Триває гібридна війна з українською пресою
Вкотре доводиться калатати в рейку – живемо у страшні часи винищення преси.
Ось редактори вітчизняних видань, Національна спілка журналістів направили звернення-вимогу до владців – «вжити невідкладних заходів для захисту і розвитку українського інформаційного простору.
Протягом останніх п’яти років цей простір звузився і продовжує звужуватися. Причина – відсутність засад економічної незалежності медіа та відсутність державної політики підтримки розвитку ЗМІ».
Колеги пускають громовиці обурення: «Через бездіяльність посадовців не виконані обіцянки бюджетної підтримки для реформованих ЗМІ в Україні.Така бездіяльність фактично дискредитує ідею роздержавлення, не дає можливості реформованим газетам розвиватися…»
Нібито й добре, що держава узяла за приклад світовий досвід і пустила пресу у вільне плавання. Але ж як недолуго це зроблено! З якими перекосами і перепонами, скільки пут і зашморгів на цьому шляху!
Складається враження, що роздержавлення комунальних ЗМІ – шкідництво.
Космічні тарифи Укрпошти, височезні ціни на газетний папір, друк заганяють пресу в одвічні безпросвіток та нужду. Оце і є благодатний фон для розвитку медіа?
Хіба в таких умовах можна говорити про ефективну відсіч гібридній пропаганді Московії? Хіба наші медіа є справді реальною четвертою владою? Красиве слово. Міф.
Хіба що на початку Незалежності України преса бодай на певний і нетривалий (на жаль) час змогла відчути, що таке «поклик дужого чину». А потім її почали гамселити, викручувати руки, переслідувати, залякувати, створювати нестерпні умови для існування.
То яка ж вона четверта влада? Назвіть бодай один приклад засудження (до ув’язнення в колонії) того, хто перешкоджав журналістській діяльності. Нема таких прикладів. Хоч відповідна стаття в Кримінальному кодексі є.
Отож крізь роки спостерігаємо сумне явище: на коні ті, хто замовляє розправи над журналістами, хто цькує редакції судовими позовами на багатомільйонні суми, хто шкодить відкрито і стишка.
Серед цієї публіки і деякі місцеві феодали, які оточили себе арміями різних харцизяк та рвачів. Якщо вільні журналісти зачіпають їхній рабовласницький лад, то одразу потрапляють під вогонь.
«Для регіональних князьків нічого не змінилося… І досі залишаються системні проблеми з тиском на журналістів», – сказав з парламентської трибуни президент Академії української преси Валерій Іванов.
За 10 місяців 2019-го експерти Інституту масової інформації зафіксували в Україні 208 порушень свободи слова. Переважна більшість – 149 випадків – стосувалися фізичної агресії проти журналістів.
Серед регіонів за кількістю порушень лідирує Київ.
«Зупиніть безкарність! Захистіть журналістів!», – з такими словами звернувся до Президента України Володимира Зеленського голова Національної спілки журналістів Сергій Томіленко.
Давно стримить запитання: чому не сидить за гратами один із скоробагатьків, якого у ЗМІ давно і публічно називають замовником вбивства журналіста з Черкащини Василя Сергієнка?
Він хизується своїми мільйонними статками, тисячами гектарів землі, «збитими» докупи шахер-махером сотнями гектарів лісових угідь, а ще й Зіркою Героя України (від Ющенка). Оце і є представник реальної влади. Чи ж таким людцям по потрібна вільна, правдива преса?
А подивіться, скільки вже газет закрилося! Я вже якось писав, що навіть “Народна армія” та “Військо України” припинили вихід у світ. І це в часи війни з Росією, в період гострого протистояння з рашівською ворожою пропагандою, з різною путінською наволоччю, з п’ятою колоною.
Як назвати такий кричущий факт дикунства – у столиці пішла в небуття славетна газета Київради “Вечірній Київ”, якій виповнилося 110 років?! Розчинилася в мороку безправ’я, облудних обіцянок і байдужості.
Знову згадаємо, що «Вечірку» закрили під завісу 2018-го, хоч мер Віталій Кличко і його тодішній заступник Олексій Резніков клялися: газета буде жити! Пригадується, у вересні 2015 року під час інтерв’ю я запитав Резнікова, якою йому уявляється доля “Вечірнього Києва»?
«Це одна із найстаріших газет, зі своєю історією. Тому ми не маємо права навіть думати про її закриття. «Вечірка» – одна із візитівок Києва. Тому «Вечірньому Києву» – бути!», – відповів тоді Резніков. (Це було опубліковано у тій же “Вечірці”!)
Друковану «Вечірку» закрили тишком-нишком, навіть читачів не попередили. А навіщо?! Віталію Кличку, депутатському корпусу Київради навіть не забаглося запитати думку киян, громади – чи згодні вони ліквідувати газету? У міста не вистачає коштів, щоб організувати пільгову передплату видання соціально-незахищеним категоріям? Нізащо не повіримо!
