Все для фронту: «Безпечний регіон» працює без вихідних (+відео)
У місті Вишневе, здається, немає такої людини, яка б не знала, хто такий Сергій Гулієв. Він – керівник Благодійного фонду «Безпечний регіон», волонтер, позаштатний радник командувача Десантно-штурмових військ ЗСУ.
«Безпечний регіон» майже щодня, під час повітряних тривог, і вдень, і вночі, «приходить» до осель жителів Київської області у вигляді повідомлень у соцмережах: «Увага! Небезпека. В укриття! У вас є п’ять хвилин». Або ж пише: «Сьогодні – знову небезпека, беріть діток і – в укриття!». А буває, що з’являється заспокійливе: «Не боятися!». Утім, хіба можна не боятися? Але люди вірять Гулієву, бо знають, що він слів на вітер не кидає, отже, за його надійними даними, реальна небезпека минула.
–Можливо, під час війни це не дуже правильна фраза – «Не боятися!», але вона працює, – каже Гулієв. –Після нічної тривоги, зранку я отримую сотні есемесок від підписників «Безпечного регіону»; люди пишуть: «Як би ми без ваших застережень жили?!», «Дякуємо за постійну інформацію, з вами не страшно», «Обіймаю внука і читаю Телеграм-канал «Безпечний регіон», «Сиджу з дітьми і мені було страшно, а завдяки вашим порадам чітко зрозуміло, що робити».
Вже третій рік «Безпечний регіон» працює без вихідних.
-Які можуть бути вихідні?!, – дивується Гулієв. – Дружина вже звикла. Я все життя був таким непосидою, з дитячого садочка. У школі я був старостою класу, в інституті, академії – старостою курсу.
З таких непосидючих і виростають лідери.
–Я за гороскопом Овен, мій батько (нині покійний) – азербайджанець, мама – українка, з Боярки. Мабуть, мені трішки гарячої крові дісталося, – продовжує Сергій Гулієв. –Я завжди кудись біг у різних справах, такий вже характер. Але зараз я спокійний, бо вдома, серед своїх. Я все життя був лідером, закінчив школу із золотою медаллю, вуз – із «червоним» дипломом.
-Розкажіть, будь ласка, про історію створення Фонду «Безпечний регіон».
-Я уже майже вісім років веду у Вайбері групу, яка називається «Безпечний регіон». Колись це була група безпеки міста Вишневого, в ній було десь п’ять тисяч підписників. Потім – шість, сім, десять… Є телеграм-канал “Безпечний регіон”. У перший день повномасштабного вторгнення люди хвилювалися, був інформаційний вакуум. Вони писали мені особисто, а я викладав важливу інформацію у цю групу (вайбер). Буквально за день в групі стало 30 тисяч людей, потім 40, 50. Через декілька днів у мене вже було понад сто тисяч підписників. Люди писали, куди рухаються ворожі колони, направляли фото маршрутів рашистів, рахували, скільки техніки пройшло за певний час. Ці дані я особисто передавав командувачу Десантно-штурмових військ. Був на прямому зв’язку з артилеристами, з підрозділами вогневих засобів, котрі громили ворога на Київщині. До речі, 2 квітня у мене день народження, а я весь час у штабі казав, що 2 квітня 2022 року ми все закінчимо з окупантами. І ось того дня, о 14.36 мені телефонує генерал Олександр Фацевич з хорошою новиною: «Я не знаю, як ти це зробив, але окупантів немає, вони вийшли з Київщини». Ще зранку з’явилася інформація, що вийшло 100 одиниць техніки, потім 200, 300, 500. А після 13-ої години до своєї раші, назад, поперло тисяча п’ятсот п’ятдесят одиниць техніки. Далі уже й не рахували. Уявіть, ми думали, що їх майже не залишилося, що ми все спалили. Наші хлопці в Силах оборони дуже потужно працювали, всі вони – герої.
