого завдання» були нагороджені орденами і медалями або заохочені грошовими преміями наказом під грифом «цілком таємно», №001385 від 26 жовтня 1940 року.
Назву прізвища деяких із них, які були начальниками органів НКВС різного рівня: Магго, Надарая, Ємельянов, Мільштейн, Сінєгуб, Кривенко, Сухарєв, Павлов, Рубанов, Карцев…
НКВС і ГЕСТАПО – «БРАТИ ПО КРОВІ»
Працівники НКВС розстрілювали польських полонених за нацистською технологією — «один постріл у потилицю». Поляків, як правило, розстрілювали німецькими пістолетами «Вальтер», оскільки радянські «ТТ» не витримували занадто підвищеного навантаження, перегрівались і виходили з ладу. Пістолети були доставлені в Москву з Німеччини в 1939-1940 роках, на підставі Генеральної угоди про співробітництво, взаємодопомогу, спільну діяльність між НКВС СРСР і ГЕСТАПО нацистської Німеччини, підписаної в Москві 11 листопада 1938 року Л. Берією і Г. Мюллером (див. фото):
П’ята сторінка Генеральної угоди з підписами Берії і Мюллера.
Угода була затверджена Політбюро ЦК ВКП (б) і підписана секретарем ЦК Сталіним 20 грудня того ж року.
Цією Угодою сталінське НКВС і гітлерівське ГЕСТАПО, скріпивши своє «співробітництво, взаємодопомогу і спільну діяльність» людською кров’ю, стали «БРАТАМИ ПО КРОВІ».
Ті, хто читає ці рядки, наберіться терпіння і мужності додивитися до кінця 30-ти хвилинний документальний фільм «НКВД-ГЕСТАПО – братья по крови»:
«Я бачив перед собою ката!»
Одним із керівників масових розстрілів польських офіцерів в Осташковському таборі був комендант НКВС СРСР Блохін Василь Михайлович (вийшов на пенсію у званні генерал-майора і згодом застрелився), який особисто розстріляв майже 700 польських офіцерів. За це він був нагороджений орденом Червоного прапору.
За даними істориків і колишніх працівників НКВС, Блохін за свою криваву кар’єру розстріляв не менш 20 тисяч людей і був «рекордсменом серед катів».
Допитаний неодноразово у 1991-1992 рр. Головною військовою прокуратурою СРСР колишній начальник УНКВС СРСР у Калінінській області Токарєв Д. С. показав, що поляків розстрілювали німецькими пістолетами «Вальтер», валізи з якими особисто привіз із Москви генерал Василь Блохін. Він кожного дня видавав «вальтери» тим, хто виконував вироки «трійки», керував розстрілами і особисто, як «стахановець», розстрілював польських офіцерів. Після розстрілів «вальтери» повертали Блохіну.
Токарєв свідчив, що перед кожним розстрілом Блохін одягав пошитий на замовлення шкіряний коричневий одяг: картуз, довгий до самого полу широкий фартух, рукавиці з крагами вище ліктів, щоб не забризкати одяг кров’ю. «На мене це справило величезне враження. Я побачив перед собою ката! За першу ніч за особистої участі Блохіна було розстріляно 343 польських офіцерів. Уранці Блохін наказав більше 250 поляків на розстріл за один раз не привозити»,- зазначив Токарєв.
Були випадки, коли поранених польських офіцерів бійці НКВС добивали багнетами своїх гвинтівок, що підтверджено медичними експертами. Після розстрілу поляків у Москву було відправлено телеграми такого змісту: «Операція з розвантаження таборів завершена»,- засвідчив Токарєв.
Так кати НКВС розстрілювали польських офіцерів німецькими «вальтерами».
Аналогічні свідчення дали слідчим прокуратури й інші колишні енкаведисти, які брали участь у розстрілах, і на час досудового слідства були ще живі.
Доля багатьох катів була невтішною: хтось, не витримавши психологічних навантажень, захворів на різні психічні хвороби і навіть збожеволiв, багато спилися й стали хронічними алкоголіками або покінчили своє життя самогубством, або загинули при загадкових обставинах. Десятки були репресовані й розстріляні своїми ж «товаришами» з розстрільної команди. Кати вищого рангу — Берія, Кобулов, Меркулов, Мільштейн та інші організатори і керівники «Катинського розстрілу» після смерті Сталіна самі були розстріляні з тих самих німецьких пістолетів «Вальтер». Лише одиниці з них померли своєю смертю…
Під грифом «цілком таємно»
За період (листопад 1939 — червень 1941 рр.) більшовицькою владою Радянського Союзу здійснено чотири етапи депортацій поляків. Згідно з даними польських дослідників, у віддалені регіони СРСР загалом було вислано понад 1 млн. поляків. Серед полонених поляків були такі відомі в майбутньому політичні діячі, як президент Польщі Войцех Ярузельський, прем’єр-міністр Ізраїлю Менахем Бегін, генерал Владислав Андерс та інші.
