Кулемети батька Махна. Погляд з Америки
Про пожежу в Парижі я «Українському репортеру» напишу пізніше, коли дим розсіється – є деякі несподівані спостереження. Про американські справи писати особливо нічого, у нас все добре, і навіть невгамовний Трамп став рідше твіттити, слава тобi Боже. У моїй Флориді триває бум будівництва і спостерігається різкий сплеск зайнятості в індустрії канабісу, що теж непогано. Про нинішні справи українськi писати не ризикну, дуже вже вони напруженi, й навіть з Олегом Смалем, блискучим художником, який робить мені високу честь, ілюструючи мої тексти, у нас нестиковка позицій.
Тому зайду в Україну з іншого боку, тим бiльше, що ювiлей. Сто рокiв. Справа в тому, що один із братів мого діда був пресвітером п’ятдесятників. Що свідчить про широту конфесійного вибору в неньці. Але тема томосу вже не на слуху, тому додам перчика до страви: молодший брат дiда був кулеметником на одній із тачанок батька Нестора Махна…
Отак. Не так давно російський режисер Олександр Сокуров повідомив, що чеченці абсолютно впевнені, що поставили Росію в позу прачки. Думаю, він має рацію, судячи з величезної данини, яку його країна платить Чечні, й того, як сини Кавказу поводяться вдома і в самій Росії. У зв’язку з чим хотів би згадати знамениту пісню «Розпрягайте, хлопцi, коней». Думаєте, вона народна? Ні, її автором є учитель Іван Якович Негребецький, родом з Полтавщини, і вона була офіційним маршем війська Нестора Махна.
До чого я це? До того, що мовчазний дядько Денис, брат мого діда, нiколи не сперечався, завжди задумливо посміхався, але часом раптом вистрілював уважним поглядом ясних блакитних очей. Недарма був кулеметником на одній із тачанок армії генія партизанської війни. А ще вiн вирішив проблему чеченців.
Історія складалася так: 27 березня 1919 року Махно взяв Маріуполь і загальмував наступ Денікіна на Москву, врятувавши її. На жаль. На початку червня його бригада, не отримуючи від Червоної Армії, союзником якої став довірливий батько Махно, боєприпасів і спорядження, в боях з досвідченими частинами Кавказької дивізії під командуванням генерала А. Шкуро зазнала важких втрат. Білі тоді прорвали фронт і зайняли Донбас. Після розриву з більшовиками Махно відступив у Херсонську губернію і спільно з отаманом Григор’євим продовжив опір військам Денікіна, поглинаючи дрібні загони повстанців та червоноармійців-оточенців і формуючи військо. Уже в середині липня він очолив Реввійськраду об’єднаної Революційно-повстанської армії України (РПАУ), а потім став її головнокомандувачем.
Під натиском регулярних частин білих Махно до початку вересня відійшов до Умані, де потрапив у повне оточення: з півночі і заходу – петлюрівці, з півдня і сходу – білі. Денікін писав у спогадах:
«Махно вступив у переговори з петлюрівським штабом, і сторони уклали угоду: взаємний нейтралітет, передача поранених махновців на піклування Петлюри і постачання Махну бойових припасів. Для виходу з оточення Махно зважився на сміливий крок: 12 вересня він несподівано підняв свої загони і, розбивши й відкинувши два полки генерала Слащева (це був військовий геній білих! Пам’ятаєте Хлудова з «Бігу» Булгакова?), рушив на схід, назад до Дніпра. Рух цей відбувався на змінних підводах і конях зі швидкістю незвичайною: 13-го – Умань, 22-го – Дніпро, де, збивши слабкі наші частини, нашвидку кинуті для прикриття переправ, Махно перейшов через Кічкаський міст і 24-го з’явився в Гуляйполi, пройшовши за 11 днів близько 600 верст».
Гуляйполе – це зовсiм поруч із селом мого дiда…
Ох, даремно Денікін вважав повсталу Україну Малоросією і тупо виступав за єдину і неподільну! Треба було домовлятися. Саме Махно зрештою зірвав його переможний наступ на Москву і визначив поразку білих. Чи варто було бити з ним горщики? Втім, це було неможливо – переговори царського генерала і українського партизана-анархіста.
Про тi ж події один із найближчих помічників Махна, відомий анархіст П. Аршинов, писав так: «Між тим пізно вночі всі частини махновців, які стояли в кількох селах, знялися і рушили на схід – на ворога, що розташувався головними силами під селом Перегонівкою, зайнятим махновцями».
У наступному нічному бою білих розбили вщент, причому Махно, який хворів після царських в’язниць на туберкульоз легень, особисто вів кінноту в атаку. Як пише В. Білаш, начштабу армії Махна, у своїй книзі «Дороги Нестора Махна»: «…Це була остання реальна кінна атака в історії, а батько Махно з гаслом: “Рубай дрова!” – 3000 вояк за 15 хвилин з коней зсадив зі 100 тачанок».
Як бачите, тачанки – це страшна зброя в умілих руках! Вони забезпечують таку маневреність і таку щільність вогню, що кавалерія вже нічого не варта проти них. Енгельс це зрозумів би, якби він мав поняття про кулемети.
Прорвавши кільце оточення під Перегонівкою, загони Махна вирвалися на оперативний простір і здійснювали сміливі й успішні рейди по всьому Приазов’ї, захоплюючи великі міста і важливі стратегічні об’єкти.
