Думки про модерний націоналізм, навіяні візитом Ангели Меркель
У Києві цими днями найуживанішим словом, як видається, є «канцлер». Приїхала пані Меркель.
Вона стоїть на чолі однієї з найбагатших країн Європи. Її варто б назвати капітаншою на «кораблі ЄС» , який час од часу тріщить від різних катаклізмів.
Три роки тому Меркель, відвідавши табір біженців біля Дрездена, заявила: «Wir schaffen das» («ми справимося»), що й стало своєрідним гаслом її політики.
Сита Німеччина вустами Меркель у 2015 році заявила, що дає прихисток усім, хто тікає від війни у Сирії. Як мовиться, і пішло-поїхало… З Ближнього Сходу в напрямку райського життя посунули мільйони людей.
В Європі дала про себе знати гостра міграційна криза. Спроби Меркель і єврочиновників розподілити прибульців по країнах ЄС наштовхнулися на спротив Польщі, Чехії, Словаччини, Угорщини. А тут ще й Великобританія влаштувала Brexit, заявивши про вихід з Євросоюзу.
Лунає чимало критики, суть якої – ЄС перестає бути міцним осередком стабільності й благополуччя.
Ви не замислювалися, чому Великобританія залишає ЄС, а Україна дуже прагне туди потрапити?
Якщо хтось думає, що ми відразу станемо багатшими, що до наших берегів хлинуть мільярдні інвестиції, а наші товари будуть виднітися на торговельних полицях великих і малих західних міст, то помиляється.
Скептики в Україні говорять, що Європі, мовляв, потрібні лише наші ресурси, земля, надра. Відкидати цю тезу не варто. Але ж якщо сидітимемо, склавши руки в очікуванні дармових пирогів, забувши про розвиток, справжню і реальну боротьбу з корупцією, то й станемо сировинним придатком. Якщо й далі братимемо на озброєння кадрову політику сватівства і кумівства, а не європейський стиль управління, то ніколи не виб’ємося в люди.
Нещодавно знайомий розповідав мені, з якими «солідними» інвестиціями прийшов у Баришівський район Київської області один німецький пан (він є лікарем в Німеччині, має приватну клініку). Так ось, він узяв в довготривалу оренду біля Баришівки (подейкують, що на 49 років), яка давно чахне від скрути, розору і недолугого господарювання та управління, багато гектарів. Посіяв зернові культури, зібрав урожай, а потім – на елеватори і в морський порт. Десь за морями-океанами, мабуть, вигідно продав… Набив калитку грошвою. Так, це звичайна бізнесова практика. Але скажіть, на милість, що має від цієї комерції Баришівський район? Де нові робочі місця, які мав би створити цей аграрій медичного профілю? Де передові західні технології, які мали б працювати в інтересах жителів цього району? А немає.
Втішайтеся, українці, що до вас приїхав пан і показав цукерку?
І подібних випадків, на жаль, є чимало. Ми іноді самі дозволяємо, щоб чужинці сіли на шию ще й ноги звісили. Де наша принциповість? Де наполягання будувати взаємовигідні відносини з іноземними діловими партнерами?
Так, йдемо до ЄС. Це наш стратегічний курс. Але ж хочемо бути рівноправними партнерами з державами Євросоюзу, а не сподіватися, що заможна Європа буде нам просто так давати мільйони євро.
Уміймо бачити Європу такою, якою вона є, без прикрас і хибних уявлень. Уміймо будувати свою Україну.
А ще берімо до уваги думки і враження тих, хто там проживає, хто спостерігає за економічними, соціальними й культурологічними процесами в Європі із середини.
Скажімо, в Німеччині майже тридцять років мешкає наш співвітчизник, відомий українсько-німецький письменник, публіцист Віктор Тимченко.
Знаний київський журналіст, викладач-грінченківець Валерій Ясиновський каже, що Тимченко “показує Європу не з фасаду, не з парадного входу, а з тих місць, куди гостей не водять”.