Ось таким, радісним, був мій день народження. Я тоді попросив дозволу командувача і поїхав на Вінничину, щоб забрати свою сім’ю. Коли повернувся з дружиною і дітьми 5 квітня, написав у групі: «Я вже тут, з дружиною, дітьми, люди – повертайтеся!». Зробив світлину.
У той період місто Вишневе виглядало пусткою. А через декілька днів почалися затори на дорогах – усі поверталися додому. І почали нести усе, що потрібно на фронті. Мені почали писати люди – просили повідомити номер банківської картки, щоб переказувати кошти. Таке бажання виявили одразу сто благодійників, потім – двісті, а одного дня мені надійшло п’ять тисяч есемесок. І тоді я почав замислюватися: якщо люди готові допомогти фронту, а воїнам багато чого треба, то чому б не підтримати цю добру ініціативу? 22 квітня 2022 року я зареєстрував благодійний фонд. Спочатку було якось лячно, бо ж цим ніколи не займався. Але треба було рухатися вперед. І у соцмережах я написав, що на прохання підписників зареєстрував фонд, попросивши бажаючих переказувати кошти. Пояснив, що на ці гроші будемо купувати дрони, автівки, усе, що треба захисникам. Зранку, наступного дня, в суботу, на рахунку фонду вже був мільйон гривень. Я був шокований. А в неділю вже було два мільйони. Потелефонував командувачу Десантно-штурмових військ. Ми придбали потужний джип, дрони, навчили операторів: першу групу аеророзвідки, другу, третю. Я особисто їздив з цими хлопцями на фронт, ми проводили бойові вильоти. На жаль, половина з них уже загинула, серед них були і мої товариші. Важко далися мені ці болісні втрати.
-Які сьогодні найактуальніші запити від воїнів, чого вони найбільше потребують?
-Здебільшого усього того, що було і три роки тому. Я писав про це тисячу разів на сторінці «Безпечний регіон»: друзі, триває війна технологій. Найчастіше у запитах наших захисників – засоби радіоелектронної боротьби, дрони сучасних зразків… Утім, бійці й надалі просять залізні скоби, щоб обладнувати укриття від ворожих дронів, засоби гігієни, наприклад зубну пасту. Тому ми збираємо все, акумулюємо, тоді зв’язуємося з командуванням і нам говорять, якій бригаді зараз треба допомогти.
Розуміємо, що сьогодні непросто і десять тисяч гривень зібрати – у людей вже нема грошей. А запитів все більше і більше, у наших оборонців не зменшилися потреби. Сьогодні вони написали, що днями приїдуть до Фонду – їм потрібні будівельні матеріали. Бійці виходять на вогневі позиції, а там треба «заритися» в землю. Наприклад, є великий попит на рибальські сітки, стовпчики для спорудження повітряної загорожі над дорогою, який захищатиме від дронів. Раніше ми вже придбали такі матеріали і десантники побудували захисний тунель довжиною 21 кілометр. Це допомогло врятувати тисячі життів. У таких тенетах заплутуються ворожі дрони і не розриваються.
-Ми були свідками, як до вашого фонду одного разу приїхали воїни з фронту. Небайдужі люди несли та везли сюди і продукти харчування, і солодощі, і домашню консервацію, і побутові речі. Обіймають захисників і такі щасливі, що бодай чимось допомогли. Особливо щемливо, коли діти приходять і передають бійцям сувеніри, зроблені власноруч, шоколадки. Це велика довіра до вас, до Фонду. (Дивіться відео: Безпечний регіон: внесок кожного наближає перемогу.)
– Вважаю, що мені вдалося побудувати унікальну систему. Я поєднав дві посади: уповноважений радник-десантник, і волонтер. Як працюють всі волонтери? Вони щось збирають для військових, замовляють бус у товариша, кума, і везуть цю допомогу на фронт. А у нас система побудована інакше. Наприклад, пишу на сторінці Фонду: «Люди, в понеділок о 10-й будуть десантники або з Часового Яру, або з Куп’янська… Приходьте, потисніть їм руки, особисто передайте усе, що вважаєте за потрібне». Ось це і є пряма адресна допомога. На цьому і тримається довіра до Фонду. Тому, що все безпосередньо йде у військові частини.
