На початку 1990-х була небезпека, що п’ята колона зі зброєю підніметься проти України – генерал Костянтин Морозов
Перший міністр оборони незалежної України генерал-полковник Костянтин Морозов в ексклюзивному інтерв’ю “Українському репортеру” розповів про ключові аспекти створення війська на початку 1990-х років.
Генерал Морозов пише, що “військове угруповання на терені УРСР станом на 91-й рік було могутньою базою для утворення структур нашої армії. За оперативними оцінками то був другий, після розташованого в Європі, ударно-наступальний ешелон радянської воєнної машини.
Близько мільйонна чисельність особового складу, чотири оперативно-стратегичні об’єднання, ракетна армія (176 міжконтинентальних балістичних ракет з майже шістьма сотнями ядерних боєголовок на бойовому чергуванні), чотири повітряні армії фронтової авіації, дві дивізії і окремі полки важких бомбардувальників армії Далекої авіації стратегічного призначення, величезне за чисельністю і складом озброєння сухопутне угруповання військових округів і Чорноморського флоту, безліч частин розвідки, баз і складів матеріально-технічного забезпечення, пунктів управління і частин зв’язку, сховищ мобілізаційних ресурсів, потужності ВПК і реморгани базувалися у всіх обласях України. Такої потужної бази не мала жодна з республік колишнього Союзу.
Але то було угруповання радянських військ. Там продовжувала функціонувати консервативна вертикаль системи управління ними. Діяли центральні органи державної влади в Москві – уряд, міноборони, КДБ, МВС, партійні й парламентські контрольні органи.
Хоча 3 вересня 1991 року Верховна Рада призначила міністра оборони і підпорядкувала собі всі військові формування, особовий склад, зброя, військова техніка й ресурси, органи управління ними і система зв’язку де-факто залишались в руках старої системи”.
Молода українська держава опинилася перед величезною загрозою. Ось як про цю небезпеку розмірковує Костянтин Морозов:
“Зайве наголошувати, що та система була природно антиукраїнською і мала всі можливості підняти те угруповання проти нашої незалежності. Слід зазначити, що Москву на це активно підштовхували з нашої середини різні “Союз советскіх офіцеров”, альтернативна “Спілка офіцерів України”, інші військові й громадські організації що в аварійному порядку почали утворюватись в Україні.
Думаю, якби не шалені особисті меркантильні проблеми, що водночас постали перед московськими чиновниками, організація ними збройного спротиву в Києві, Львові, Одесі, в Криму, в багатьох інших пунктах дислокації військ була б неминучою.
На щастя нам тоді вдалося без загострень скоротити і значною мірою зукраїнізувати цю військову імперію. Протягом жовтня-листопада 1991 року ініціативна група офіцерів кадру і запасу розробила варіанти Концепції Збройних Сил. Група патріотів керувалася ідеологічним принципом Народного Руху України щодо Армії незалежної держави, збудованої на традиціях визвольних змагань різних періодів нашої історії.
Ознайомившись із розробками, одразу вирізнив два принципові підходи. Один – розпуск всього складу угруповання радянської армії з подальшим набором до війська українських патріотів і другий – взяти за основу те угруповання і шляхом його реформування поступово створити основи видів Збройних сил України. Глибоко розуміючи мотивацію прихильників обох варіантів – радикального й еволюційного – і поважаючи їхній патріотизм, все ж схилявся до другого варіанту.
Розпустити військові частини і звільнити військовослужбовців зі зброєю означало б перетворити їх на відвертих ворогів з масштабними диверсійними діями і з непередбачуваними наслідками. Це не створило б умови заміни радянського особового складу на українських патріотів при тих же комплектах озброєння і військової техніки, як передбачалось. Натомість це стало б ворожим актом проти нашої державності.
Хоча солдат ми і так швидко і достроково звільнили і відправили до їхніх республік, наявну чисельність офіцерів із сім’ями було б неможливо організовано перевести за межі України. Москва всіляко зволікала б з наданням їм посад і оформленням пенсій, тим самим штучно підбурюючи масштабні протести в Україні. Отже еволюційний підхід був більш прийнятним і був підставою надіям що ми з цим впораємось.
Такий підхід було схвалено Верховною Радою і закладено в основу нашої подальшої роботи. Беззастережна підтримка і участь у реалізації Концепції активу депутатського корпусу, урядовців, Спілки офіцерів України, надала процесу загальноукраїнського масштабу.
У той же час ми вели ініціативні переговори з кадровими органами обох інстанцій: Міноборони СРСР і новоутворюваних структур під егідою російського парламенту. Таким чином більше десяти тисяч офіцерських сімей у відносно короткі терміни було переведено для подальшої служби переважно в Росії. Для решти було запроваджено процес присяги на вірність народу, як первинний критерій лояльності до незалежної держави Україна.
Одразу після Всеукраїнського референдуму 1 грудня, що підтвердив державну незалежність України, Верховною радою було прийнято Закони “Про оборону України” і “Про Збройні Сили України”. У військах розпочався процес приведення до присяги на вірність народові України і до травня ми вже в основному мали нашу Армію”.
Повний текст інтерв’ю з Костянтином Морозовим читайте ТУТ.
