Перевірено на собі: декларація з лікарем – не гарантія отримання меддопомоги
Уже майже рік чуємо: “Підпишіть декларацію з сімейним лікарем – і буде вам щастя, добробут і всебічна медична допомога!…» Обіцяють чи не золоті гори. А що насправді?
Я до останньої хвилини, поки, як-то кажуть, смажений півень не клюнув, не підписувала ні з ким жодних декларацій. Головна причина – ні з ким. Я майже півжиття мешкала на Подолі, хоча й була прописана (зареєстрована ) в Києво-Святошинському районі. Логічно, що я й моя дитина отримували медичну допомогу в подільській поліклініці, а, за потреби, і в стаціонарі. Так би все й залишалося. Але спочатку я переїхала за місцем реєстрації, потім раптово помер наш справжній сімейний лікар, і все…
Кілька разів за останніх п’ять років я зверталася по допомогу до медамбулаторії села Тарасівка, але, незважаючи на те, що в мене по кілька тижнів трималася температура до 40 градусів, мені жодного разу не призначили ніякого обстеження, а діагноз писався «зі стелі». А коли розпочалася вакханалія з підписанням декларації, на амбулаторії з’явилося оголошення: «Декларацію з сімейним лікарем можна підписати щодня!». Брехня! Я приходила і в суботу, і в неділю – все було зачинено! На мене подивилися, як на дурочку: «Щодня – це значить, з понеділка по п’ятницю». Це ж треба було здогадатися, що вони мали на увазі!
Крім того, попри те, що табличка на дверях амбулаторії сповіщає про графік роботи закладу з 8.00 до 16.30, як правило о 12.00 лікаря там уже немає. Мотивують це тим, що після обіду лікар їде на виклики. Але майже на 6 тисяч мешканців і півсотню багатоповерхівок усього один лікар – це круто!
Так трапилося, що днями мені з тиском 200/100 довелося таки звернутися до амбулаторії. Опів на першу дня в лікарні була лише медсестра й санітарка. Лікар поїхала на нараду. Звісно, мені зробили укол. Наступного дня мене прийняла новенька молоденька лікарка, яка працює перший день. Без жодних аналізів, без кардіограми, призначила лікування (серед якого – й для шлунково-кишкових захворювань, бо я поскаржилася на сильний біль і виразку в анамнезі) й сказала прийти через день.
Через день вона мовчки закрила мені лікарняний лист, сказавши, що тиск понижується. І все. Коли я запитала про консультацію кардіолога й невропатолога, дівчинка-лікар якось дивно відповіла: «Ну…. Так…. Якщо треба – то підіть…». Але ж мене без направлення ніхто не прийме. Дайте направлення, кажу. У відповідь – мовчання. А потім фраза: «Ну, коли буде менше людей – прийдете й заповните декларацію. Тоді й будемо говорити. Я взагалі вас приймаю по своїй душевній доброті»,- і показує на двері, де написано: «З 1.01.2019 року громадянам, які не заключили декларацію з сімейним лікарем, ніякі рецепти, довідки, направлення й лікарняні листи не виписуються». Нижче: «Підписання декларацій з лікарем завершено. Ліміт вичерпано».
Їду на Печерськ, щоб заключити декларацію з лікарем в амбулаторії поблизу місця роботи. Все вклалося в кілька хвилин. Але того дня лікар, до якої залишилися вільні місця, не приймала. А наступного дня, у п’ятницю, запис до медика завершився ще в середу. Попереду – субота й неділя, у мене – робочі дні. А тиск – зашкалює й кашель задушує.
-Треба заздалегідь записуватися, – каже жіночка в реєстратурі.
-Цікаво, а як людина заздалегідь може знати, що завтра чи післязавтра в неї заболить живіт, вухо, чи підскочить тиск або температура? – запитую.
-А оце вже – не до нас! Усі про таке питають. Ідіть до міністра й питайте. Ви що, не знаєте, які таблетки треба пити? Подивіться в інтернеті….
Ось такий цікавий діалог з медпрацівницею.
