Лише диво Воскресіння оберігатиме народ
«А коли Христос не воскрес, то марна проповідь наша, то марна й віра», – ці одні з найважливіших у всьому християнському віровченні слова з послання Апостола Павла відлунюють по-особливому у просторі українського буття.
Бо важко буде ще віднайти у світах такий народ, на долю якого на битому шляхові історії випало б стільки воєн, голодоморів, депортацій, заборони самої мови його – і який би, вигартуваний таким болем, здатний був піднестися до такої інтенсивності переживання таїни Великодня, таїни, супроти якої безсилі були найжорстокіші тоталітарні режими. Прикметна під цим оглядом популярна за совітів народна оповідка: іде «партійний» селом і, почувши «Христос Воскрес!», понуро одказує: «Меня уже прєдупрєділі»…
«Христос Воскрес – Воскресне Україна!» – це привітання, яким розкидані далекими континентами українські діяспоряни підтримували вогник своєї надії, править тому за найпереконливіше свідчення. Через усю нашу традицію, і найперше – через вершинне проявлення її у красному письменстві – тчеться ця нитка віри в минущість зла і в невідворотність перемоги Сонця правди – Христа:
«Чи ви бачили коли-небудь на Великдень, як священик христосується з народом? Люди йдуть… Ідуть. І старе, і мале, і кволе, і здорове, а він кожного цілує і каже: «Христос воскрес», «Христос воскрес», – напише Тодось Осьмачка у своїй вихопленій із мороку сталінщини трагічно-геніальній «Ротонді душогубців», стверджуючи, що лише диво Воскресіння оберігатиме народ, «якого зараз ніхто не жаліє і віднімає у нього добро, працю, гонить самого по-звірячому в тюрми, на тяжкі роботи і на смерть».
Зрештою, тут вільно багато про що згадувати – від Шевченкового «Встане правда! встане воля! І Тобі одному. Помоляться всі язики» і до Івана Світличного, який у глухій безвісті алтайського заслання не тільки самими словами, але й власною долею ствердив: «Кожен день – Великдень».
Проте найважливішою бачитиметься доглибно-народна здатність усвідомлювати і переживати Воскресіння-Великдень як найтривкішу підставу своєї справдешньої бутності.
Олександр ХОМЕНКО,
кандидат історичних наук, науковий співробітник, Науково-дослідний інститут українознавства
Фото Кирила ХМІЛЬОВА
