На Центральному залізничному вокзалі касирка “скасувала” пільги родинам загиблих солдатів
Дикунський випадок: у Києві, на Центральному залізничному вокзалі, касирка приміської каси відмовилася видати матері загиблого солдата пільговий квиток на електричку. Викликали поліцію. Правоохоронці не приїхали на виклик. Це сталося в суботу, 2 вересня.
Почувши із віконечка каси категоричне “Ні!”, від несподіванки й цинічного ставлення до закону спантеличено й розгублено завмерли біля цього ж казенного віконечка двоє – Лариса і Сергій Горбенки, батьки Святослава Горбенка. Так-так, того самого Святослава, що мав позивний “Скельд”, солдата 1-ої штурмової роти 5-го батальйону Добровольчого українського корпусу “Правий сектор”. Він загинув 3 жовтня 2014 року під час оборони Донецького аеропорту. Йому було усього лише 19 років.
– Ми, звичайно, могли б заплатити 18 гривень за квиток, але ж питання не у цьому, – говорить Сергій Горбенко. – Нас, батьків полеглого солдата, систематично принижують подібними відмовами, не визнаючи посвідчення, піддаючи різним сумнівам цей документ (чи дійсний, чи передбачено законом, на якій підставі видано?).
Може, хочуть, щоб ми червоніли, ніби у чомусь винні, щоб були у ролі прохачів? І цим роблять нам боляче, шматують душу і серце, які зранені й так, бо ж втратили найдорожче — рідну кровинку. З таким жахіттям ми стикаємося майже щодня. Якось водій маршрутки № 355 (курсує від метро «Героїв Дніпра». – Ред.) заявив нам:
“Задрали ви з цією АТО! Вас туди ніхто не звав. І чого ви добилися?.. Людям працювати і гроші заробляти не даєте”. Думай, що кажеш і кому кажеш, відповів я. Якби ці хлопці своєю кров’ю не стримали таких, як ти, то не їздили б ви, не працювали б і не заробляли. Лише раби на крові готові заробляти.
Лариса і Сергій Горбенки не хочуть терпіти подібного знущання. Змиритися — відійти від життєвих принципів, які сповідував їх син Святослав, і перестати себе поважати. Ні, ці люди, переконаний, не з того тіста зліплені. Стояти в обороні правди і справедливості — ось їхнє непохитне правило. Навіть якщо це нестерпно боляче й важко. Кажу так, бо довелося спілкуватися з ними на різні теми в редакції “Українського репортера”.
Але головною темою під час наших бесід усе ж була війна. Мені врізалися у пам’ять слова Горбенка-старшого про те, що він хотів разом із сином піти захищати Україну. Не вдалося… Просив сина, щоб той повернувся до університетських аудиторій, а тим часом за нього піде добровольцем він, батько. Святослав не погоджувався…
Кремінь, а не хлопець! Святко був надзвичайно талановитим юнаком: в 19 років навчався у трьох вузах одночасно, володів англійською, французькою, польською, вивчав японську. Науковці з іменем бачили у ньому завдатки блискучого ученого-японіста.
Скоро буде три роки, як немає Святослава Горбенка, молодшого лейтенанта (це звання йому присвоїли посмертно). А його батьки майже кожного дня зазнають кривди. І ця наруга над пам’яттю полеглого воїна “накотилася” на цю сім’ю невдовзі після загибелі Святка.
– Наша родина, як, думаю, і родини інших загиблих бійців-добровольців, зіштовхнулася з проблемою НЕ ВИЗНАННЯ державою загиблих учасниками бойових дій, або учасниками АТО. Фактично ЗАХИСНИКАМИ Вітчизни, – зринають пекучі слова із вуст Сергія Горбенка. – Це не просто несправедливість, але й нечувана жорстокість і, на мій погляд, ще й глумління над світлою пам’яттю людей, які віддали заради Батьківщини найдорожче – життя, і самим фактом своєї загибелі на передовій – ВЖЕ ДОВЕЛИ, що вони є ФАКТИЧНИМИ воїнами-захисниками Вітчизни…
Після тривалого періоду замовчування молодший лейтенант запасу Святослав Горбенко був визнаний державою загиблим воїном України, а його родина – «Родиною загиблого солдата».
Але глумління над пам’яттю воїна не закінчилися. Типовий випадок: відмова касирки видати пільговий квиток на електричку. Що робити Горбенкам? Промовчати? А якщо усі мовчатимуть, ковтаючи образи?
Сергій Горбенко попросив пояснити, на якій підставі відмовили видати квиток. Яким документом це передбачено (закон, постанова, розпорядження, наказ)? В касі ж — мовчання, що переривалося недолугою фразою: “Не зобов’язані пояснювати…”
Ось такі “високопрофесійні” та “глибоко моральні” працівниці в нашому залізничному відомстві. Шкода. Думається, що будь-який іноземець-керівник “Укрзалізниці” не зможе наставити такі кадри на путь істинний. Тут одна може бути порада — звільнити з роботи з відповідним записом у трудовій книжці. Хочемо, щоб ці слова почув в.о. голови правління “Укрзалізниці” Євген Кравцов.
Як вчинило біля каси подружжя Горбенків? Викликали поліцію, зателефонувавши “102”. Мали надію, що правоохоронці документально зафіксують правопорушення з боку касирки. Заявники довго чекали прибуття вартових закону… І не дочекалися. Реформа поліції в дії?
Дуже хотілося б, щоб на цей випадок “оперативного реагування” звернув увагу начальник столичної поліції Андрій Крищенко, провів службове розслідування.
Розуміємо, що у Крищенка дуже багато нагальних справ — і розбої, і пограбування, і фальшивомонетники… А тут, на вокзалі, ніби дрібнота якась – касирка запровадила “свої закони”… Ні, не дрібнота! Своєчасне реагування на заяву громадянина — показник ефективної роботи структур правової держави. Ми ж ніби називаємося правовою державою. І раптом така байдужість до конкретного телефонного дзвінка.
Напливає сумне: ще одна рана в душі батька та матері Горбенків. Цих ран вже дуже багато, шкода, що у державі не помічають страждань маленьких людей. Хоча ні — маленькими й ницими є ті, хто допускає ось таке дикунство щодо цієї родини. А Горбенки — великі й горді українці! Вони — медики, щодня поспішають на роботу до столичної поліклініки допомагати людям.
Леонід ФРОСЕВИЧ
Фото на головній: захисник Донецького аеропорту Святослав Горбенко
Про родину Горбенків читайте також тут
