Незабутні: 25 років від дня трагічної загибелі українського національного лідера В’ячеслава Чорновола
Вчора виповнилося рівно 25 років від дня трагічної загибелі українського національного лідера, голови Народного Руху України — В’ячеслава Чорновола. 25 березня 1999 року на 5-му кілометрі траси Бориспіль-Золотоноша сталася дорожньо-транспортна пригода, яка і забрала життя видатного українця.
В’ячеслав Чорновіл започаткував в Україні національно-визвольний рух шістдесятників разом із Стусом, Світличним, Дзюбою, Сверстюком, Горською та іншими став символом боротьби проти тоталітаризму.
Народився політик 24 грудня 1937 року в селі Єрки Катеринопільського району в сім’ї вчителів. У радянські часи родина Чорновола зазнала переслідувань від комуністичного тоталітарного режиму. 1937 року було заарештовано рідного дядька — Петра Йосиповича Чорновола, який не повернувся з ув’язнення. Зазнавав переслідувань і батько. Сім’ї доводилося переїжджати з села в село, міняючи місце роботи.
У 1955 році Чорновіл закінчив Вільховецьку середню школу із золотою медаллю і того ж року вступив до Київського державного університету імені Тараса Шевченка на філологічний факультет, а з другого курсу перевівся на факультет журналістики. З липня 1960 до травня 1963 року В’ячеслав Чорновіл працював на Львівській студії телебачення спочатку редактором, потім — старшим редактором передач для молоді.
4 вересня 1965 року Чорновіл виступив разом з Іваном Дзюбою та Василем Стусом у кінотеатрі “Україна” на прем’єрі фільму Параджанова “Тіні забутих предків” з протестом проти арештів української інтелігенції. Після виступу його звільнили з роботи, викликали на допити, проводили обшуки.
Згодом Чорновіл підготував збірку текстів “Лихо з розуму”, в якій представив портрети заарештованих у 1965 році українських шістдесятників. Книжку видали за кордоном і це стало помітною подією не тільки серед діаспори. Проте у результаті за цю збірку Чорновіл був засуджений у 1967 році до трьох років таборів суворого режиму. Саме у засланні Чорновіл зустрів кохання свого життя — Атену Пашко, з якою одружився у 1969 році.
У 1979 році Чорновіл створив підпільний журнал “Український вісник”. Журнал стає справжнім рупором демократії та національної свідомості у підрадянській Україні. А у 1972 році, коли радянська влада масово переслідує шістдесятників, В’ячеслава Максимовича знову засуджують — цього разу до шести років таборів і трьох років заслання.
Наприкінці червня 1988 року він стає ініціатором та ідейним натхненником створення Української Гельсінської спілки — першої в Україні опозиційної до радянської влади політичної партії. Вперше про цю ідею він публічно оголосив під час підсумкового засідання другого дня консультацій Міжнародної антикомуністичної наради.
Водночас у вересні 1989 року Чорновіл стає членом українського Народного руху — громадсько-політичного угруповання консервативного та демократичного спрямування, яке домагалося незалежності для України й відіграло у її здобутті ключову роль. У 1992 році В’ячеслав Максимович стане його співголовою разом з Іваном Драчем та Михайлом Горинем.
Навесні 1990 року В’ячеслав Чорновіл переміг на виборах до Верховної Ради й Львівської облради. Тоді у парламенті на противагу комуністам утворилася демократична Народна Рада, в якій лідером радикального крила став саме Чорновіл. Перебуваючи у меншості, вони змогли проголосити Декларацію про державний суверенітет, а в серпні 1991-го на позачерговій сесії ВР було проголошено Акт Незалежності України.
На виборах першого президента України 1 грудня 1991 року переміг колишній комуністичний лідер Леонід Кравчук. Він отримав майже 62% голосів виборців, а Чорновіл — лише 23,27%.
25 березня 1999-го за нез’ясованих та суперечливих обставин загинув в автомобільній катастрофі під Борисполем. “Тойота” з політиком, водієм та прессекретарем Руху врізалася в КамАЗ із Дніпропетровщини, який розвертався поночі на вузькій дорозі.
Соратники В’ячеслава Чорновола та його син Тарас Чорновіл, патріотично налаштована громадськість вважають його загибель політичним убивством напередодні майбутніх президентських виборів.
На церемонію прощання із Чорноволом прийшло до 200 тисячі людей. Труна з тілом стояла в Київському будинку вчителя (колись там засідала Центральна Рада), а черга охочих вшанувати загиблого простяглася аж до Хрещатика. Поховали В’ячеслава Чорновола на Байковому кладовищі.
У 2000 році В’ячеславу Чорноволу посмертно присвоєно звання Герой України з удостоєнням ордена Держави за визначний особистий внесок у національне відродження України, послідовне відстоювання ідеї побудови незалежної Української держави, активну громадську і політичну діяльність.
