Великомучений з’їзд письменників. Як це було (+відео)
Зачиналося на Слово – світле, чисте, джерельне. Письменники приїхали за звітно-виборний з’їзд, щоб поговорити про здобутки у царині слова, про «замерзаючу» від лютого безгрошів’я Національну спілку і хто у цьому винен (і що робити), про те, що важить на серці. Певно, хотіли й потішитися здобутками тих письменницьких організацій, де, незважаючи на кризу, вирує літературно-мистецьке життя. І звісно, демократично, чесно обрати нового спілчанського лідера.
Але джерельце кришталевого Слова все щось ніяк не могло пробитися крізь болото і каламуть. Зареєструвалося 335 делегатів.
Багато хто радий бачити один одного, обмінюються книжками, візитівками, лунають і жарти.
Записую коментарі «по ходу». З яким настроєм прийшли на форум?
-Настрій бойовий. Опозиція об’єднується, йде могутніми колонами, щоб обрати нового лідера, – говорить директор видавництва «Український письменник» Микола Славинський.
На його думку, сьогодні Спілку «заведено під плінтус, в резервацію. В людей – повна апатія».
-Сьогодні в діяльності Спілки – найбільша за всю її історію криза, – вважає голова Київської обласної організації НСПУ Анатолій Гай. – Ще таких чотири роки – і буде «амба». – Зараз – лише надія на те, що до керма Спілка прийде порядна людина, яка добере нормальну команду. І тоді ми повернемо спілчанцям усе майно, яке було незаконно виведено.
Лідер «Просвіти», поет Павло Мовчан, який поспішав до актової зали, виглядав похмуро.
-Настрій – сумний, – промовив. – Раніше з’їзд був святом для письменників. Але сьогодні це свято… взаємного поборювання. Війна амбіцій, яку було розпочато чотири роки тому, довела до того, що ми не є консолідованими, а навпаки – протиставлені. Це ж на користь «Руського міра»! Свої амбіції треба підпорядкувати задля загальнонаціональної справи. Упродовж чотирьох років у нас хотіли забрати приміщення Спілки на Банковій. Але ми вистояли. Тепер, коли ми відстояли свої блок-пости, треба всьому письменству перейти в консолідований наступ, думаючи про те, як сприяти письменникам, як видавати книги, як «підживлювати» наші часописи, як зробити так, щоб літературна справа стала гонорарною… Нині ж – взаємне з’ясовування стосунків… Це неприпустимо.
…Почалося. Сцена. Стіл для президії. У фокусі – голова Спілки Михайло Сидоржевський. І з його вуст чуємо, що за традицією представники Спілки покладають квіти до пам’ятника Тарасові Шевченку. Але ж як відгонить казенщиною від слів: «Прошу виконати цю процедуру!». Таке враження, ніби в тролейбусі просять закомпостувати талончик. Йдемо до Кобзаря, до Великого Пророка «процедурно»?
З’їздівський віз рушив. І знову скрипить «напутствіє» від Сидоржевського: «Прошу всіх розслабитися і бути спокійними». Майже у стилі психотерпавета Кашпировського.
Але спокою не передбачалося. Сидоржевському готувалися дати «бій», зокрема Київська міська письменницька організація на чолі з Володимиром Даниленком. В кулуарах форуму делегатам роздавали газету столичних спілчанців, у якій Даниленко пояснив, чому балотується на посаду керівника НСПУ.
Процитую дещо:
«Подивіться, в якому стані перебуває штаб-квартира нашої організації на Банковій: холодний будинок, жахливі туалети, обдерті дивани, брудні доріжки. Запущені бази відпочинку. Хіба на таке заслуговують наші письменники? Сьогодні я прошу підтримати мене і віддати свій голос за оновлення курсу Спілки. Обіцяю припинити корупцію, яка підточує основи нашої організації, і детінізувати господарську діяльність. З журі спілчанських премій має бути виведене керівництво Спілки, яке роздає премії, як цукерки, лояльним до себе письменникам, що підтримують його політику. Оцінювати подані на премію твори мають критики, літературознавці і письменники, що не працюють в апараті НСПУ».
