Шульгини: загадки і розгадки історії

До 100-річчя битви під Крутами, на вулиці Шульгиних у Кропивницькому, урочисто встановлено меморіальну дошку Володимиру та Олександру Шульгиним. Ця родина певний час мешкала у нашому місті.

Вона дала українській революції початку минулого століття двох видатних діячів – Олександра і Володимира. Перший – міністр закордонних справ УНР, другий – один з організаторів київських студентів та гімназистів на захист УНР від більшовицької навали. Володимир, до того ж, народився тут.

Хто справжній автор історії Єлисаветграда?

Батько родини, Яків Шульгин, працював у нашому місті контролером Державного банку. Для нього, історика і філолога, ця робота була не улюбленою, а вимушеною, щоб прогодувати сім’ю. (Це за версією краєзнавців, а от нащадки Шульгиних, які нині мешкають за кордоном, вважають, що родина не мала на той час матеріальних проблем.)

Та й причиною прибуття до Єлисаветграда корінного киянина було те, що, повернувшись із заслання за участь у старій Громаді, він не мав можливості працювати за фахом.

Хоча, як зазначає Володимир Босько, вибір цей не був абсолютно випадковим: тут мешкав його давній знайомий, організатор місцевого осередку Громади Опанас Михалевич, очевидно також, що тут жили його родичі. Принаймні, одним із голів міської думи був Василь Шульга, згодом він же, але вже як Шульгин, згадується в іпостасі члена будівельної комісії, яка опікувалася спорудженням будинку Громадського зібрання.

Гласним повітового земського зібрання був Костянтин Шульгин, у якого, припускає Володимир Босько, і жив Яків Миколайович із родиною, бо службовою квартирою, на яку мав право, він не користувався, що зафіксовано в архівних документах.

Про небайдужість до громадського життя та українофільство свідчить його належність до Єлисаветградського благодійного товариства розповсюдження грамотності та ремесел, до якого входили відомі на той час у місті діячі освіти та просвіти Микола Федоровський, Наталя Бракер, Павло Рябков, Олександр Тарковський (батько знаменитого поета і дід не менш знаменитого режисера), архітектор Лишневський, один із власників машинобудівного заводу Роберт Ельворті. Разом із Опанасом Михалевичем вони були причетні до організації Товариства Українських Поступовців.

Яків Шульгин був істориком за фахом, автором праць (деякі з них і досі цінуються істориками: «Павло Полуботок, полковник чернігівський», «Нарис Коліївщини»), які часом підписував «Я.Ш.» або «Л.Ч.».

Другий розшифровується так само просто, як і перший: Любчин чоловік. Його дружина Любов Миколаївна Устимович, представниця одного зі значних українських родів, за сімейними переказами, причетних до нащадків гетьмана

Полуботка, була людиною освіченою і мала безперечний вплив на своїх чотирьох дітей, двоє з яких – Володимир та Микола – народилися у Єлисаветграді.

До речі, за іронією долі саме у нашому місті довгий час перебувала відома картина Василя Волкова «Петро І відвідує в тюрмі наказного гетьмана Павла Полуботка в 1724 р.», яку свого часу в автора придбав Ельворті, однак після 1944 року її сліди губляться, але етюд до неї, очевидно, придбаний разом з картиною, і досі перебуває в одного з місцевих колекціонерів.

– Безперечно, історія родини Шульгиних, яка стільки зробила для України, – наголошує краєзнавець Володимир Босько, першовідкривач архівного матеріалу, – заслуговує на монографічне дослідження.

А такої книжки немає, очевидно, тому, що чимало документів (а це атестат про закінчення Київського університету, виданий Якову Шульгину 13 вересня 1875 року, атестат про службу його батька Миколи Шульгина, указ про підтвердження дворянства роду Шульгиних, формулярний список про службу Якова Шульгина, його свідоцтво про народження) лежать у Кіровоградському обласному державному архіві й столичним дослідникам невідомі.

Історик Сергій Шевченко свого часу випустив невелику книжечку про родину Шульгиних. Вона могла б розвинутися у солідну монографію, але, на жаль, автор передчасно пішов із життя.

І хоча Шульгини прожили у Єлисаветграді всього шість років, Яків Миколайович міг залишити тут неоціненний слід. За припущенням того ж Володимира Боська, він, учень Володимира Антоновича та Михайла Драгоманова, міг бути справжнім автором «Історичних нарисів м. Єлисаветграда», які повернулися до нащадків під ім’ям довголітнього міського голови Олександра Пашутіна.

Своє припущення краєзнавець ґрунтує на тому, що історичні нариси написано дуже професійно, а практика, коли освічені люди задля заробітку готують якісь тексти, а підписують зовсім іншими іменами, цілком могла застосовуватись і наприкінці ХІХ століття.

Шульгини повернулися до Києва у 1899-му, і лише через чотири роки Яків Миколайович отримав дозвіл викладати російську мову та літературу у знаменитій Першій Київській гімназії. Його учнями були Михайло Булгаков. Костянтин Паустовський, Олександр Вертинський, Ігор Сікорський…

Де похований Володимир Шульгин?

На це запитання той, хто хоч трохи цікавиться українською історією, відразу відповість: на Аскольдовій могилі. Так, Володимир Шульгин був серед тридцяти, похованих там. Це про них знаменитий вірш Павла Тичини, це на їхній могилі промовляв Михайло Грушевський, саме Володимирові присвятили свої спогади Людмила Старицька-Черняхівська та Сергій Єфремов.

Але кілька років тому у пресі з’явилося сенсаційне повідомлення, що прах його друга Науменка (до речі, цілком можливо, сина директора гімназії, де вчився молодший Шульгин) разом із прахом Володимира, з яким вони померли, обнявшись, і так були й поховані, ще перед зруйнуванням Аскольдової могили родичі таємно перепоховали на Лук’янівському цвинтарі у Києві. І ця версія начебто підтвердилася. Тож маємо тепер могилу, одну з небагатьох, тих, хто загинув за Українську державу?
* * *
Олександр Шульгин, член Центральної ради, міністр іноземних справ першого українського уряду, перебуваючи в еміграції, незадовго до смерті написав спогади, де про наше місто відгукується так: «Не завжди Єлисаветград був пусткою в українському відношенні, не був він таким і за часів перебування там моїх батьків. А у 80-х роках це був своєрідний, хоч і конспірований, центр виховання українців».

Світлана ОРЕЛ (місто Кропивницький)

На цю тему читайте також тут:

• 100-річчя бою під Крутами. Реконструкція бою за “Арсенал” та смолоскипна хода