На щастя, наступного дня мене без усякого запису прийняла молоденька лікарка, яка відтепер є моїм лікарем. Призначила всі необхідні аналізи й обстеження й адекватне лікування, запропонувала пролікуватися в стаціонарі.
Проблеми почалися після того, як лікар дала направлення до так званих вузьких спеціалістів – окуліста й травматолога. Вона попередила, що мене без реєстрації в Печерському районі можуть не прийняти, але це «можна якось вирішити з головним лікарем, написавши заяву». Щоправда, травматолог виявився справжнім лікарем, він навіть не глянув на направлення, а подивився на моє травмоване коліно й почав лікування. А ось окуліст виявилася категоричним, навіть не глянувши направлення: «Ви де прописані? На Печерську? На якій вулиці? Покажіть паспорт!» – дивний допит, просто в коридорі. – «Не на Печерську? Тоді йдіть за місцем вашої реєстрації! Проте, для таких, як ви, не місцевих є платний офтальмологічний центр на Підвисоцького, 4. Все!»
За роз’ясненням ситуації я звернулася до директора Центру первинної медико-санітарної допомоги Печерського району Ольги Іванівни Остапенко.
“Все абсолютно вірно, – каже керівниця медичного закладу, – мета реформи медицини – офіційно закріпити медичні послуги, які держава гарантує кожному громадянину України. А для цього необхідно було реформувати насамперед, систему сімейних лікарів. У «первинці» головне – пацієнт. Тому, що ми отримуємо гроші за кожного хворого. Реформа змушує лікаря бути лояльним до кожного пацієнта. І мало не калачами й пряниками заманювати пацієнтів. Сьогодні 60 відсотків сімейних лікарів мають усі необхідні навички і знання, щоб частково замінити вузьких спеціалістів і можуть вирішувати більшість проблем пацієнтів. А там, де сімейний лікар не може справитися самотужки, він дає направлення на консультацію”.
А ось тут і починаються проблеми. Висить величезна «червона ганчірка», чи горить червоне світло. Тобто, до «вузького спеціаліста» (окуліста, ЛОРа, невропатолога, кардіолога, гастроентеролога тощо) можна потрапити лише за місцем реєстрації. Тобто, збирайте гроші, пакуйте речі й мчіть з Києва до свого містечка чи до сусіднього району (за штампом у паспорті). Але там вас теж не приймуть, бо у вас немає направлення від сімейного лікаря за місцем реєстрації, а декларацію ви підписали в іншому місці. Залишається чекати доки вас привезуть по швидкій у стаціонар або платити гроші за консультацію.
“Усе згідно закону, – пояснює Ольга Остапенко, – Поки що спеціалісти приймають тільки за територіальним принципом. Для цього з місцевого бюджету виділяються кошти. А з 1 липня 2019 року заплановано розпочати реформу вторинної меддопомоги, тобто «вузьких спеціалістів». Направлення будуть електронними. Як і рецепти. Необхідно щоб усі райони міста чи області одночасно уклали угоди 2-го етапу реформи. Лише тоді можна буде говорити про безкоштовну медицину. Про безкоштовні обстеження, 6 видів УЗД, аналізи тощо. А ще вкрай необхідна медична страховка! Лише тоді 49-а стаття Конституції України повинна хоч трішки запрацювати! Вперше з 1991 року”.
Лікар побідкалася, що 160 тисяч зареєстрованих мешканців Печерського району декларацію з амбулаторією підписали всього 52 тисячі потенційних пацієнтів, тих, які десятиліттями тут живуть, з покоління в покоління, аще студенти. А всі інші – занадто «круті, щоб звертатися в просту поліклініку, вони мають гроші на приватну медицину».
Що ж до моєї консультації в окуліста, місцева медична начальниця кудись зателефонувала, запитала, чи маю я можливість сплатити щось за консультацію й дала папірець з контактами лікаря платного центру, звелівши сказати «пароль» – прізвище людини. Яка за мною начебто стоїть.
Що ж, я, мабуть, ще не зовсім осліпла – почекаю. А раптом колись реформа і до мене та до інших людей дійде.
Наталя ПЛОХОТНЮК (поки що жива, всупереч медреформі)
Фото із сайту Укрінформ
