Професор Петро Таланчук: «Україну зрадили. І за це ніхто не відповів» (+відео)
Президент Відкритого міжнародного університету розвитку людини “Україна”, професор Петро Таланчук знає секрети будівництва успішної країни. Про це і розповів в інтерв’ю “Українському репортеру”.
– Петре Михайловичу, в багатьох ваших публіцистичних працях червоною ниткою проходить тема багатющої культурно-духовної спадщини України, і звучить певний докір, що, мовляв, ми забули справжню історію. Водночас і світ вже стирає з пам’яті, що корисного зробила для нього Україна. Ви наполягаєте, що нам потрібно говорити про своє надбання на повен голос. Отож пропоную почати з цього нашу бесіду.
– Будь-який народ цінують за його внесок у світову скарбницю. Українці зробили в цьому плані дуже багато, але ж це надбання було вкрадено іншими. Тому перше завдання українців – дістати цю правду, відкопати, переконати світ, що це надбання є нашим, і тоді з боку світової спільноти до нас буде зовсім інше ставлення. Якщо підемо цим шляхом, то через 20 років будемо дихати в потилицю Німеччині. По всіх показниках. І не з допомогою польських менеджерів-музикантів, що командують залізницями. Не з допомогою грузинів… Свій народ треба підіймати… Мене, скажімо, ображає, що хтось там в Голландії вирішує, бути нам в Європі чи ні.
Або, наприклад, екс-президент Євросоюзу якось зауважив, що, мовляв, перед Україною років аж через десять і відчинять двері… Так і хочеться сказати: шановні, ви забули, ким ви були колись і що було в Києві у ті часи?! Радив би прочитати бодай листи доньки Ярослава Мудрого, яка звертається до батька із запитанням: тату, куди ти мене відправив? Цей Париж так смердить, що до нього підійти не можна… Помешкання тут – похмурі, церкви – потворні, а звичаї – жахливі. Люди «справляли нужду» прямо на вулицю, в захисні рови, а дворяни – нерідко і за порогом кімнати. Отож не дуже будь гоноровою, Європо. Так, минув час, змінилися люди, і сьогодні маємо сучасну Європу, в якої чимало такого, чому можна дійсно повчитися. Водночас нам не потрібно мавпувати ні Європу, ні Америку. А ось усе цінне – брати на озброєння, відтворюючи тут, в Україні.
– Ви ратуєте за просвітництво, всенародний всеобуч. А як поставити цю справу на постійні рейки?
– Ще раз наголошу: треба «відкопати» свою справжню, правдиву історію, і це нам багато що дасть для розуміння, хто ми і чиїх предків. Ми забуваємо, що є давньою нацією. Історія України має бути відтвореною і написаною самими українцями. Досить, щоб ми десь там епізодиком промайнули в польській історії, щоб чехи великодушно щось там «причепили» з нашої історії до своїх досліджень. Хто ви такі? Що у вас є з тих давніх віків? А нічого. Тому для організації всеукраїнського всеобучу, для просвітництва потрібно підготувати і видати сім примірників книжок – для дошкільнят, початкової, середньої, старшої школи, для вузів, для громадян з вищою освітою, а також для іноземного читача. Це має бути історія України – від аріїв і до сьогодення.
Нам також потрібно згуртувати великих фахівців тієї чи іншої справи на конкретних, ключових напрямах. І нехай вони доносять до народу свої ідеї та пропозиції. Скажімо, є проблема землі, тому про це має розповідати не той депутат, що з вилами ходить і розказує казочки, а добре підковані хлопці – вчені голови! – які знають, що із землею робити. От і запрошуйте їх на телеканали, до редакцій газет… Цих фахівців знатиме уся країна. Їхні прізвища будуть на вустах. Люди скажуть: ось кого треба обирати до парламенту. Так і сформуємо великий гурт тих, хто пропонує успішний план господарювання. Ось цей напрям, просвітницький, є дуже важливим, він практично готовий.
https://www.youtube.com/watch?v=St5yzYMK3x0
– Очевидно, з числа цих знавців можна сформувати структури для управління державою. Скільки ж людей може бути в авангарді цієї просвітницької армії?
– Максимум до двох мільйонів. А це – 4-5 відсотків населення. Цього абсолютно достатньо, щоб просвітницький гурт «розтривожив» увесь народ, щоб ми почали приймати рішення в інтересах України.