Так, у Тимченка – критичне ставлення до ЄС, але це зовсім не критиканство. І про це він сам говорить. І пише у своїй книзі “Модерний націоналізм”.
Цього літа Віктор Тимченко приїжджав до Києва, виступив з цікавою і змістовною лекцією в університеті імені Бориса Грінченка.
Що дуже хвилює нині Європу? Нашестя чужинців. Наприклад, лише до Німеччини «зайшло» півтора мільйона мігрантів.
«Проблема, яку європейці хотіли за допомогою мігрантів вирішити – піднесення життєвого рівня за рахунок їхньої активної участі у трудовому процесі, – з прибуттям мігрантів лише загострюється. Замість вирішення економічної проблеми виникла нова суспільна проблема: неприйняття чи несприйняття мігрантів. Так демографічна криза перетворюється на кризу соціальну з різким наростанням гострих конфліктів», – говорить Віктор Тимченко.
Очевидно, ЄС і далі буде тиснути на норовливі країни, щоб ті відчинили браму для біженців, буде встановлювати відповідні квоти. Хто не погодиться – одержить менше коштів з бюджету ЄС.
Але ж дармових грошей не буває. Так, в ЄС є смачні пряники. Але ж за таке фінансування Євросоюз може вимагати від тієї чи іншої країни поступитися частиною суверенітету. Що він і демонструє на практиці, розподіляючи квоти на мігрантів, шантажуючи зменшенням фінансування. Чи замислюються на таким питанням українці? Над тим, що «ми можемо стати дрібною країною, яка не вирішуватиме в ЄС важливих питань».
Не всі танцюють під дудку Брюсселя.
«Бо коли дійшло до того, що країни мають не лише брати (субвенції від ЄС), але й віддавати (на утримання мігрантів), то від «європейських цінностей» (гуманізм) і від європейської солідарності нічого не залишилося – кожному своя сорочка виявилася ближчою”, – зазначає Віктор Тимченко.
А те, що міграційна криза може зачепити й нас – не виключено. Віктор Тимченко наводить аналітичні прогнози ООН: до 2050 року в Африці проживатимуть 2,5 мільярда людей. Якщо сьогодні Африка не може прогодувати 1 мільярд людей, то чи зможе забезпечити харчами 2,5 мільярда? Звичайно, ні. А що робитиме ця колосальна людська хмара? Вирушить до Європи, нависнувши над нею.
І як не погодитися з письменником:
«За сьогоднішнього стану комунікацій перетікання одних націй на терени інших відбувається дуже швидко. І це лише питання часу, коли такі нації, як німці чи французи, просто щезнуть з етнічної карти світу».
«Але не всі сьогодні ситі нації згодні віддати свою історію і самих себе на поталу зголоднілим, а відтак активним іншим народам. Тому вони міцно зачиняють ворота до свого обійстя», – робить висновок Віктор Тимченко.
За його словами, нині «міняється Європа, посилюються настрої проти Євросоюзу. Багато хто мріє про Європу націй – «не перемішану», а щоб кожна нація була самобутньою».
Тому знову акцентую увагу на книзі Тимченка “Модерний націоналізм”.
Читаємо:
«Модерний націоналізм – ідея колективістська, а відтак демократична. Вона відповідає інтересам нації, а значить більшості народу, який мешкає на тій чи іншій території… Модерний націоналізм не може обійти увагою тектонічних зрушень у розвитку планети, суспільств, технологій, людини, її уявлень про цей світ».
Може, нам, Україні, потрібен крен у бік модерного націоналізму, який ще більше згуртує націю, допоможе ефективно протистояти найскладнішим викликам часу, щоб наша країна стала успішною і заможною, щоб була з європейськими державами «на рівних», а не почувалася бідною родичкою?
Леонід ФРОСЕВИЧ
Фото на головній: Ангела Меркель
Фото EPA/UPG
Інтерв’ю з Віктором Тимченком читайте тут:
