Судді, прокурори та адвокати – про справедливе правосуддя. Перша розмова начистоту
Рада суддів України запропонувала чесну й неупереджену розмову про дотримання основоположних засад судочинства та етичних норм прокурорами, адвокатами і, звичайно, безпосередньо самою ж Фемідою.
Ще ніколи у нас не було такої ініціативи, бо не вважали за потрібне публічно обговорювати що «не так» в діяльності. Та ще й під час спільного зібрання вказувати на недоліки, загострювати увагу на шляхах вирішення нагальних питань.
І такий форум відбувся.
Говоримо про спільне засідання Ради суддів України, Ради прокурорів України, Національної асоціації адвокатів України, Уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини. А своєрідним поштовхом до його проведення став сенсаційний коментар генпрокурора Юрія Луценка про закриття кримінального провадження щодо Харківського міського голови Геннадія Кернеса, а також двох його охоронців. Їх обвинувачували в побитті євромайданівців у січні 2014 року. Прокурори не прийшли на суд, бо… хворіли.
Однак Юрій Луценко минулого місяця своє незадоволення вихлюпнув аж ніяк не на підлеглих:
“Суддя, який в порушення усіх законодавчих норм виніс рішення про закриття справи Кернеса, буде відповідати за завідомо неправосудне рішення…»
Хто дав генпрокурору право виносити такий вердикт? Чи не зазнає корозії принцип рівності перед законом і судом? Чому в суспільства є достатньо вагомих підстав для незадоволення діями багатьох учасників судових процесів, зокрема прокурорами, адвокатами?
Принагідно згадаймо дещо з недалекої історії. 6 лютого 2009 року, виступаючи на засіданні колегії МВС і визначаючи для міліції основні завдання, тодішній очільник міліцейського відомства Юрій Луценко, зокрема, заявив, що 2009-й є роком “війни з судами” і що, крім міліції, нікому поставити суддів “у законне стійло”.
Тодішній голова Верховного Суду України Василь Онопенко назвав ці висловлювання міністра внутрішніх справ неприпустимими за формою і змістом, і що це є виявом кричущого правового нігілізму — відвертої правової і суспільної некоректності.
Багато води спливло з того часу. Є претензії до Феміди? Зрештою, а коли їх не було? І до яких інституцій претензій різного гатунку немає?
Десять років тому з трибуни з’їзду суддів, говорилося:
«Ми визнавали і зараз відверто визнаємо справедливість багатьох нарікань на зловживання у сфері правосуддя. Вони є далеко не поодинокими. Деякі судді допускають вседозволеність, зловживаючи правом судити, потурають проникненню політики у правосуддя, стають посередниками або ж виконавцями у різноманітних протиправних схемах…»
Чи ж варто акцентувати увагу, що суд – дзеркало суспільства?! Хочемо мати ідеальне «дзеркало»? Тоді давайте цього прагнути!
Наше суспільство вже давно мріє бачити в Україні компетентний, справедливий і винятково безсторонній суд. Скільки вже гуль набито на цьому шляху? Не злічити.
Що не рік, то все було щось не так, все щось заважало нам збудувати сильний і авторитетний суд. Ніби й справді в нашій історії тривали якісь «роки війни з судами». Приміром, ось що говорилося у 2002 році з трибуни V з’їзду суддів:
«На суд тиснуть і політики, і люди з вулиці, і засоби масової інформації; використовується телефонне право. До кабінетів суддів вриваються громадяни та погрожують їм, вимагаючи прийняття вигідного рішення».
А давайте перекинемо місточок вперед, до IX з’їзду суддів України (2008 рік). І тоді також – злоба дня:
«Водночас усіма дозволеними законом можливостями, усіма правовими засобами необхідно захищати суддів, які піддаються неправомірному впливу і переслідуванню, з якими намагаються розправитись за їхню принципову правову позицію».
А тепер – сьогодення. Серпень 2018-го. Голова Ради суддів України Олег Ткачук направив звернення до керівництва парламенту, у якому повідомив про факти втручання в діяльність судді Рівненського окружного адміністративного суду Наталії Друзенко, судді Господарського суду Києва Вікторії Сівакової, судді Харківського апеляційного адміністративного суду Надії Бартош… Було скоєно напад на суддю Господарського суду Чернівецької області Олександра Тинка.
Є цифри, які не тішать: станом на сьогоднішній день зареєстровано 317 заяв про втручання в діяльність суддів. За період 2016-2017 років було 330 таких заяв. Але покажіть бодай один вирок, бодай одне рішення щодо тиску на Феміду. Жодного!
