У Варшаві вшанували пам’ять поляків, закатованих сталінським НКВС
До пам’ятника загиблим і вбитим на Сході поклали квіти, прочитали молитви та запалили меморіальні свічки, повідомляє Польське радіо.
“84 роки тому, 11 серпня 1937-го сталінський поплічник начальник НКВС Микола Єжов підписв наказ про етнічне винищення поляків – громадян Радянського Союзу. Наказ схвалило Політбюро ЦК ВКП (б) на чолі зі Сталіним. Так звана Польська операція НКВС була одним із найбільших злочинів проти польського народу у 20-му столітті.
Польська операція була спрямована переважно проти поляків, які після Ризького договору опинилися в межах СРСР. У 1937 році їх звинуватили у шпигунстві на користь Речі Посполитої та засудили до страти або вислали до трудових таборів.
Переважна більшість жертв цієї винищувальної операції НКВС були поляками, але переслідували також інші національні та етнічні групи, зокрема значну кількість українців.
Доктор Кароль Навроцький, голова Інституту національної пам’яті, сказав, що в роки великого терору в СРСР поляки були особливо переслідуваною нацією.
«Сам Сталін у 1937 році називав поляків польським брудом. Як встановили історики, польські громадяни СРСР ставали перед розстрільними взводами в 36 разів частіше, ніж представники інших національностей», – сказав він.
Голова Управління у справах ветеранів та репресованих Ян Юзеф Каспшик зазначив, що неприязнь комуністів до поляків виникла після розгрому совєтів у 1920 році.
Незважаючи на те, що час минав, у Кремлі поляків вважали загрозою. «Ленін сказав, що там є все, що можна захопити, але Пілсудський та його поляки зупинили революцію, їх ніколи не можна пробачити», – сказав Ян Юзеф Каспшик.
“Український репортер” грунтовно розповідав про злочини сталінських катів щодо польських громадян. Так, у статті “Злочини без покарання: від Катинської трагедії до Смоленської авіакатастрофи. Розслідування Григорія Омельченка” ми писали:
розстріл польських полонених весною 1940 року органами НКВС СРСР на чолі з Лаврентієм Берією, за колективним дорученням Політбюро ЦК ВКП (б) і секретаря ЦК Йосипа Сталіна, увійшов в історію під назвами «Катинська трагедія», «Катинська справа», «Катинський розстріл», «Катинський злочин», «Проблема Катині». Цей термін є збірним, ним позначаються всі місця вбивств 21 857 поляків, які утримувались у таборах і в’язницях НКВС.
5 березня 1940 року народний комісар внутрішніх справ СРСР Берія звернувся до Сталіна з доповідною запискою (на 4-х аркушах, №794/б під грифом цілком таємно), у якій було зазначено, що в таборах для військовополонених знаходиться 14 736 польських військових і 10 685 поляків утримуються у в’язницях (див. фото):
«Виходячи з того, що всі поляки є закоренілими, невиправними ворогами радянської влади» (саме так зазначено в доповідній), Берія подав пропозицію Сталіну ЗАПРОПОНУВАТИ НКВС СРСР справи польських військовополонених і арештованих поляків «розглянути в особливому порядку, без пред’явлення звинувачення, без виклику і допиту, без складання обвинувального висновку і постанови про закінчення слідства, з застосуванням до них вищої міри покарання – РОЗСТРІЛУ».
Того ж дня Політбюро ЦК ВКП (б) у складі Ворошилова, Молотова, Мікояна, Калініна і Кагановича на чолі з секретарем ЦК Сталіним своїм рішенням (протокол №13, питання НКВС СРСР №144) повністю задовольнило ПРОПОЗИЦІЇ Берії і ЗАПРОПОНУВАЛО НКВС СРСР (лист тов. Берії за №1118/144 від 5 березня 1940 року) РОЗСТРІЛЯТИ польських військовополонених, які утримувалися у таборах і поляків, які знаходилися у в’язницях (див. фото):
Символом і сакральним місцем страшної трагедії для польської нації стало маленьке село Катинь на Смоленщині, де вперше у квітні 1943 року німці разом із представниками Міжнародного Комітету Червоного Хреста виявили масове поховання польських офіцерів, розстріляних кривавими катами НКВС СРСР (див.фото).
Впродовж наступних 47 років село Катинь залишалося єдиним достовірно відомим місцем поховання жертв сталінського режиму.
Керівники СРСР до кінця 1990 року категорично заперечували причетність НКВС та керівництва тодішнього Політбюро ЦК ВКП(б) на чолі зі Сталіним до розстрілів польських військовополонених і звинувачували у цих вбивствах нацистську Німеччину.
Лише під тиском політичних змін президент СРСР Михайло Горбачов, а згодом і президент РФ Борис Єльцин визнали цей факт і розсекретили частину документів…
Під грифом «цілком таємно»
За період (листопад 1939 — червень 1941 рр.) більшовицькою владою Радянського Союзу здійснено чотири етапи депортацій поляків. Згідно з даними польських дослідників, у віддалені регіони СРСР загалом було вислано понад 1 млн. поляків.
Серед полонених поляків були такі відомі в майбутньому політичні діячі, як президент Польщі Войцех Ярузельський, прем’єр-міністр Ізраїлю Менахем Бегін, генерал Владислав Андерс та інші.
У цілком таємній доповідній №Н-632-ІІІ від 3 березня 1959 року за підписом голови КДБ СРСР Олександра Шелепіна (написаної ним власноручно на 3-х аркушах – див. фото) на ім’я першого секретаря ЦК КПРС Микити Хрущова вказані дані кількості розстріляних у квітні-травні 1940 року польських військовополонених: 21 857 поляків, із них у Катині — 4 421 (офіцерів), у Старобільському таборі (біля Харкова) — 3 820, Осташковському (Калінінська — нині Тверська область) — 6 311, в інших таборах і в’язницях Західної України і Західної Білорусії — 7 305 осіб.
Ці цифри були підтверджені і ексгумацією тіл загиблих, проведеною у 1943 році та на початку 1990 років у деяких місцях масових розстрілів поляків. Встановлено імена 17 987 жертв «катинського злочину», а 3 870 жертв (ув’язнені тюрем Білоруської РСР) залишаються безіменними. Місця поховання достовірно відомо тільки для 14 552 розстріляних польських військовополонених.
Польський історик Юрій Гжибовський стверджує, що «у березні та серпні 1939 року, коли в Польщі провели мобілізацію, в Польське військо мобілізували 100 тисяч, а деякі дослідники говорять навіть 150 тисяч солдатів української національності.
Другу світову війну вони зустріли на полях битв із німецькими та радянськими окупантами. Українські солдати були другою за чисельністю національною групою у польській армії, яка захищала Польщу від нападу з двох боків – з боку гітлерівської Німеччини та сталінського СРСР».
Історик стверджує:
«У лютому 1940 року в трьох спецтаборахНКВС в Осташкові, Козельському та Старобільську перебувало кілька десятків офіцерів війська Польського, які в карточці полоненого вказали свою національність – українець. Всі вони розстріляні. Можливо, їх було більше, та ця тема поки що не до кінця вивчена».
Наприклад, вкатинському списку є офіцери українського походження, варто згадати хоча б священника, капелана, майора Польського війська Миколу Ількова, який був душпастирем солдатів греко-католиків. Таких прикладів було багато»,- зазначив Гжибовський.
На фото: варшавський пам’ятник загиблим та вбитим на Сході.
PAP/Paweł Supernak
