Бунтівне село бореться за народовладдя в Баришівці (+відео, аудіо)
Два роки тому маленьке село з дещо незвичною назвою Бзів, що поблизу Баришівки, мало честь вигулькнути на сторінках преси. За що така медійна увага?
А йшлося про те, що люди тут не чекають, коли сюди докотиться реформа децентралізації з її щедротами, калачами та усілякими благами, не кивають на труднощі, а щодня змінюють село на краще. Бо їх згуртувала лідер, тодішня сільський голова Людмила Казімірова. Вона з місцевих. Тут усі її знають, літні люди часто кажуть про неї: «Наша Людочка! Пощастило нам з такою владою».
Після того, як у 2015-ому сільська громада на виборах довірила їй головну посаду, Казімірова нікому не говорила, що село «так далі жити не може», а просто узялася власним прикладом показувати, як можна змінювати його. Заасфальтували дороги, на вулицях зробили освітлення, розчистили від аварійних дерев кладовища, вулиці, впорядкували територію біля адмінбудівель.
З’явилися сучасні ігрові куточки для малечі (на місці чагарників), з гойдалками, каруселями, гірками. Було розпочато капітальний ремонт фельдшерсько-акушерського пункту. Сьогодні село може похвалитися і ставками.
Казімірова сама часто брала в руки сокиру, лопату і – особисто на війну з чагарниками. Навіть у вихідні дні. Підключалися небайдужі мешканці, бо ж гуртом, виявляється, і гори можна звернути.
А раніше село немов спало, заколихане дрімотною байдужістю, припорошене, здавалося б, навіки отим чужинсько- шкідливим прислів’ям «моя хата скраю» і так скніло, зубожіло роками, поволі вимираючи. Воно начебто увірувало в страшну думку – усі крадуть. Хто більше, хто менше (на те й влада).
Ні, не всі! На зміну епосі розору та рвацтва, які залізним обіддям десятиліттями сковували нещасне село, прийшла епоха хазяйновитості. Та чи ж надовго?
У грудні 2020 року Казімірову, як і усіх старост Баришівської об’єднаної територіальної громади, селищна рада звільнила з посади.
Звільнили тихо, навіть не попередивши про це. Називається, прикотилася до села реформа, що обіцяла пухкі калачі з медом. Але вдарила невимовною образою, згнітила серце й душу – за що так, не по людському? Чому в спину? Ми ж не якісь дикуни.
Працює людина, чесно трудиться на благо рідного села і ні сном, ні духом не відає, що вона вже у списку звільнених, серед тих, що за бортом. Про це дізнається випадково. Тобто, долю вирішено… Ви – вільні! Не потрібні. Бо таке рішення прийняв голова Баришівської об’єднаної територіальної громади Олександр Вареніченко.
Але ж кому «не потрібні»? Конкретній Баришівській громаді? Рідному селу? Чи керманичеві громади Олександрові Вареніченку? З’ясуємо, у чому суть цієї «тригонометрії» місцевого рівня.
Є Закон «Про місцеве самоврядування». А він диктує, що сільських старост в селах не обирають всенародно – їх призначає голова об’єднаної територіальної громади, якщо на це дають згоду більшість депутатів на сесії ради.
4 грудня на позачерговій сесії Баришівської селищної ради було затверджено 14-х сільських старост громади, здебільшого нових очільників. Зокрема одержали своїх керманичів такі старостинські округи: Волошинівський, Гостролуцький, Дернівський, Корніївський, Лукашівський, Лук’янівський, Масківецький, Морозівський, Паришківський, Перемозький, Подільський, Сезенківський, Селичівський, Селищанський.
У цьому переліку не було села Бзів, а також ще декількох населених пунктів. Того дня старост у цих селах на сесії не призначили. Чому? Як пояснив голова Баришівської об’єднаної територіальної громади Олександр Вареніченко, з приводу кадрових призначень у цих селах ще потрібно буде порадитися з активними людьми, які користуються авторитетом у громаді.
Але чомусь пан Вареніченко промовчав, що напередодні цієї «кадрової сесії» 23 листопада і 1 грудня до канцелярії селищної ради на його ім’я було подано письмове звернення жителів селі Бзів з підписами (всього 448 осіб поставили свої автографи).
Вони просили призначити на посаду старости Людмилу Казімірову. Навели переконливі аргументи, чому сільська громада обома руками за цю людину.
Тим не менш Олександр Вареніченко каже, що все одно хоче радитися з авторитетними людьми. Майже півтисячі осіб для нього не є авторитетами?
Олександр Вареніченко відповідає на запитання журналіста (аудіо).
На наступну позачергову сесію селищної ради 10 грудня село Бзів направило своїх активістів, щоб вони розповіли депутатам – уся сільська громада виступає проти «кота в мішку», чужинця, якого начебто хочуть призначити старостою замість Казімірової. Щодо цієї ситуації надіслали письмові звернення до Київської обласної ради, облдержадміністрації, а також до Офісу Президента України.