Це таким чином намагаються «поставити суддів “у законне стійло”? Чи не потерпає від цього система доступу громадян до якісного і справедливого правосуддя? Чи злагоджено працюють реформовані суди, прокуратура, адвокатура?
Отже, 21 вересня відбувся спільний форум із цих дуже чутливих питань. Перед початком засідання голова Ради суддів України Олег Ткачук коротко розповів «Українському репортеру» про своє бачення фінального результату:
-Очікуємо, що нарешті юристи, які працюють у сфері правосуддя, почнуть поважати один одного, будуть гідно ставитися до своєї професії і забезпечувати можливість людям реалізовувати свої права у судових засіданнях при відправленні правосуддя, – каже Олег Степанович.
А за п’ять хвилин голова Ради суддів України виступав перед присутніми:
-Ми зібралися з вами в залі пленуму Верховного Суду, у залі, де приймаються найбільш важливі рішення для судової системи країни, ключові рішення для кожного громадянина, і це символічно, оскільки сьогодні ми маємо спільно обговорити важливі питання, від яких залежить рівень довіри до правосуддя. Це перший крок. Він непростий. Багато наших опонентів за межами професії і всередині сумнівалися у тому, що ми взагалі зможемо колись зібратися. Адже ми настільки далеко, і так довго віддалялися один від одного, після того, як закінчили юридичний вуз, що у багатьох були сумніви щодо ефективності і важливості цього зібрання. Але ми зібралися і почали роботу. Ми бачимо перспективи і впевнені в успіху, бо розглянути нам потрібно надзвичайно важливі питання: своєчасний розгляд справ та напрацювання спільних етичних стандартів для тих, хто щоденно працює у судових засіданнях.
Погодьтеся: питання своєчасного розгляду справ є не те, що гостре, воно пече як вогонь.
Зокрема, 14 тисяч кримінальних проваджень розглядаються від шести місяців до року. Ще понад 11 тисяч справ − впродовж двох років, а 7551 кримінальне провадження розглядається більше двох років.
У чий город летить каміння? Наприклад, за перше півріччя 2018 року прокурори не з’явилися у судове засідання 2112 разів, адвокати – 8290 разів.
Чи відомо суспільству, як було покарано прогульників? Ні! Тиша навкруги.
Державні інституції з самого початку нашої Незалежності не узяли собі за правило публічно говорити про ці погані речі, воліючи краще мовчати. Сьогодні Рада суддів України не бажає миритися з такою позицією і виходить на відкритий майданчик для дискусії. Водночас не загороджує суддівську систему від критики. Вона ж не є святою, ця система.
І відразу ж одержує критичний сигнал від представника прокурорського самоврядування Михайла Місюри. Він каже, що прокурорам іноді доводиться долати великі відстані, щоб потрапити на те чи інше судове засідання, що, буває, слухання справи призначають і на позаробочий час. І що робити прокурору, коли його ставлять перед фактом – прибути одночасно на два різні судові засідання? До усього, ще ж і адвокати зловживають своїми процесуальними правами.
Але ж прокурор – не один у полі воїн! Принагідно згадалася теза із виступу на форумі голови Національної спілки адвокатів України Лідії Ізовітової. За її словами, якщо адвокатів у судовому процесі може бути не більше п’яти, то прокурорів – хоч два десятки. Якщо, скажімо, троє із них з якихось причин не можуть взяти участь в судовому засіданні, то чому їх не можуть підмінити інші?
А тим часом на плечі суддів лягає все важчий тягар нових нерозглянутих справ, а відтак служителі Феміди стають такими собі заручниками «збою» в системі вчасного і якісного доступу громадян до судочинства.
Мені відомо, що, приміром, у Київській області кримінальне провадження про шахрайство (один епізод!) розглядається вже понад два роки. Спочатку матеріали розглядав Ірпінський суд, потім справа «перекочувала» в Бородянський райсуд. На судове засідання то адвокат підсудного не приїде, то прокуратура не забезпечить прибуття ключового свідка, то прокурор заявить, що у нього «немає матеріалів справи», бо ці документи, виявляється, лежать у сейфі в іншого прокурора, який… захворів. Тим часом потерпілий змушений десятки разів вхолосту їздити на ці пусті судові засідання.
Пригадується, як свого часу колишній генпрокурор Михайло Потебенько під час відомчої колегії жорстко критикував таких працівників прокуратури, вимагаючи від них припинити «упражнятися із законом» і «не втірать очкі».