Така єдність, взаєморозуміння дуже важливі. А як щемливо, коли діти щось купують і приносять воїнам, а вони відкріплюють з одностроїв свої шеврони і дарують хлопчикам та дівчаткам на знак подяки. Це неймовірна енергетика добра!
-Ми знаємо, що про «Безпечний регіон» навіть написали пісню.
-Так, команда «Голосу країни» створила музичний відеокліп. Я був шокований. Якщо люди складають про нас вірші, пишуть пісні, отже до нас є велика довіра.
-Ви є своєрідним магнітом доброчинності і притягуєте до себе таких же людей.
-Доброчинність – цікаве слово. У мене спочатку був позивний «Радник». А коли ми їхали до Бахмута, командувач каже по рації: «Увага, у радника новий позивний – «Благо». Я раніше говорив у радіоефірі: «Браво» на прийомі…» Були такі стандартні позивні: «Альфа», «Дельта» «Браво»… Потім звик. Питаю у командувача: «Чому «Благо»?». «Бо ти ж керуєш благодійним фондом», – відповідає генерал. Потім собі думаю: приношу бійцям благу вість, завжди з позитивом. Передаємо сотні тон доброчинної допомоги для фронту. Може, тому й «Благо»…
-Знаємо, що умільці фонду винайшли цікаві інженерно-технічні рішення, які застосовують у побуті на передовій.
– Була така ситуація, що ми з воїнами були місяць в окопах. Думалося про лазню, пральну машину… Ось і придумали збудувати на місці мобільний контейнер, звичайно з пральною машиною. Фонд придбав дві такі пральні, хлопці з’єднали їх, а ще й додали дві сушильні конструкції. Словом, вийшов непоганий прально-машинний комплекс, у якому є гаряча вода. Упродовж тижня ним може скористатися батальйон воїнів. Такі прально-машинні комплекси пішли у серійне виробництво. Ми зробили їх зо тридцять, а це – великі кошти, один комплекс коштує півмільйона гривень, навіть дорожче.
Наші умільці придумують цікаві рішення і для автомобільної техніки. Одного разу, перебуваючи в Норвегії, я прийшов у поліцейську дільницю і купив у них… поліцейську машину. Вона була така крута, я таких раніше ніде не бачив. Ми пригнали її хлопцям на фронт, її переробили під мобільну майстерню, яка допомагає ремонтувати бронетехніку.
-Допомагають фронту й іноземні доброчинці, вам телефонують навіть з Японії.
-Надають допомогу благодійники із більш ніж сорока країн.
***
Звичайно, в Україні є чимало благодійних фондів. Але чому саме до «Безпечного регіону» у людей є колосальна довіра?
Очевидно, саме тому, що про кожну благочинну допомогу, навіть найдрібнішу, оперативно оприлюднюються конкретні й точні звіти; тут цінують будь-який внесок кожного. Усе публічно передається безпосередньо військовим, без посередників.
Чому люди з багатьох районів, міст та сіл тягнуться до Гулієва? У нього потужна позитивна енергетика, яка заряджає усіх великим оптимізмом, хто спілкується з ним, додає ще більше віри у нашу спільну перемогу над російськими окупантами. Це – винятково дієва людина, якщо береться за якусь справу, то неодмінно завершує її позитивним результатом. Гулієв користується величезним авторитетом серед захисників, а це для цивільних багато про що говорить.
Що спрацьовує на авторитет «Безпечного регіону? Безмежна відданість волонтерському рухові, постійне бажання прийти на допомогу, шанобливе ставлення до кожного, хто переступає поріг Благодійного фонду.
Світлана Фросевич, Леонід Фросевич
В матеріалі використано відеофрагменти з ютуб-каналу «Безпечного регіону».
