“Наша земля – наші герої!” Смолоскипна хода у Києві на честь Бандери (+відео, фото)
Націоналісти вшанували пам’ять Степана Бандери, Провідника українського визвольного руху.
1 січня в багатьох містах країни люди пройшли вечірніми вулицями зі смолоскипами.и У Києві з нагоди 111-ї річниці від дня народження Степана Бандери декілька тисяч громадян пройшли смолоскипною ходою від «червоного» університету до адмінбудівлі Київради.
Люди несли великий Державний Прапор, а також червоно-чорний стяг ОУН. Під барабанний дріб лунали традиційні гасла українських націоналістів, а також – “Наша земля – наші герої!”
На Хрещатику відбувся мітинг, під час якого виступили лідер «Свободи» Олег Тягнибок, колишній народний депутат України Андрій Іллєнко, депутат Київради Юрій Сиротюк. На фасаді будинку Київради прикріпили величезний портрет Степана Бандери.
Нагадаємо, що Степан Бандера народився 1 січня 1909 року в селі Старий Угринів, нині Калуського району Івано-Франківської області, у сім’ї греко-католицького священика Андрія Бандери.
Як пише у своїй книзі відомий дослідник українського визвольного руху XX століття, кандидат історичних наук Микола Посівнич, «щодо походження прізвища Бандера існує багато версій. За найбільш поширеною воно дослівно означає «прапор; можливо, мало значення – «керівник», «провідник», проводир», «той, що попереду».
Що цікаво, Бандера обрав собі професію, пов’язану із землею. У 1928-1934 роках він навчався на агрономічному факультеті Львівської політехніки.
Микола Посівнич зазначає:
«За свідченнями очевидців Бандера постійно себе вдосконалював у фізичному плані. Його постійні заняття спортом дивували оточуючих. Плавання, стрибки у воду, щоденні обливання холодною водою, взимку катання на лижах та влітку гра у баскетбол. Він в прямому значенні слова «не давав ногам спокою»: ходив всюди пішки, навіть 9 кілометрів до центру Львова та по навколишніх селах, бігав на довгі дистанції».
Про себе Бандера писав: «У вільний час я залюбки грав у шахи, крім того співав у хорі та грав на гітарі і мандоліні. Не курив і не пив алкоголю».
І хоч Бандери вже давно немає на цьому світі, однак його прізвище, образ усе ще лякає Московію, наводячи на неї жах.
Лідер партії «Свобода» Олег Тягнибок каже:
«Москва назвала нас бандерівцями, як раніше мазепинцями і петлюрівцями, але ми сприймаємо це звання, мов найвищу похвалу. І вбивство Бандери московським найманцем – це злочин, про який пам’ятають українці. І ще помстяться кривавій Москві, яка повинна бути знищена як ворожа для всього світу імперія.
Постать Бандери – не просто випадок. Попри всі чужинецькі стереотипи, він не був лише лідером націоналістичного руху, хоча саме він зберіг і посилив Організацію Українських Націоналістів. Це постать надзвичайного інтелектуального лету. І якби всі ті малороси-хохли, задурманені московською пропагандою, прочитали хоча б кілька сторінок його праць, вони би прозріли.
Бандера не лише аналізував сучасне йому становище, а й прогнозував ті виклики, перед якими Україна стоїть і досі. Ось що можна знайти у “Перспективах української революції”: “Чинники, які кермують політикою західніх держав, а головно США, Великобританією і Францією, мають засадничо інші цілі супроти СССР і наших народів, ніж ті, до яких змагає наша боротьба — до розвалу й розподілу російської імперії, СССР, і до побудови національних держав…”.
І хіба поведінка Заходу після Другої світової не нагадує про Нормандські формати? “Політика Заходу пішла проти здорового глузду, далеко поминаючи інтереси не тільки поневолених народів, але й свої власні…Ясним стало, що в ім’я сумнівного миру західні потуги свідомо відписали большевикам цілу низку народів Східньої та Центральної Европи…”
Як пише Бандера, наші союзники – це насамперед ті народи, що опинилися в неволі російсько-большевицького імперіалізму, борються проти нього за власне життя і свободу та ставляться прихильно до самостійності й соборності України. Як цього розуміння не вистачає нинішній українській дипломатії!
Замість концентрації зусиль на підтримці поневолених Москвою народів, що страждають від асиміляційної політики Кремля, соціального гноблення, українські президенти мов по свячену воду вдаються до Берліна та Парижа – де майже офіційно домінує ідея примирення з Москвою, ідея нової «розрядки».
На думку Тягнибока, «Бандера – це не забронзовілий ідол, а немеркнучий дороговказ. Бо ж більшість завдань, поставлених ним, ми так і не довели до кінця. Тому згадуємо величну особу Провідника, вчимось у нього, і продовжуємо боротьбу!».
Фото «Українського репортера»
Відео:
