Три роки без футболіста Валентина Белькевича
1 серпня – сумний день в історії «Динамо»: роковини смерті одного з найталановитіших гравців за всю історію клубу. «Український репортер» згадує, як грав та ким був Валентин для столичних уболівальників.
Напередодні вильоту до Швейцарії на матч-відповідь проти «Янг Бойз» футболісти та тренерський штаб «Динамо», керівництво клубу, адміністратори, колишні партнери та вболівальники завітали на столичне Байкове кладовище, аби вшанувати пам’ять Валентина Белькевича.
Три роки тому звістка про його смерть шокувала усю футбольну Україну. Молодий (41 рік) на той час тренер пішов із життя несподівано, неочікувано, так і не встигнувши передати усю свою футбольну мудрість новим поколінням динамівців. Як пригадує дружина Белькевича Олеся, Валентин увечері прийшов додому, сів на диван подивитися телевізор і раптово помер – тромб…
Коли сьогодні футбольні експерти стверджують, що «Динамо» не вистачає атакувального футболіста з тонким пасом, вмінням зіграти нестандартно, зв’язати гру команди в центрі поля – в першу чергу згадують прізвище Белькевича. Дійсно, після того, як Валік повісив бутси на цв’ях, у Києві не було плеймейкера такого рівня.
Інтелектуал на полі та за його межами, гравець з фантастичною технікою, чудовим баченням поля, віртуозний майстер штрафних ударів. На футбольному полі Белькевич умів усе. Він був улюбленцем київських фанів – на таких гравців ходили, немов до театру. Усі партнери згадують одну особливу рису Валентина – він умів читати гру на кілька кроків уперед.
Довгий час Белькевич був справжньою загадкою для журналістів, оскільки довго не давав інтерв’ю. Він не любив публічності, завжди залишався осторонь скандалів, але був душею колективу. Любив по-доброму «притравити» когось із партнерів. А ще Белькевич був справжнім джентльменом на футбольному полі – велика рідкість для теперішніх часів. Завжди коректний по відношенню до своїх партерів, суперників, вболівальників, арбітрів. Він ніколи не говорив із керівництвом клубу за гроші чи преміальні, він навіть не читав умов контракту, а просто ставив свій підпис. Настільки сильно Валентин любив «Динамо».
Белькевич приїхав до Києва з мінського «Динамо» у 1996 році. Спочатку переважно виходив на заміну – тодішній тренер киян Йожеф Сабо не особливо розраховував на талановитого білоруса. Усе змінилося із поверненням до столиці Валерія Лобановського. Валентин фактично зразу завоював місце у стартовому складі киян і в наступні 10 років був справжнім лідером команди.
А які передачі роздавав восьмий номер «біло-синіх» – просто цукерочки. Максим Шацьких згадував, що, граючи разом із Валентином, розумів білоруса з одного погляду. «Мені лише треба було відкриватися у вільну зону. Я знав, що коли м’яч у Валіка, то я своєчасно отримаю зручну передачу. Більшість своїх голів я забив саме з пасів Белькевича», – розповідав екс-нападник «Динамо».
За 11 сезонів у футболці «Динамо» (1996 – 2007) Валентин Белькевич зіграв 317 матчів у всіх турнірах, у яких забив 70 голів. За цей час білоруський плеймейкер 8 разів вигравав чемпіонат України, 7 разів підіймав над головою Кубок країни, тричі – Суперкубок. Двічі – у 2001 та 2003 роках – Валентина визнавали найкращим футболістом України.
Після завершення кар’єри гравця Белькевич став тренером. Працював із динамівською молоддю: спочатку був помічником у молодіжній команді, згодом очолив юнацьку команду U-19, з якою у першому сезоні виграв чемпіонство. Пізніше Валентин Белькевич працював уже головним тренером динамівської молодіжки. Він стільки всього знав і вмів, але не встиг передати усі свої знання молодим футболістам…
Ярослав ТИМОШИК