А подивіться на поведінку деяких адвокатів. В Одесі суддя під час засідання зробила зауваження захиснику, який поводив себе так, ніби перебував на партійно-політичному мітингу. Після цього адвокат направив на суддю 20 (!) скарг. Хіба це не є підставою для адвокатської спільноти розглянути поведінку такого юриста?
Водночас є факти, так би мовити, з іншої опери. Сьогодні посилюється тиск на адвокатів, вони заявляють про погрози на свою адресу, незаконні обшуки. А де реагування з боку держави? Не проглядається.
Адвокати іноді обурюються, що в судах порушується принцип рівності і змагальності між стороною захисту і стороною обвинувачення. І наполягають на тому, що для якісного захисту людей потрібен саме незалежний суд.
Інша річ, що цю незалежність дехто трактує по-своєму. Ось приклад – один із прокурорів регулярно (один раз у два тижні!) «строчить» скарги на суд. Хіба це не є тиском, бажанням вплинути на те чи інше рішення?
Люди добре бачать, хто і як «упражняється із законом», бо роками очікують на вирок чи рішення. І хоч кількість осіб в слідчих ізоляторах зменшилася, порівняно з тим, що було 10 років назад, спостерігається загрозлива тенденція – крива завантаженості СІЗО повзе догори. Є ризики вийти щодо наповнюваності ізоляторів на рівень 2012 року. Про це говорив у виступі на форумі голова Касаційного кримінального суду у складі Верховного суду України Станіслав Кравченко.
Якщо люди не можуть знайти правди в Україні, вони шукають дорогу до Європейського суду з прав людини. Наша держава вже виплатила 979 тисяч євро позивачам за те, що деякі «розумники» «упражнялися із законом». Сьогодні в Євросуді – 63 провадження (кримінальні, адміністративні, цивільні) щодо строків розгляду. Тому голова Ради суддів України Олег Ткачук вважав за необхідне підкреслити з трибуни форуму, що міжнародний авторитет судової системи залежить якраз від дотримання розумних строків розгляду справ.
Ми неодноразово чули упродовж багатьох років: «Сильний і авторитетний суд, який приймає рішення лише в суворій відповідності із законом, як ніколи потрібний сьогодні Україні та її народу».
Ця фраза є актуальною і нині.
Думаю, не варто наголошувати, що цей авторитет повинні посилювати і прокуратура, і адвокати. І якщо ці ланки будуть працювати винятково по закону, якісно, ефективно, то народ відразу відчує.
Ось тому під час форуму й пролунало: якщо кожен з учасників судового процесу своїм позитивним прикладом впливатиме на поведінку колег, то ситуація у цій сфері зміниться. Головними ж принципами співпраці мають стати незалежність та взаємоповага. Сьогодні є необхідність підготувати спільні етичні правила у сфері правосуддя. Про це також говорили під час форуму. Його учасники схвалили підписання резолюції “Етика правосуддя”.
КОМЕНТАРІ
Володимир Кравчук, суддя Верховного суду України, голова Комітету з питань організаційно-кадрової роботи судів, органів суддівського самоврядування Ради суддів України:
– Суддівське самоврядування у сфері правосуддя – ключовий принцип, а також гарантія, які забезпечують незалежність адвокатів, прокурорів, суддів. Дуже добре, що судова гілка влади об’єднується у справі захисту прав людини. У всіх одна мета – забезпечити для кожного громадянина справедливе правосуддя. І все це неможливо без взаємодії адвокатів, прокурорів та суддів. Замість того, щоб опонувати один одному пропонується ключова теза – створювати спільні етичні стандарти в професії і максимально сприяти один одному в реалізації цілей та завдань.
Анатолій Кривошея, суддя Апеляційного суду Вінницької області:
-Цей форум – вельми неохідний захід, бо ж бачите, що замість пошуку спільних точок для вирішення справ і прийняття справедливого рішення– якісь постійні сварки між прокурорами і адвокатами, усе це, звичайно, негативно відбиваються на розгляді справ. Результати розгляду справи не оскаржуються, а навпаки – паплюжаться, до того ж коли рішення ще не скасовано. Сподіваємося, що цей форум стане початком співпраці між прокурорами, адвокатами і суддями.
Суддя у відставці Апеляційного суду Вінницької області Юрій Аліфанов:
-Цей захід направлений не тільки на координацію роботи правоохоронних органів, судової системи, а він надасть можливості громадянам нашої держави отримувати кращі правові послуги.
Леонід ФРОСЕВИЧ
Фото автора
