Відійшов у засвіти великий український поет Дмитро Павличко
Сумна новина: сьогодні, 29 січня, на 94-му році життя перестало битися серце лауреата Шевченківської премії України, Героя України, поета, перекладача, громадського діяча Дмитра Васильовича Павличка.
“Український репортер” пригадує творчу зустріч з Дмитром Васильовичем під час презентації його поетичної збірки “Грім у січні”. 13 січня 2017 року Павличко зустрівся з шанувальниками своєї творчості у столичній книгарні “Є”. Читав вірші, відповідав на запитання. Ми тоді поцікавилися у Дмитра Васильовича, як саме наша держава, на його думку, має діяти під час російської агресії?
– У мене є дуже простий рецепт, – говорив тоді Дмитро Васильович. – Влада і суспільство повинні бути у стані великої довіри. Щоб “нагорі” не було людей, які хочуть обніматися із старшим братом. Сьогодні розвивається наше військо з великою швидкістю, але все ж оглядаються, що скаже Трамп, а що скаже Меркель, а що скаже Олланд чи ще хтось. Найважливіше: маємо уповати тільки на власні сили! І ми це фактично робимо. Ми зупинили агресора. Сьогодні ми фактично є натівською державою. Захищаємо – своєю кров’ю, зброєю – Польщу, Словаччину, Угорщину, Чехію, увесь європейський фланг…!
На переконання Дмитра Васильовича, в Україні треба негайно провести референдум в Україні щодо НАТО і подати заяву про вступ до альянсу.
“Мусимо мати міцних союзників. Але найбільшим союзником є сам український народ”.
Тоді ж почули ми думку поета і щодо деяких пам’ятників. Цитуємо:
“Я не заспокоюся доти, доки в Києві буде стояти Суворов з шабелькою!” – заявив Дмитро Павличко.
Сьогодні бачимо, що Суворова “прибрали”. Нема.
Дмитро Васильович вважав, що на території Військового ліцею імені Богуна, де стояв пам’ятник Суворову, треба увічнити пам’ять хороброго козацького полковника, наказного гетьмана Івана Богуна.
Під час творчого вечора поет прочитав уривки з поеми “Іван Богун”, говорив про те, що Богун, на жаль, ше не має справжнього і великого пошанування в Україні.
Ось що пише поет у поемі про Богуна:
“Ми думку вчуємо його — болящу совість,
І каяття, і жаль, і перемоги — вщерть, і сумнівів печаль, і слави тимчасовість,
І подаровану свободу — справжню смерть”.А ще Дмитро Васильович мріяв про спорудження у Києві пам’ятника Івану Франку, про збір коштів на цю благородну справу. Поет розповів, що цим питанням опікуватиметься громадський комітет, який звернеться до нашого народу з відповідним проханням про пожертвування. На переконання Дмитра Васильовича, пам’ятник треба збудувати на великій площі.
Відповідаючи на запитання “Українського репортера” про ставлення до “мільйонних” декларацій парламентарів, урядовців, Дмитро Павличко сказав:
– Чиновники, депутати мусили відкрити свої статки, показати гроші з-під матраців. Вони самі себе викрили. Бо “притисла” Європа. І з’ясувалося, що наш народ там, “нагорі”, – багатющий, у нас усе є. Отож хочу, щоб на спорудження пам’ятника Івану Франку кожен із тих багатіїв також пожертвував кошти.
Редакція “Українського репортера” висловлює щирі співчуття рідним та близьким Дмитра Васильовича Павличка.
Фото Ігоря ІВАРОВСЬКОГО