Треба викинути на смітник половину законодавства, бо ж тисячі законів прийнято в рамках «міжсобойчика». Це – сміття, яке прийняли «для себе», і воно ігнорує права людини. Ви ж подивіться: ми – єдина у світі, унікальна держава, яку розікрали на основі законодавства. І все законно. А там, де забракло законів, прийняли постанови Верховної Ради, рішення Кабміну, мовляв, «дозволяється»… Шулери! Отож є велика потреба очищення владних структур, створення нового. Алгоритм «що робити?» ми вже знаємо, чим незадоволені, бо відомо, які ресурси використаємо – вивчили.
Умова одна: єднання, праця і – вперед. І ось цю просвітницьку місію мають нести на своїх плечах телебачення, радіо, преса, сайти…
– Але ж ЗМІ здебільшого контролюють олігархи. Хто захоче узятися за таку роботу?
– А ми зберемо кошти на телебачення серед людей. За умови, що жодну гривню не буде витрачено даремно, що вся звітність буде прозорою і чіткою. Можемо також звернутися по допомогу до діаспори, щоб посприяла з придбанням обладнання. Нам потрібно готувати професійні кадри, створити школу політичного лідера.
– Ви пропонуєте створити державу в державі?
– Ні. Йдеться про громадське управління. Воно діє там, де держава не виконує своїх обов’язків. Ми повинні виходити з того, що держава – це слуга народу і створена для нього ж. Нагадаю слова Черчилля: якщо Конституція і королі входять у протиріччя, то міняють не королів, а Конституцію. Суверенні права належать народові, і тільки йому.
– Після Революції Гідності в суспільстві – розпач, зневіра. Як подолати це? Що робити?
– Треба шукати людей, які вміють не тільки ставити питання, але й знаходити відповіді. А таких багато. Їм треба об’єднуватися. Наприклад, в ситуативній громадській організації ключові напрями очолюють професіонали: вони аналізують ситуацію, бачать шляхи виходу з кризового стану, пропонують рішення, озвучують це…
– Такий всеобуч розраховано, певно, на тривалий час. А люди вже хочуть позитивних змін. Яким чином домогтися оперативності?
– Виокремити найважливіші, найзлободенніші завдання. У списку вони мають бути першими «по болючості». Ось, скажімо, найперше: низька зарплата. Чи можемо це вирішити швидко? Так. А яким чином, де узяти гроші? Різко скоротити державний апарат. Узяти за правило, як у Скандинавських країнах, коефіцієнт доцільності (відношення 10 відсотків найбільших зарплат до 10 відсотків найменших).
У соціально благополучних країнах, де немає дикого розшарування по багатству, він сягає трьох-п’яти відсотків. І там – соціальний спокій. Немає жодного олігарха. Хоч є дуже багаті люди. Коефіцієнт доцільності не дає змоги стати олігархом.
Далі. Варто скоротити кількість народних депутатів у парламенті. Більше половини з них не ходять на роботу. Або приїздять вирішувати свої питання. Має бути 150 депутатів, не більше.
Запитаєте, можливо, яким чином забезпечити якість законів? Підсилити інститут законодавства Верховної Ради, відібравши на конкурсних засадах блискуче підготовлених юристів.
Найголовніше: не сподіваймося ні на Європу, ні на Америку, а тільки на себе. Не зламавши ось цю свідомість – споглядання у чужий бік, не відкоригувавши український менталітет (а він далекий від ідеального і нам взагалі його треба переглянути) у питанні відносин із сусідами, не збудуємо справжню Україну. Вихід один: проси пробачення сам і пробачай інших. З’ясовуйте проблемні питання аж до коріння, щоб не було проблем у майбутньому. Але не робіть на цьому політики.
– А як будувати відносини з Росією, країною-агресором?
– Росію треба помножити на нуль. Абсолютно! Ця держава для України повинна перестати існувати. Її для нас немає. Забути її. Інакше ця держава проковтне Україну. В самій ідеології Росії закладено імперію. Тамтешній народ безнадійно хворий своєю величчю, винятковістю, які нічим не обумовлені. Це – імперська хвороба. Значна частина росіян (може, відсотків десять) розуміє, що це – хвороба і треба вилікуватися, але коли це станеться – невідомо.
Росія чіпляється за будь-яку можливість, щоб тільки Україна не вислизнула з її пазурів. Ми збережемо незалежність, якщо забудемо, що Росія існує. Нам не вистачає нафти? Орієнтуймося на світові ринки. Розвиваймо власний аграрний потенціал, активніше торгуймо з іноземцями. Вітчизняні галузі треба піднімати на висоту, а не розвалювати. А натомість що бачимо? Промисловість зруйнували, заводське обладнання вирізали і вивезли як металобрухт…
https://www.youtube.com/watch?v=k2SRXE2ANs4
– Що робити з окупованим Донбасом?
