Музичному заклику «Вставай, Україно!» – 30 років
Хтось сказав, що значимі події відбуваються лише в столицях і що саме там твориться політика й пишеться історія. Як же він помилявся!..
Уже далеко не всі, можливо, й згадають, але 30 років тому в зросійщеному Запоріжжі, яке на той час плелося в ар’єргарді демократизації й перебудови, відбулася подія,що певним чином вплинула на хід історії.
18 серпня 1991 року до Запоріжжя на закриття фестивалю “Червона рута” з’їхалася ціла когорта прогресивних українських депутатів. А наступного ранку – кадри «Лебединого озера» на всіх телеканалах і повідомлення про ГКЧП… Тож першу реакцію на переворот у Москві відомі демократичні діячі висловили якраз 19 серпня у Запоріжжі, а вже через 5 днів у столиці саме ці політики проголосили Незалежність України.
…На запорізькому стадіоні “Металург” увечері 18 серпня 1991 року панував піднесено-святковий настрій: лунали веселі й патріотичні пісні, на трибунах майоріли жовто-блакитні прапори, танцювала молодь, у височінь здіймалися феєрверки. Завершувала концерт переможців пісня запорізького співака Анатолія Сердюка на вірш Дмитра Павличка “Вставай, Україно!”.
Зміст поезії, покладеної молодим запоріжцем на розлогу мелодію, був дуже актуальний: «Вставай, Україно, вставай! Виходь на дорогу свободи, де грає широкий Дунай, де ждуть європейські народи!». Водночас рядки «Вставай та кайдани порви, дай познак, що ти не рабиня Москви й рабою не будеш нікому» провокували гостру й неоднозначну реакцію в слухачів, яких спонукали вибирати, з ким вони – з Москвою чи з Україною.
Цей твір виборов тоді на конкурсі три призи: «За кращу патріотичну пісню», приз від української діаспори й приз від Народного Руху. «Рухівську» відзнаку вручив Анатолію Сердюку легендарний В’ячеслав Чорновіл. Він подарував виконавцеві власного годинника (на світлині) й запросив на VIP-трибуну, де призера вітали депутати Верховної Ради УРСР Левко Лук’яненко, Микола Поровський, Павло Мовчан, Лесь Танюк, Іван Драч.
Разом з тим Чорновіл попередив співака: «Із цією піснею, хлопче, у тебе будуть проблеми». За словами політика, після того, як “Вставай, Україно!” в один з днів фестивалю прозвучала в ефірі УТ, керівник Держтелерадіокомітету України Микола Охмакевич отримав партійну догану від ЦК КПУ — за те, що пропустив в ефір «антирадянський твір». Крім того, піснею та її автором зацікавилося КДБ.
Свято на стадіоні відбулося 18 серпня, а вранці 19-го в Москві стався переворот – на вулицях танки, надзвичайний стан, президента Михайла Горбачова усунуто від влади. Політики, застигнуті тривожною звісткою в Запоріжжі, але натхненні на святковому стадіоні патріотичним настроєм тисяч запоріжців і піснею “Вставай, Україно!”, рішуче виступили із заявами не визнавати рішення ГКЧП про надзвичайний стан. Того ж дня, повернувшись додому, вони чинили спротив заколотникам уже в столиці, а через 5 днів, 24 серпня у Верховній Раді разом з іншими патріотами проголосили Незалежність України.
А у співака якраз почалися проблеми, про які попереджав його Чорновіл. Анатолія Сердюка, що служив тоді у військовому оркестрі МВС, у перший день ГКЧП відкликали з відпустки, перевели на казармений стан. Із музикантом побесідували «особісти» із «6-го відділу» КДБ, які були в курсі всіх подій на «Руті». Як виявилося пізніше, ім’я Сердюка було занесено до «чорних списків» КДБ…
Напередодні референдуму 1 грудня про підтвердження Акту Незалежності пісню часто передавали по радіо й ТБ, вона впливала на суспільну свідомість і безсумнівно відіграла свою родь в утвердженні незалежної держави. Інформаційна програма Держтелерадіо назвала “Вставай, Україно!” символом 1991 року, а в січні 1992-го з подачі Дмитра Павличка вона претендувала на гімн новітньої України.
«Вставай, Україно!» поповнила скарбницю української пісні: вона ввійшла до аудіодисків і нотних пісенників, статті й згадки про неї потрапили в газети, журнали, книги, підручники, енциклопедії, інтернет, соцмережі та ЮТУБ. Після трьох десятиліть існування вона не перейшла в розряд «ретро», а й зараз лунає в ефірі, бо актуальна й сьогодні. Пісня допомагала Україні здобувати й утверджувати державну незалежність, підтримувала й об’єднувала людей на мітингах і Майданах, лунала в зоні АТО, на блокпостах і полігонах, у військових частинах. І в далекому 91-му, і в 2004-му, і в 2014-му вона піднімала й згуртовувала українців, налаштовувала на патріотичний лад, виступала генератором національної єдності, прискорювала процес самоідентифікації народу.
Така от роль в нашій історії на зламі епох однієї пісні…
Зоя ШАРИКОВА, журналістка
Фото на головній: 1991 рік, Запоріжжя, “Червона рута”.