У цілком таємній доповідній №Н-632-ІІІ від 3 березня 1959 року за підписом голови КДБ СРСР Олександра Шелепіна (написаної ним власноручно на 3-х аркушах – див. фото) на ім’я першого секретаря ЦК КПРС Микити Хрущова вказані дані кількості розстріляних у квітні-травні 1940 року польських військовополонених: 21 857 поляків, із них у Катині — 4 421 (офіцерів), у Старобільському таборі (біля Харкова) — 3 820, Осташковському (Калінінська — нині Тверська область) — 6 311, в інших таборах і в’язницях Західної України і Західної Білорусії — 7 305 осіб.
Ці цифри були підтверджені і ексгумацією тіл загиблих, проведеною у 1943 році та на початку 1990 років у деяких місцях масових розстрілів поляків. Встановлено імена 17 987 жертв «катинського злочину», а 3 870 жертв (ув’язнені тюрем Білоруської РСР) залишаються безіменними. Місця поховання достовірно відомо тільки для 14 552 розстріляних польських військовополонених.
Польський історик Юрій Гжибовський стверджує, що «у березні та серпні 1939 року, коли в Польщі провели мобілізацію, в Польське військо мобілізували 100 тисяч, а деякі дослідники говорять навіть 150 тисяч солдатів української національності. Другу світову війну вони зустріли на полях битв із німецькими та радянськими окупантами. Українські солдати були другою за чисельністю національною групою у польській армії, яка захищала Польщу від нападу з двох боків – з боку гітлерівської Німеччини та сталінського СРСР».
Історик стверджує: «У лютому 1940 року в трьох спецтаборахНКВС в Осташкові, Козельському та Старобільську перебувало кілька десятків офіцерів війська Польського, які в карточці полоненого вказали свою національність – українець. Всі вони розстріляні. Можливо, їх було більше, та ця тема поки що не до кінця вивчена». Наприклад, вкатинському списку є офіцери українського походження, варто згадати хоча б священника, капелана, майора Польського війська Миколу Ількова, який був душпастирем солдатів греко-католиків. Таких прикладів було багато»,- зазначив Гжибовський.
«За нашу і вашу Свободу!»
Дорогі українці і поляки, подивіться відеозвернення польської і української молоді «Полум’я Братерства»! Молодь нагадує нам урок історії сторічної давнини (битва під Варшавою у серні 1920 року з Червоною Армією більшовицької Росії): запорукою ПЕРЕМОГИ у боротьбі з споконвічним ворогом – Російською імперією за нашу і вашуСВОБОДУ була ЄДНІСТЬ і ДРУЖБА українського і польського народів!
Сьогодні на східному фронті сотні українців – громадян України польського походження захищають Україну від російської агресії, десятки з них загинули, отримали поранення, стали інвалідами. На зустрічах я не раз чув від них: «Ми воюємо за нашу рідну неньку Україну і за нашу Польщу!» І звучало польське гасло:«Zawolnośćwaszą i nasza!»– «За вашу і нашу Свободу!».
За різними даними ЗМІ, на війні проти російських збройних формувань та їх найманців-бойовиків на Донбасі воюють (воювали) добровольці з Білорусії, Польщі, Грузії, Хорватії, Словенії, Чехії, Канади,США, Франції, Швеції, Норвегії, Фінляндії, Італії, Іспанії, країн Балтії і навіть самої Росії. Переважна більшість з них усвідомлюють – якщо не зупинити імперський тероризм Путіна в Україні, то «мотолори», «гіркіни», «гіві» прийдуть до них додому з «русскім міром».
Наприклад, у батальйоні «Азов» наприкінці 2014 року, за даними ЗМІ, була майже дюжина іноземних добровольців, які присягнули Україні. Зокрема, французький ветеран війни в Хорватії Гастон Бессон закликав інших слідувати їхньому прикладу. «Ті, хто хоче до нас приєднатись, повинні купити квиток за свої гроші. Перед тим, як відправитись на передову, вони мають пройти у Києві курс підготовки. Нам не потрібні фанатики, які люблять убивати, не потрібні наркомани та алкоголіки. Нам потрібні ІДЕАЛІСТИ, а не найманці, що працюють за гроші»,- наголосив доброволець Гастон.
Добровольці батальйону «Азов».
Польський волонтер на ім’я Томаш після повернення із зони АТО записав відеозвернення до автомийника з Ростова на прізвисько «Моторола», який став уособленням «ватного тероризму». Поляк наголошує: Донбас – це Україна та нагадує російським найманцям-бойовикам, що у Варшавській битві 1920 року поляки разом з українцями вже перемогли росіян та зможуть зробити це ще раз. Зауважу, що відео звернення Томаша сьогодні недоступно (заблоковано).
Відома українська поетеса Ганна Чубач (світла їй пам’ять) присвятила добровольцям ці рядки двома мовами – українською і польською:
На думку Росії, кати лише «перевищили владу»
16 липня 1994 року керівництво Головної військової прокуратури і Генеральної прокуратури РФ скасувало постанову А. Яблокова, якою вищезазначені посадові особи були встановлені винними у вчиненні злочинів проти людства, людяності та воєнних злочинах. Причина? В іншому випадку, Російська Федерація, відповідно до норм Міжнародного права, зобов’язана була б виплачувати рідним і родичам розстріляних поляків матеріальну компенсацію, а жертв — реабілітувати. А осіб, які брали участь у розстрілах поляків і були ще живі — потрібно було судити, незалежно від їхнього віку, оскільки вчинені ними злочини не мають строку давності притягнення до кримінальної відповідальності.
Але піти на цей історичний і юридично справедливий крок, політичне керівництво Росії, і в першу чергу президент Єльцин, не захотіли. Подальше розслідування було доручено іншому військовому прокурору.
21 вересня 2004 року Головна військова прокуратура РФ закрила кримінальну справу № 159 на підставі п. 4 ч. 1 ст. 24 КПК РФ (за смертю винних). Громадськість дізналась про це лише через півроку. 11 березня 2005 року тодішній головний військовий прокурор Савєнков А. Н. оголосив секретними не тільки більшість матеріалів розслідування, а й саму постанову про закриття «Катинської справи». Тим самим від суспільства був засекречений і персональний склад осіб, винних у розстрілі польських полонених, вказаних у постанові.
Та найголовніше — була змінена кваліфікація злочинів щодо осіб, винних у розстрілах польських полонених. Якщо в постанові Яблокова дії партійно-політичного керівництва СРСР на чолі зі Сталіним та посадових осіб НКВС СРСР були визнані злочинами проти людства, воєнними злочинами і злочинами проти людяності, то в постанові про закриття кримінально справи № 159 від 21.09. 2004 р., злочини, вчинені зазначеними особами, були кваліфіковані лише як перевищення влади посадовою особою, що мало тяжкі наслідки, передбачені Кримінальним кодексом РРФСР, який діяв у 1926—1958 роках.
Засекречення матеріалів кримінальної справи і перекваліфікація злочинів проти людства і людяності лише на злочин — перевищення влади, були здійснені за прямою вказівкою президента Росії Путіна.
Зміна кваліфікації злочину стала юридичною підставою для колишніх колег Путіна з НКВС—КДБ—ФСБ, які були ще живі, уникнути засудження до позбавлення волі з конфіскацією майна та позбавленням їх пенсій і кривавих нагород.
Упродовж 2005—2007 років Головна військова прокуратура і суди різних інстанцій Росії відмовили в розгляді поданих родичами розстріляних поляків заяв про реабілітацію як жертв політичних репресій переліку конкретних розстріляних польських військовополонених.
Захід знав, але мовчав
Спеціальна комісія Палати представників Конгресу США з питань Катині під головуванням Р. Дж. Меддена (1951—1952 рр.) на основі розсекречених матеріалів Держдепартаменту США зробила однозначний висновок: «СРСР винний у Катинському вбивстві польських військовополонених». Комісія прийняла рішення винести результати розслідування на публічне обговорення в ООН із метою створення Міжнародного трибуналу. Проте Білий дім не підтримав цю ініціативу, керуючись політичною доцільністю.
У 2012 році в США були оприлюднені більше тисячі секретних документів Катинського розстрілу, які засвідчили, що ще до завершення Другої світової війни керівництво США знало про причетність СРСР до розстрілу поляків у 1940 році, але «з міркувань стратегічного характеру» утаємничило цю інформацію.
22 жовтня 2011 року глава МЗС Росії Сергій Лавров заявив, що Росія готова розглянути можливість реабілітації жертв Катині. Тему вбивств сталінським режимом польських офіцерів Лавров назвав «трагічною».