– Щоб ґрунтовно відповісти на це питання, потрібно мати достовірну і повну інформацію, що там відбувається. Я ж такими даними не володію. Мені невідомо, яка частина тамтешнього населення хоче, щоб їх звільнила українська армія, а яка – ні. Якщо прагнуть такого звільнення, то чому там немає партизанського руху? Чому не борються? Відомо, що Путін стягнув туди з Росії усіляку погань. Але ж і місцеві записалися в загони терористів. Водночас на наших рубежах майже щодня гинуть кращі українські сини. Біда. В народі кажуть: де стріляють, там правди не шукають, там вона губиться. Поруч із боротьбою за ідеали, за незалежність «йдуть» шкурні інтереси, помста, цинічне, брудне… Все спливає на поверхню, його «забивають» кулями, снарядами… Знаю одне: Україну зрадили. І за це ніхто не відповів. Як і за окупацію Криму.
– Назвіть, будь ласка, больові точки в освіті.
https://www.youtube.com/watch?v=n5kv_uXIzqk
– Ось чую: триває реформування освіти. Не погоджуюся. Чому? І в чому корінь питання, як на мене. У нас немає стратегії розвитку держави. А її основним інструментом повинні бути наука і освіта.
Яскравий приклад – Давня Греція. Чому там розквітало життя? Бо розвивалися і мистецтво, і освіта… Ми ж не маємо програми розвитку України, відтак у галузі освіти кидаємося то в один бік, то в другий. Один керманич запроваджує десятирічне навчання, інший – одинадцятирічне. Кому це потрібно і навіщо? Мавпуємо перед Європою. Треба виходити з іншого, як на мене. Повинен бути фундаментальний підхід до галузі. Що це означає? Перше: нам потрібна модель розвитку України. Успішної України. Не можна будувати хату, не подбавши про матеріали для фундаменту.
Друге: подбаймо про модель громадянина, який здатний реалізувати модель успішної держави. Ось вам і проблема освіти. От і реформуйте, упроваджуючи принципи: наскрізне навчання і виховання – від дитсадка і аж до інституту. А не нормуйте, скільки годин для української мови відвести на телебаченні. З першого класу треба вчити переходити вулицю, розказувати про те, що не варто брати хабарі, тобто готувати людину, формувати новий світогляд… Оце і є реформування. Треба перестати «смикати» закони, вони «не в’яжуться»… А якби зробили наскрізну систему навчання, прийняли кодекс законів про освіту і науку, то був би й розвиток…
Ще одне. Перестаньте душити приватну освіту. Я, наприклад, є представником приватної, безприбуткової освіти (засновники не одержують дивідендів). Відомо, що є різні навчальні заклади. В одних основним документом є бізнес-план. В інших, як в університеті «Україна», – план навчально-виховної роботи. Ми намагаємося об’єднати дві корпоративні культури: заробляння коштів і академічну: якість знань, підготовку майбутніх фахівців.
– Не Майдани змінюють Україну, а просвітництво. Так?
– Безумовно. Люди мають усвідомити, що так далі жити не можна, не можна допускати, щоб топталися по ваших корінних правах, щоб вас виморювали. За роки незалежності ми втратили десь 10 мільйонів громадян. У нас – найнижча зарплата у світі. Наші люди виїжджають на заробітки за кордон. І водночас традиційно звинувачують у своїх бідах усіх. Але самі не хочуть об’єднуватися і почати змінювати країну. А чому ж ми не хочемо напружуватися? Природні умови у нас кращі, ніж на Заході. Чекаємо манни небесної?
https://www.youtube.com/watch?v=bGcCzkltW9s
– Ви, Петре Михайловичу, реальний мрійник, складається враження. Про що мрієте?
– Не зовсім погоджуюся з вашим висновком. Так, уночі я мрійник, а вдень – прагматик. От вночі, образно кажучи, придумав університет, а вдень його збудував… Щодня отримую багато листів: люди запитують, що робити, коли починаємо… А то й пропонують «козацьку булаву». Відповідаю: в козацтво не граюся. І не претендую на першу роль у просвітницькій місії. Хочу на громадських засадах створити своєрідну матрицю, про яку частково вам розповів, і наповнити усі важливі напрями суспільно-державного життя. Щоб ця матриця запрацювала… Щоб вона турбувала громадську думку. Щоб усі ми разом створили успішну Україну.
Розмову вів Леонід ФРОСЕВИЧ
Відеооператор Євгеній МАЙОРОВ
P.S. У бесіді також брав участь професор, письменник, журналіст Віталій КАРПЕНКО
