Микола Рощин. Українське суспільство налякане. Що робити?
Скільки б не міняли поліцейських, прокурорів, суддів, як би їх не розсаджували, нічого не вийде, допоки законодавство буде таким «розтягнутим» і неконкретним. У суспільстві зростає і поширюється страх за себе і за майбутнє країни.
Один із відставних міліцейських генералів видав книгу «Пандемія страху» (900 сторінок!). Він проаналізував статистику правопорушень в Україні за останні тридцять років. І дійшов приблизно такого висновку: через зростання злочинності жити в Україні стало страшно, і цей страх (подібно чумі) поширюється з неймовірною швидкістю.
Звісно, це право автора, як назвати плід своєї праці. Як кажуть на Сході, мій віслюк, хочу їду, хочу – не їду. Однак він так і не зміг розповісти читачам, хто в цьому винен і що робити. Може, згадував ті далекі часи, коли люди з піснею працювали за трудодні. А може, згадував своє безбідне життя чиновника в період будівництва «розвинутого соціалізму» і хотів би повернутися в минуле.
Хто його знає.
Натомість депутати, політологи, соціологи та інші фахівці «цієї справи» все знають. Вони давно звернули увагу на це важливе питання. Вихід простий:
«Видати населенню зброю, нехай захищається, – сказали вони. – Чого там панькатися?».
Однак не кожному жителю країни можна довірити зброю. Наркомани, алкоголіки, сімейні бешкетники, раніше судимі за навмисні злочини, люди, стан здоров’я яких не дозволяє носити вогнепальну зброю, і діти, напевно, її не отримають.
До того ж населення потрібно навчити правилам поведінки зі зброєю, вмінню стріляти, як і де її зберігати. Тири мають бути спеціальні, платні, природно.
Необхідно також встановити кримінальну відповідальність для власників зареєстрованої зброї, якщо її використано іншими особами в злочинних цілях, навіть після втрати. Як в Америці.
Не слід забувати, що виймати з кишені пістолета, сунути його під ніс водієві, що не звільнив дорогу, і кричати: «На підлогу! Обличчям вниз!» – заборонено. Природно, в таких ситуаціях виникає думка: а чи не вдарити цього крикуна пляшкою по голові? Це в кіно все можна, не вийшло з першого разу – другий дубль, третій. У житті так не буває.
Далеко не треба ходити. Приміром, вбивство екс-депутата Держдуми РФ Дениса Вороненкова. На мою думку, якби в момент нападу охоронець йшов із правого боку від Дениса, то він був би у вигіднішому положенні для захисту свого підопічного. Але діяв він в даній ситуації правильно. Я б на місці охоронця (як колишній інструктор з рукопашного бою) йшов би праворуч і трохи позаду свого «шефа». Це теорія.
Міркувати легко, сидячи за столом і потягуючи каву. В реальній обстановці важко сказати, як би було.
Кілер тренований і дуже рухливий, як досвідчений боксер на рингу. Його червоні кеди, капюшон та інше – маскарад для поліцейського орієнтування. Вбивцю, напевно, супроводжувала машина.
Варто було кілеру втекти, він зразу переодягнувся б у костюм із краваткою, а всі шукали б футболку з капюшоном і червоні кеди. Інших прикмет немає.
Під час нападу на житло мати зброю в будинку не завадить. А носити її із собою непідготовленій людині не варто.
Знову ж закони потрібно міняти. Так і дивись, злочинець виявиться потерпілим, а господар – злочинцем. Візьміть закони Німеччини або Англії, наприклад. Подивіться, як там свято оберігається потерпілий і його житло.
Собаку-охоронця бажано завести, особливо в приватному будинку. Тут знову закони міняти потрібно. Собака – це зброя в руках людини, і власник тварини має відповідати в кримінальному порядку за шкоду, заподіяну здоров’ю потерпілого його собакою. Це так само, як вдарити людину ножем, палицею або іншим предметом. За непрямого наміру – мінімальне покарання, якщо прямий намір – максимальне. Так має бути зазначено в законі.
А тому домашніх тварин потрібно тренувати, бо вони кусають не лише сторонніх осіб, а й своїх господарів, їхніх родичів, друзів, сусідів. У нас таких випадків теж вистачає. У січні – лютому цього року в Україні собаки вже вбили трьох осіб (у Київській, Харківській та Житомирській областях). Тільки за минулий рік у Києві собаки покусали 4,5 тисячі осіб. І винні в цьому не собаки, а люди.
Пора б починати вчити населення, як правильно поводитися на вулиці, в побуті, як забезпечити безпеку свою і свого майна.
Про закони. Скільки б не міняли поліцейських, прокурорів, суддів, як би їх не розсаджували, нічого не вийде, допоки законодавство буде таким «розтягнутим» і неконкретним. У суспільстві зростає і поширюється страх за себе і за майбутнє країни. Може, в цьому автор побачив «пандемію», дивлячись на цифри?
Повертаючись до «Пандемії страху», хочу нагадати, що в основі багатьох дій людини лежить страх. Через страх люди гуртувалися в громади, створювали держави, армії, поліції, розширювали території володінь.
Страх перед хуліганами змусив Вову Путіна тренуватися, шукати надійну підтримку в суспільстві… «Рука мільйонопала» на той час ослабла остаточно, занепала… Довелося підтримати, а потім і очолити партію «Єдина Росія».
Усі навколо президента Бориса Єльцина раптом заговорили, мовляв, Росію без твердої руки ніяк не втримати, і такою рукою є Путін.
Коли Путін став президентом, він розправив груди, підбив вище підбори і заспокоївся. Але не надовго. І знову почалося: Прибалтика – це Росія. Казахстан – споконвічно руські землі. Україна ніколи не існувала. Польща – що це за географічні новини? Мовляв, ще Маяковський про це писав. Настав час збирати одвічні руські землі, відновлювати «русский мир». Хоча б у межах територій, завойованих великим «російським полководцем» Чингісханом. (Не дивуйтеся.
Російські вчені давно «довели», що Чингісхан – це прізвисько. Насправді він – росіянин. І звали його Іваном. Це про нього казки народ складає. А хан Батий – прізвисько Олександра Невського. – Авт.). І пішло-поїхало. Звідки стільки сміливості, звідки такий розмах? Від страху!
Микола РОЩИН, полковник міліції у відставці