Звичайно, Сидоржевський здогадувався, що насувається гостре протистояння. Але, можливо, втішав себе позитивним балансом сил, бо ж на сайті НСПУ спрогнозував: «Чим більше буде на з’їзді делегатів, тим пропорційно менше на ньому буде баламутів і крикунів – адже їх насправді небагато».
Чи не для таких «баламутів і крикунів» він приготував сюрприз, повідомивши присутнім на форумі, що задля забезпечення правопорядку в залі будуть люди з приватної охоронної фірми? Але ця інформація прозвучить трохи згодом, коли на початку роботи з’їзду боротьба за демократію сягне майже гострої фази. Група опозиціонерів (Володимир Даниленко, Сергій Пантюк, Віталій Карпенко та інші) пропонували, щоб робочі органи з’їзду було обрано демократичним шляхом, щоб делегати називали кандидатури до президії. Натомість Павло Мовчан, якого спілчанське начальство загодя уповноважило вести форум, зачитав список із семи осіб. Себто тих, кого, кого воліли б бачити в президії керівники Спілки.
-Ви нав’язуєте з’їзду ці кандидатури, йдете на порушення, – рішуче (й мабуть дещо несподівано для претендентів «на президію») став в оборону демократії Сергій Пантюк; вийшовши на сцену, він намагався переконати Павла Мовчана «здати назад», не уподібнюватися до стилю і методів «партійно-комсомольських з’їздів».
До нього приєднався Володимир Даниленко, звертаючи увагу ведучого, що за таких, домашніх, заготовок з’їзд може бути визнано нелегітимним, що це – неправильно. Даниленко вважає, що роботою з’їзду мають керувати обрані на форумі люди, а не літератори, які працюють в апараті НСПУ, не секретарі Спілки.
Відео про це:
https://youtu.be/3UgeJQx-h4w
Віталій Карпенко декілька разів просив Павла Мовчана надати йому слово із цих, процедурних, питань. Підійшовши до Мовчана, Віталій Опанасович голосно запитував: «Павле, ну, що ти робиш?! Невже ти не розумієш, що це – не демократично?».
Керманич Спілки стояв на сцені дещо поодаль від «гарячої точки», мовчки спостерігаючи за «першою дією». У якусь мить він комусь зателефонував…
І після цього до зали рішуче увійшли якісь молодики, серед яких особливо вирізнявся зростом – за два метри -похмурий чолов’яга. Ця команда пройшла до президії, обступила сцену, взявши у лещата. Зала спочатку не второпала, що відбувається. Мовчки спостерігала. І лише після того, як почулися перші обурливі вигуки: «Тітушки!», «Хто їх привів?», керівник Спілки пояснив, що це, мовляв, – приватна охоронна фірма.
Було видно, що після цього «дикого десанту» вільнодумці на чолі з Даниленком опинилися в меншості.
«Нас пріслалі», – так прокоментували кореспонденту «Українського репортера» свою появу на форумі приватні охоронці. А їхній начальник навіть не зміг сказати, як називаються ця фірма; після наполегливих журналістських запитань він накивав п’ятами із приміщення, залишивши чатувати біля вхідних дверей до зали своїх охоронців.
Дуже здивувало, що письменницька більшість мовчки проковтнула прибуття цього невідомого «десанту». Увертюра з «наведенням порядку» виявилася успішною для пана Сидоржевського. Присутні не піднялися зі своїх місць, не сказали рішуче слово, що не потребують охоронної фірми. Сподобалася «залізна рука»? Але ж вільному, демократичному Слову є чужою атмосфера тиску і залякування. Різного ґатунку приватні охоронні структури «за викликом» не повинні правити бал там, де владарює високе мистецтво, де йдеться про творчість.
От все думається: а якби на чолі Спілки був Василь Стус (уявімо на мить), чи допустив би він таку увертюру з «наведенням порядку» в залі, чи погодився б проводити з’їзд з домашніми заготовками прізвищ для президії? Чи забороняв би Василь Стус виступи з процедурних питань?
На цю тему я розмовляв з декількома письменниками. «На таке Стус – людина виняткових чеснот і глибокої порядності – не пішов би!
Отож читаймо Василя Стуса:
“Як мені досягнутися до того дня, коли все буде гаразд? Скажіть мені. Монтеню, Платоне, Сковородо, Канте — скажіть мені. Хтось бере слово? Мовчання. Одноголосне. Як на профспілкових зборах. Профспілка глухонімих. Жодного зауваження до порядку денного. Згода, бо все — ніби повз їхні вуха”.
Чи не про сьогодення ці слова? Утім, про що я? Ми ж почули з президії: «Прошу всіх розслабитися і бути спокійними».
Розслабилися. Слухали звіти. Лунали цифри. В кулуарах форуму Сергій Пантюк мені сказав, що в залі є і деякі літератори, які свого часу строчили доноси на Стуса, писали розгромні рецензії на його твори.
Влучно підмітила деталі з’їзду мисткиня Марко Терен, яка написала на сторінці у Фейсбуку:
«Було встановлено таймінг виступу для всіх однаковий – 3 хвилини.
– Ти кажеш, який Сидоржевський хороший, як спілка плідно працює і скільки вона всього зробила й невтомно робить? умнічка! На тобі 15, та ні… бери цілих 20 хвилин на дифірамби, забий на регламент!
– Ти кажеш щось середнє та не визначене, про те, що ти 40 років у Спілці і в тебе 199 книг, а нині до спілки беруть всяку шпану безталанну, а от у твій час було..? Добре кажеш, на тобі 15 хвилин, ні в чому себе не обмежуй і пам’ятай, що мікрофон ще працює для тебе, не забудь же сказати, що в Спілці все прекрасно, робота з молоддю кипить і фестивалі для молоді проводяться на вищому рівні.
– Ти кажеш щось «нє угодноє тєм, хто воссідає за столом на сцені та вєршит сутьби многіх» і намагаєшся висловити свою думку? 2 хвилини і тобі відключають мікрофон, волаючи -«РЕГЛАМЕНТ!»
…Безкінечні промови про особисті «досягнення», медалі, подяки, власну крутість та унікальність власного таланту. Критичний мінімум молодих облич в залі. Критичний.
Релігійні маніпуляції та заклики до совісті делегатів від «володаря мікрофона», щоб голосували «за того кандидата, якого треба», інакше – «в Святому Писанні написано…»
Тонни порожніх балачок, штампів, пафосу та плісняви.
Реальні проблеми не були обговорені.
Шо? Та нема реальних проблем. В нас картинка хороша, Зате
більшість сидить в залі та аплодує якійсь відвертій брехні…»
Хто був проти Сидоржевського, виступаючи з трибуни, тих намагалися захлопувати оплесками. Один із таких противників демократії стояв біля вхідних дверей і несамовито «аплодував». Я поцікавився у нього, чи є він делегатом з’їзду, письменником. І почув, що цей чоловік просто якусь тоненьку книжечку і дуже хоче «вступити до лав Спілки». А нині просто прийшов уболівати за красне письменство. Ось так у «уболівав» – за своїх, проти чужих. І таких «уболівальників» за з’їзді, схоже, було чимало.
Один із відомих літераторів договорився до того, що запропонував підказати вільнодумцям із Київської міської письменницької організації вийти зі складу НСПУ і створити якусь свою чи то федерацію чи то конфередацію. Ще й навів приклад путінської Росії, мовляв,там же існують самостійні письменницькі організації в Сибіру, в інших регіонах. Вивчайте «передовий досвід»?
Письменницький з’їзд котився до свого фіналу, себто до виборів нового керманича. Було зрозуміло, що булаву не віддадуть. «Тонни порожніх балачок, штампів, пафосу та плісняви». Вимучений з’їзд, великомучени з’їзд.
«А що ви хочете?! – промови з трибуни маститий письменник. – Геніїв серед нас я не спостерігаю!»
Леонід ФРОСЕВИЧ
Фото “Українського репортера”
Читайте також про з’їзд НСПУ:
Відео про з’їзд НСПУ:
https://youtu.be/UYUlpqTicGQ