Серед недолугих аргументів закриття газети – «її не читають», «друкована преса відходить…». А ще й «сигнали» йшли – мовляв, редакція «Вечірнього Києва» з якогось дива (чи під примусом?) не захотіла взяти участь у роздержавленні. Але ж ці дрібні й невагомі аргументи навіть не озвучили міській громаді, не порадилися з киянами.
Тисячі киян звикли щоранку брати до рук столичну газету. Чи думав про це Кличко? Зрештою, у багатьох країнах досі існують друковані видання. А у нас їх «реформують»… Знищують! Тому й опинилася Україна за рівнем свободи слова на 102-му місці у світовому сумному рейтингу.
Вважаю, що у нас з початку Незалежності триває затяжна гібридна війна з національною пресою. Ще у 1995 році тодішній головний редактор «Вечірнього Києва» Віталій Карпенко писав: «Єдина сила, яка могла б протистояти таким антиукраїнським тенденціям (йдеться про маніпулювання громадською думкою з боку держави, засилля російської пропаганди. – Л.Ф.) і державному інформаційному монополізму, відбиваючи об’єктивну картину реального життя, – це незалежна демократична преса.
Але вона потихенько конає. І складається враження, що не внаслідок загального занепаду, а завдяки свідомим, кимось спрямованим діям… Інформаційного голоду як такого не буде: просто ми ковтатимемо все, що нам підсунуть. Але чи буде тоді Україна як незалежна і самостійна демократична держава?»
Сьогодні під час війни з Московією питання інформаційної безпеки Київраду абсолютно не хвилює. Тут – свої «тьорки», перетасовування «смотрящих». Звичайно, вони ж з ТАКИМ бюджетом Києва.
Факт: упродовж кількох років Кличко жодного разу не знайшов можливості зустрітися з редакційним колективом, поцікавитися, у яких умовах працюють люди, що вони пропонують…
Зате з головного хрещатицького офісу час од часу до редакції делегували різних емісарів-посланців – «нагнути», процензурувати, дати «геніальні вказівки», пробелькотіти: «У руководства города єсть політіческая воля!».
Та навіть космічний Черновецький не додумався закрити газету зі столітньої біографією. Щоправда, інше питання, якою при його правлінні стала «Вечірка»…
Депутати Київради ані найменшого слова не промовили на захист газети! Ганьба! (Була колись така знаменита рубрика на шпальтах «Вечірнього Києва».) Зате сьогодні вони можуть сповна тішитися, що інформаційний простір Києва загнувся, ледве дихає. Зате майже на кожній зупинці громадського транспорту в павільйончиках – пиво, цигарки…
Отуманюйте мозок, люди добрі, пийте! Навіщо вам знати, скільки грошей зжирають столичні забудовники з владної обойми?! Навіщо вам читати статті про героїв-добровольців, захисників рідної землі? Не питайте, де продається бодай одна столична газета, газета київської громади. Щурі згризли?
А полічіть, скільки загалом друкованих видань на полицях пресових кіосків, в тому числі українських. Дві-три газети. Оце і весь збіднілий ужинок інформаційного фронту, на жаль. Слово – не зброя, особливо там, де місто віддають на поталу…
Слово не приносить владцям мільйонних баришів. Це ж не Шулявський міст відбудовувати за космічні суми! І не позолоченими унітазами оздоблювати після чергового ремонту Маріїнський палац.
До речі, попередня влада засекретила для преси матеріали Рахункової палати про витрачання мільярдних коштів на ремонт Маріїнського. А ви кажете, що ЗМІ – четверта влада.
Тим часом, сьогоднішні владці висловлюють занепокоєння не звуженням інформаційного поля, а тим, як швидше і безболісно ввести у законодавство поняття про відповідальність за маніпулювання громадською думкою, про те, яким чином запровадити нову модель і систему поведінки в інформаційній сфері. Про це я нещодавно чув у Верховній Раді України під час парламентських слухань щодо безпеки діяльності журналістів.
Безумовно, з фейками треба боротися, але нехай спершу влада створить сприятливий фон для розвитку медіа, утвердження свободи слова. Щоб не закривалися газети! Шоб Укрпошта не душила редакції своїми тарифами. Зрештою, щоб суспільство одержувало всебічну і об’єктивну інформацію про події та явища.
І мабуть, не варто називати ЗМІ четвертою владою. Я більше схильний пристати до пропозиції відомого журналіста Андрія Куликова, яку він озвучив з трибуни Верховної Ради під час парламентських слухань щодо ЗМІ:
«Ми – не четверта влада, а четвертий СТАН. Маємо бути станом, який не пов’язаний з владою!»