У Баришівці, в сесійній залі ради з трибуни гостро виступила жителька села Бзів Наталія Федюк, яка емоційно зачитала звернення до депутатів (фото на головній сторінці). Її однодумці біля трибуни розгорнули плакати: «Ми проти свавілля!», «Не ігноруйте думку громади!».
Відео виступу Наталія Федюк на сесії.
Коли наприкінці свого виступу пані Наталія промовила «Слава Україні!», в залі у відповідь озвалося ріденько: «Героям Слава!». А потім – німотна тиша на декілька хвилин. Депутати хутко поспішали із зали у своїх справах.
А село опинилося сам на сам зі своєю бідою. Де ж ти ходиш-бродиш сільська доле, у яких закутках сховалася? Чому оглухла, не чуєш? Село кипить від обурення (саме такі слова звучали у виступі з трибуни сесії селищної ради Наталії Федюк!) і ніби кам’яніє від того, що його не чують. Прикотилася децентралізація, і не із смачними та запашними калачами й солодкими медівниками, а з бажанням пролигнути народовладдя, поставити село перед фактом, огорнутим задушливою нормою закону – старост відтепер призначають! А мало ж би бути навпаки – народ повинен визначати, кому довірити булаву.
Якби ж такі кадрові призначення були справедливими, об’єктивними, не залежали від примх і капризів тих, хто возсідає у начальственних кріслах. Від того, хто кому кум, сват, брат, хто кому догоджає чи ні.
Утім, не в нашій державі про таку справедливість мріяти. Законодавці, безумовно, знали, що, кидаючи в безодню норму про обрання старост, вони тим самим на ниві самоврядування сіяли отруйне будяччя, яке візьме у страшний зашморг волю народу вільно обирати собі поводиря.
А у поміч цьому будяччю «направили» ще й законодавчі вимоги про місцеві вибори за партійними списками.
Ну, скажіть, які в селах та на хуторах партії? Де ви їх бачили? Хіба на папері. Сьогодні у місцевих радах при голосуванні фракцій за важливі питання, в тому числі за призначення старост, грає ключова фраза: «Пане, я – ваш!».
Неймовірно загрозлива фраза для українського суспільно-політичного життя, і вона, на превеликий, жаль, супроводжує нас вже три десятиліття. Вона заглушує волелюбний голос народу.
Відповіді голови фракції “Слуга народу” Володимира Коцюрбія на журналістські запитання щодо призначення старост (аудіо).
Криком кричи, однак що з того, коли сьогодні, за словами відомого політика Романа Безсмертного, спостерігаємо «потуги олігархату монополізувати ситуацію… А суспільство тим часом живиться недоїдками, які падають зі столів олігархів…».
Що залишається селу? Рятувати себе, на себе надіятися.
Відкриємо закон: «Місцеве самоврядування в Україні – це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади – жителів села чи добровільного об’єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста – самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.
Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст».
Хто має керувати селом? Хіба не питання місцевого значення? Чому людям мають нав’язувати поводиря?
Люди у нас грамотні, вони читають, що написав законодавець: «Основні принципи місцевого самоврядування. Місцеве самоврядування в Україні здійснюється на принципах: народовладдя законності, гласності, колегіальності, поєднання місцевих і державних інтересів, виборності…»
Хіба можна говорити про всеохопне торжество народовладдя, коли думка майже півтисячі громадян нікого ні в державі, ні в селищній раді не цікавить?!
Три роки тому прем’єр-міністр України Володимир Гройсман запевняв: «У нас на порядку денному зміни у всіх сферах життя. І нам треба дати нову якість життя… Ніхто в Україні не дасть знищити місцеве самоврядування, ніхто не зупинить процесів децентралізації».
Одне діло – говорити, а інше – зробити так, щоб людям вільно дихалося, щоб села не гинули в задушливих обіймах новітніх поводирів-призначенців.
Може, верховна влада нарешті зрозуміла, що колесо децентралізації стало некерованим, що воно тотально підминає все і всіх на своєму шляху, калічачи принципи народовладдя? 22 грудня цього року група народних депутатів зареєструвала у парламенті законопроєкт “Про внесення змін до деяких законів України щодо розвитку інституту старост”. Документ пропонує низку важливих концептуальних новацій.
Суттєві зміни торкаються принципів призначення старост. У законопроєкті є норма щодо обов’язкового громадського обговорення (громадських слухань, зборів, інших форм консультацій з населенням) у межах відповідного старостинського округу. І вже за результатами такого обговорення кандидатура старости пропонується керівником об’єднаної територіальної громади для затвердження радою.
Хочеться, щоб Верховна Рада проголосувала за цей документ. І тоді з поля народовладдя зникне отеє будяччя. Щезне яко дим. І тоді просвітліє.