Як пише далі Денікін: «…В результаті на початку жовтня в руках повстанців опинилися Мелітополь, Бердянськ, де вони підірвали артилерійські склади, і Маріуполь – в 100 верстах від Ставки (Таганрога). Повстанці підходили до Синельникового і погрожували Волновасі – нашій артилерійській базі… Випадкові частини – місцеві гарнізони, запасні батальйони, загони Державної варти, виставлені спочатку проти Махна, легко розбивалися великими його бандами. Становище ставало грізним і вимагало заходів виняткових. Для придушення повстання довелося, незважаючи на серйозне становище фронту, знімати з нього частини і використовувати всі резерви… Це повстання, яке прийняло такі широкі розміри, зруйнувало наш тил і послабило фронт у найбільш важкий для нього час».
Таким чином, Махно фактично врятував Москву. І тим самим зробив вирішальну помилку в своєму житті. Але вибору йому не залишали ні білі, ні червоні. Далі, думаю, всi, кому цікава історія батька Махна, все знають. Але треба повернутися до теми, порушеної Сокуровим. Чеченці поставили Росію в позу прачки, нарікає він? Гм, вважаю, поза заслужена, ну а хто як встане – варто згадати саме батька Махна. Після розгрому Слащева він рушив на схід і 15 вересня 1919 року в черговий раз зайняв Катеринослав, недавній Дніпропетровськ, нинішній Дніпро. Вранці 7 жовтня 1919 року батько зайняв рідне Гуляйполе, а до обіду підступив до Пологів. Це вже зовсім поруч із селом мого діда. Там стояв піхотний полк білих, на допомогу якому напередодні прибули чеченці – маршові ескадрони Мамонтова і Шкуро.
Але одноплемінники мого діда впоралися з ними швидко! Далі скорочено цитую Білаша (хоча його дати і помилкові, але хід боїв він викладає краще за Денікіна):
«Бій тривав чотири години, в результаті два ешелони чеченців і 300 офіцерів були знищені, в полон взято 4000 чоловік. 17 жовтня бiля Розівки було знищено ще один ешелон чеченців (700 вояків) з 2-ї дивізії Шкуро. 21 жовтня донці і чеченці були розбиті й полонені на станції Синельникове. 7 листопада в районі ст. Софіївки кулеметним вогнем було знищено два полки чеченців з 1-ї (Тубільної) дивізії Шкуро. 8 листопада Тубільна дивізія, втративши від кулеметного вогню в бою за Кічкаський міст 30% особового складу, бігла з поля бою. 11 листопада цю дивізію було повністю розгромлено, практично без бою, піддавшись паніці. Через Дніпро змогли втекти лише 500–700 чеченців… Захоплені в полон офіцери і молодший комсклад були розстріляні, рядові через десять днів відпущені й переправлені до Нижньодніпровська. Там вони відмовилися воювати з махновцями, поїхали в Синельникове, звідки 12 грудня, відмовившись підкорятися командирам, поїхали на Кавказ».
Бiгли, простiше кажучи, попереду свого вереску. Ось так, хлопцi! Так i треба робити з найманцями. Так вирішуються проблеми тубільців, і я пишаюся своїм дядьком Денисом. А виглядало це так. Після попередньої розвідки і промацування сил противника десятки, а часом і сотні тачанок мчали на ворога. Війна була маневреною, окопи-траншеї не копали, тож боятися було нічого. Перед самим зіткненням тачанки розгорталися і зустрічали ворожу кінну лаву, що набрала хід і вже не здатна була зупинитися, убивчим вогнем сотень кулеметів. Ефект був нищівний. Батько був генієм маневреної війни!
Зрозуміло, треба мати залізні нерви і прекрасну підготовку людського і кінського складу, щоб перед атакуючою лавою, що виблискує клинками, холоднокровно розвернутися і зустріти ворога шквальним вогнем кулеметів. Але ж і не розвертатися можна – що може зробити кавалерист проти тачанки? Шашкою рубати? Так його пристрiлять раніше. З карабіна стріляти? Так із тачанки стріляти зручніше, ніж з коня. Можна взагалі мчати поряд із ворожою кавалерією і методично розстрілювати її!
В принципі, аналізуючи дії кавалерії, Енгельс давно все розклав по поличках. Він був, між іншим, відмінним військовим кореспондентом й аналітиком. Але і внесок Нестора Івановича в тактику і стратегію війни неоціненний! Кінноті, починаючи з кімерійців, уже майже три тисячі років, і навіть дивно, що не генерал-кавалерист, а бізнесмен Енгельс був першим, хто теоретично оформив і обґрунтував її дії. Але не дивно, що саме Махно знайшов вирішальний інструмент боротьби з нею!
Не скутий ніякими традиціями анархіст знайшов прекрасне і назріле практичне рішення, з’єднавши коня і кулемет. На тому історія кавалерії і закінчилася. Якщо не брати до уваги красивого і дуже дорогого фільму «Ватерлоо», де два радянських кавалерійських полки блискуче зображували знамениту велику і фатальну атаку маршала Нея.
Постскриптум
Що стосується батька Махна і пам’яті про нього, то в 50-х роках минулого століття два пройдисвіти збирали в краях мого діда, на Дніпропетровщині, тепер Сiчеславщинi, гроші на пам’ятник Нестору Івановичу. І зуміли – за радянської влади! – зібрати кілька тисяч, поки їх не пов’язали. Дядько Денис уперше тоді зізнався мені, малому хлопчику, що теж влип на десятку з ними. Але не шкодує про це…
Юрій КІРПІЧОВ, США (спеціально для “Українського репортера”)
Малюнок Олега СМАЛЯ
Читайте також: В Україну може повернутися «Батько Махно»
Відео: про Нестора Махна співає народний артист України Тарас Компаніченко