Відомий російський телевізійний ведучий Володимир Познер так прокоментував заяву Лаврова: «Польські офіцери були взяті у полон не в результаті воєнної операції — їх просто захопили і за рекомендацією Берії, зі згоди Сталіна, вони були розстріляні. Тобто радянське керівництво вчинило абсолютно найтяжчий злочин». А тепер говоримо, що «ми готові розглянути питання про їх реабілітацію». Це звучить дуже дивно. «Можливо, не чекаючи рішення Страсбурзького суду, треба було давно реабілітувати польських офіцерів, як ні в чому не винних людей. А заодно визнати тих (на чолі із Сталіним), хто наказав їх розстріляти, злочинцями. Взагалі немає меж лицемірству, немає совісті».
Європейський Суд з прав людини 16 квітня 2012 року і 21 жовтня 2013 року своїми рішеннями визнав, що «масове вбивство польських військових полонених, вчинене радянською таємною поліцією НКВС, є ВОЄННИМ ЗЛОЧИНОМ відповідно до Гаазької конвенції 1907 року і Женевської конвенції 1929 року та за змістом ст. 6 (б) Нюрнберзького статуту від 8 серпня 1945 року».
Конвенція ООН «Про незастосування строку давності до воєнних злочинів і злочинів проти людяності» від 26 листопада 1968 року встановила, що ніякі строки даності не застосовуються за вчинення воєнних злочинів, незалежно від часу їх скоєння. Європейський Суд також констатував факт намагання СРСР на Нюрнберзькому процесі безпідставно звинуватити у вчиненні цього злочину провідних нацистів Німеччини.
Висновок: Російська Федерація як правонаступник і правопродовжувач колишнього СРСР, відповідно до міжнародного права, несе цивільно-правову (матеріальну) і політичну відповідальність за вчинення воєнного злочину — масові вбивства польських військовополонених і польської інтелігенції у 1940 році та за насильницьку депортацію поляків у 1939—1940 роках, що має всі ознаки геноциду.
Цинічна Держдума РФ
26 листопада 2010 року (через сім місяців після катастрофи польського літака Ту-154) Державна Дума і Федеральні Збори Російської Федерації, при протидії з боку фракції КПРФ, прийняли заяву «Про Катинську трагедію і її жертви». У заяві, зокрема, відзначається: «Сімдесят років тому були розстріляні тисячі польських громадян, які утримувались у таборах для військовополонених НКВС СРСР і у в’язницях західних областей України і Білорусії. Масові знищення польських громадян на території СРСР під час Другої світової війни стали актом вседозволеності тоталітарної держави. Опубліковані матеріали, які багато років зберігались у секретних архівах, не лише розкривають масштаби цієї страшної трагедії, а й засвідчують, що Катинський злочин був вчинений за прямою вказівкою Сталіна та інших радянських керівників…».
У заяві немає ні слова вибачення перед польським народом з боку Росії як правонаступниці «тоталітарної держави», яка «масово знищувала польських громадян». «Масові знищення поляків» вищий законодавчий орган Росії не визнав ні актом геоциду, ні воєнним злочином, ні злочином проти людства і людяності, а лише визначив їх «актом вседозволеності» та «страшною трагедією». Безвинно розстріляні польські полонені (військові і цивільні) до цього часу Росією ні юридично, ні політично не реабілітовані. 21 857 розстріляних польських полонених у заяві віднесені всього лиш до «тисяч розстріляних».
В заяві особливо наголошено на тому, що «Катинь є трагічним місцем і для Росії», бо там «покояться тисячі радянських громадян, знищених сталінським режимом у 1936 — 1938 роках», а поруч «розташовані могили радянських військовополонених, розстріляних гітлерівськими катами». Складається враження, що нібито Польща в чомусь завинила перед Росією у розстрілах радянських громадян.
Така заява російських парламентаріїв є проявом вищого ступеню цинізму та аморальності Росії щодо пам’яті безвинно убієнних польських військовополонених і польської інтелігенції, їх рідних та всього польського народу.
Путінська Росія нездатна на покаяння
Під час візиту до Польщі в 2002 році стався дипломатичний інцидент. Президент РФ Володимир Путін відмовився від спільного з представниками Сейму покладання вінка до пам’ятника борцям польського опору. І тільки після скандалу в пресі, під кінець візиту, було вироблено персональне покладання «оберемка» квітів. І то без офіційної церемонії.
7 квітня 2010 року свій виступ на Катинському меморіалі Путін звів лише до того, що засудив тоталітаризм, від якого загинули поляки, але насамперед радянські люди. Путін не визнав цей злочин воєнним і не назвав конкретних імен, зокрема Сталіна і Берії. У його виступі звучав неприхований докір на адресу Леха Качинського за виступ у Гданську 1 вересня 2009 року: «…історія, яка написана ненавистю, не повинна інтерпретуватися в ім’я інтересів конкретних осіб і конкретних політичних груп».
Іноземні журналісти, які були присутні на катинських заходах, наголосили, що Путін не став схиляти голову на цвинтарі польських офіцерів і просити прощення перед польською делегацією на чолі з Туском, як це зробив свого часу у Варшаві канцлер Віллі Брандт.
Західні політичні експерти зауважують, що якби колишній офіцер КДБ СРСР Путін попросив прощення, то поляки б це оцінили високо і повірили б у щирість намірів російської Держдуми «відновити чесні імена поляків, які загинули в Катині та інших місцях, вияснити всі обставини трагедії», яка «від імені російського народу протягує руку дружби польському народу».
Голова правління Міжнародного історично-просвітницького і правозахисного товариства «Меморіал» Арсеній Рогінський, присутній на церемонії в Катині, зазначив тоді: «Мені б дуже хотілося почути від Путіна наступне: «Ми поновимо розслідування Катинського злочину, ми дамо правильну юридичну кваліфікацію, а не ту цинічну, яка дана, ми назвемо винних у цьому злочині — Сталіна і всіх інших, і, нарешті, ми реабілітуємо всіх цих невинно розстріляних людей згідно з російським законодавством».
Лише увечері, на спільній пресконференції з Туском, Путін на запитання, чому він не говорить про злочин Сталіна, відповів, що «пошуком винних повинна займатися прокуратура» і вказав на «відповідальність НКВС і Берії».
18 квітня 2010 року президент РФ Дмитро Медведєв під час церемонії поховання Леха Качинського і його дружини Марії у Кракові заявив: «Катинська трагедія — це наслідок злочину Сталіна і його приспішників. Утім позиція Російської держави з цього питання давно сформульована і залишається незмінною».
Як і Путін, Медведєв не назвав розстріл польських полонених воєнним злочином і злочином проти людяності і не попросив прощення у поляків. Відтак обіцяна Лавровим «реабілітація жертв Катині» і обіцяне Путіним «ретельне розслідування» завершилося втаємниченням матеріалів слідства, дії винних посадових осіб НКВС СРСР і Політбюро ЦК ВКП(б) на чолі зі Сталіним у розстрілі польських полонених були кваліфіковані лише як «перевищення влади і службових повноважень», а не як воєнний злочин і злочин проти людяності, навіть постанова про закриття кримінальної справи у 2004 році була утаємничена і не надана Європейському Суду з прав людини на його запит.
Оце і є сутність «ретельного розслідування» Путіна, «незмінної позиції Росії», про яку говорив Медведєв, а також готовність «розглянути можливість реабілітації жертв Катині», яку обіцяв Лавров.
На мою думку, визнання Росією (Путіним) «Катинського розстрілу» воєнним злочином, злочином проти людяності, повна реабілітація всіх розстріляних і відмежування від тоталітарного режиму Сталіна в СРСР, який європейські інституції прирівняли до нацистського злочинного режиму Гітлера в Німеччині, а злочини цих режимів визнали злочинами проти людства і людяності, буде НЕ САМОПРИНИЖЕННЯМ Росії перед світом і Європою, а визнанням здорового глузду, шляхетністю і почуттям власної гідності, спокутою за гріхи радянського тоталітарного режиму, шляхом ПРАВДИ до створення демократичного громадянського суспільства. Але це – не для фашистської путінської Росії.
Чи здатна зробити крок покаяння сьогоднішня Росія при нинішньому режимі Путіна? Однозначно — ні!
За всю свою багатовікову історію існування сутність російської імперії зла не змінювалась, як би вона не називалася, починаючи з ординського Московського царства і закінчуючи як Російська Федерація. Зовнішня політика Росії — це тероризм, експансії, анексії, агресії, загарбання чужих територій, поневолення народів і їх масове знищення.
Чи здатні народи Російської Федерації звільнитись від Путіна і його режиму «Сталіна—Гітлера ХХІ століття»? Відповідь за народами Росії, якщо хочуть бути вільними, а не рабами. Але самознищення останньої імперії зла на планеті Земля — неминуче!
Григорій ОМЕЛЬЧЕНКО, Герой України, генерал-лейтенант СБУ, почесний голова Спілки офіцерів України
(Далі буде)
Фото на головній сторінці: у 2017 році вулицями польського міста Білостока пройшла ІІІ Катинська хода тіней. Таким чином потомки вбитих у Катині поляків вшанували їхню пам’ять.
